3. Причини виникнення конфлікту у взаєминах «викладач – студент».

У відносинах викладача та студентів найбільш поширеними є такі причини конфліктів:

1. різниця у ціннісних орієнтаціях;

2. нетактовність у спілкуванні;

3. різниця у взаємних очікуваннях;

4. рівень професіоналізму викладача та успішність студента.

Остання причина конфлікту є найзначнішою у відносинах «викладач – студент», оскільки виявлення низького рівня професіоналізу викладачем розцінюється студентами як прояв невиконання зобов’язання вищого навчального закладу перед ним. Крім того, багатьох студентів не влаштовує відрив науки від реальних умов життя [12].

Дослідження в області педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних конфліктів обумовлена не стільки недоліками наукової і методичної підготовки викладачів та студентів, скільки деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування. Адже педагогічна діяльність – це процес активної взаємодії між педагогом і студентами. Але взаємодія не завжди відбувається сприятливо та безконфліктно для обох сторін такої взаємодії [7]. Тому викладач вищого навчального закладу має володіти знаннями щодо комунікативних бар’єрів - психологічних перешкод на шляху об’єктивної передачі інформації від одного партнера по спілкуванню до іншого. З огляду на педагогічне спілкування в системі «викладач – студент» розглянемо зміст зазначених бар’єрів.

Інтелектуальні бар’єри можуть виникати як результат невідповідності темпу мислення та мовлення комунікатора та реципієнта. Швидкий темп реакції, протікання мисленнєвої та мовленнєвої діяльності викладача може сприяти виробленню в нього кмітливості. Але не потрібно це демонструвати як високий рівень інтелекту, а повільність студента – як недостатність його розумового розвитку. Існує соціальний темп інтелекту (М. Таллент). Викладач, який ним володіє, здатний до розуміння студентів. Соціальний інтелект виявляється в почутті такту, умінні привертати увагу до себе і створювати відповідну атмосферу спілкування.

Невідповідність рівнів соціального інтелекту викладачів і студентів, а також політичні, релігійні, професійні відмінності можуть призводити до виникнення соціально-культурних бар’єрів у спілкуванні. Їхніми різновидами є етичні, рольові, світоглядні бар’єри та бар’єри неавторитетності. З позиції суб’єкт-суб’єктної взаємодії найбільш негативним явищем є рольові бар’єри. Коли викладач постійно наголошує на функціонально-рольових відмінностях між ним і студентом, то в якості бар’єра виступає саме сприймання студентом науково-педагогічного працівника як особи з певною посадою, повноваженнями [1].

Вікові бар’єри полягають в нездатності представників різного віку та з різним життєвим досвідом (якими є викладач і студент) побачити ситуацію очима партнера по спілкуванню [13, с.286].

Отже, викладач має бути тактовним зі студентами та враховувати комунікативні бар’єри, що можуть виникнути у спілкуванні, оскільки вони часто стають причиною виникнення конфліктних ситуацій.

4. Поведінка викладача та студента при виникненні конфліктної ситуації.

Реальний механізм налагодження нормальних відносин полягає в запобіганні конфліктам завдяки правильній психологічній тактиці у спілкуванні зі студентами. Для ефективного подолання конфліктної ситуації викладачеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль студентів та інших втягнутих до конфлікту людей [14, с.207].

За К.Томасом є 5 стратегій поведінки конфліктуючих сторін:

1. Конкуренція. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Кожен обстоює свою думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших.

2. Співробітництво. Воно проявляється у прагненні разом підійти до ефективного вирішення конфлікту з урахуванням інтересів обо сторін. Це найбільш ефеткивна стратегія учасників вирішення проблеми [10; с.227].

3. Компроміс. Виявляється в намаганні не загострювати ситуації в конфлікті, взаємно поступаючись інтересами. Він схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків.

4. Пристосування. Ця стратегія поведінки полягає у взаємному пристосуванні партнерів, за якого людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

5. Уникнення. Виявляється в намаганні відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше, кол буде більше інформації. Проте захоплення стратегіює уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі [14, с. 208].

Таким чином, під час вирішення проблемної ситуації викладач повинен швидко зорієнтуватися: що це за проблема, наскільки вона важлива, який прийом застосувати для знаходження оптимального засобу її вирішення та одержати консенсус [10; с.228]. Е.І. Кіршбаум виділив шість типів поведінки педагога в конфліктній ситуації і умовно позначив їх так:

• «репресивні заходи» – спосіб дії, при якому агресивну поведінку студентів викладач змінює шляхом застосування репресивних заходів;

• «ігнорування конфлікту» – викладач продовжує проводити заняття і не звертає уваги на студента;

• «рольовий вплив» – педагог спрямований на позитивне вирішення конфліктної ситуації в рамках рольової взаємодії;

• «стимул для власних змін» – викладач змінює власну поведінку;

• «з’ясування мотивів» – головне зусилля викладача спрямоване на з’ясування причин і мотивів виникнення конфлікту;

• «рефлексія» – педагог намагається вирішити конфлікт раціонально [11].

Отже, викладач повинен вміти успішно використовувати всі стилі вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.