9. Столипінська аграрна реформа та її здійснення в Україні, результати та наслідки.

9 листопада 1906 р. (відповідно до Указу голови Ради міністрів і МВС П.Столипіна, що був затверджений царем як закон 14 червня 1910 р.).

• Причини проведення реформи:

• необхідність вирішення аграрного питання, яке стало однією з причин революції 1905-1907 рр. (його невирі шеність тільки поглиблювала конфронтацію у суспіль­стві, посилювала соціальну напругу та політичну не­стабільність).

• Суть перетворень:

• скасовувалася власність сільських общин на землю;

• селянам дозволялося отримувати землю (виділяла община) у приватну власність (хутір чи відруб);

• угіддя (ліс, сіножаті) залишалися у спільному воло­дінні общини;

-- заохочувалося переселення селян у малозаселені райони Південного Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу;

• запроваджувалося надання кредитної допомоги селя­нам через відповідний банк (Селянський земельний);

• Мета реформи:

• підвищити ефективність с/г виробництва і товарність селянського господарства;

• зміцнити соціальну опору самодержавства на селі (через збільшення прошарку заможних селян );

• вирішити проблему аграрного перенаселення.

• Особливості впровадження реформи в Україні:

• сприймалася селянами краще, ніж в Росії (в силу особливостей української ментальності);

• результати були кращими, ніж в Росії (за 1907-1915 рр. на Правобережній Україні із общин вийшло 48% селян, на Півдні - 42%, Лівобережжі - 16,5%, а в Росії в середньому — 24%; на 1916 р. в Україні існувало 440 тис. хуторів - 14% селянських дворів, в Росії - 10,3%);

• на нові землі виїхало з України майже 1 млн. чол., хо­ча значна частина пізніше повернулась додому.

• Підсумки реформи і її значення:

• по різним причинам (протидія селян, недостатнє фі­нансування перетворень, загибель основного ідеолога і провідника реформ П.Столипіна в1911 р.) аграрна ре­форма не реалізувала свого потенціалу і не досягла по­ставленої мети;

• більше того, поглибила процес диференціації селян­ства і відповідно не послабила, а загострила соціальні протиріччя;

• хоча певні економічні успіхи були (н/д збільшення виробництва товарного хліба в селянських господар­ствах, поповнення міста дешевою робочою силою, ос­воєння нових територій на Сході).

10. “Нова економічна політика” 1921-1928 рр. в Україні: причини, головні елементи, особливості, результати та наслідки.

Рішення про запровадження НЕПу 1921 р. Суть НЕПу вбачали у зміцненні союзу робітників і селян для посилення позицій радянської влади через поліпшення економічного становища населення. Спочатку НЕП розглядався як тактичний хід, тимчасовий відступ (“Крок назад, два кроки вперед” В.1.Ленін).

Г'оловні елементи НЕПу:

• заміна продрозкладки на продподатком для селян

• створення більш м’яких форм господарчого об’єднання се­лян — кооперативів на ві дміну від попередніх комун;

• відродження приватного сектору за рахунок відновлення власності на дрібні і середні підприємства

• перехід від розподілу за картками до ринкової торгівлі,

• торгівлі; перехід від інфляційного “радзнаку” (паперового рубля) до обмінюваного на інші валюти червінця;

• організація фінансово-кредитної системи і оптової торгівлі;

• перехід від обов’язкової праці (загальної трудової повиннос­ті, трудової мобілізації) до системи вільного найму робочої сили під контролем профспілок;

• перехід від жорсткої централізації управління державними підприємствами до децентралізації (переведення їх на госп­розрахунок);

• запровадження стимулювання продуктивності праці еконо­мічними засобами.

Особливості впровадження НЕПу в Україні:

НЕП спочатку було запроваджено в не в сільському госпо­дарстві (як в Росії), а в промисловості (з метою підриву мате­ріальної бази селянського повстанського руху); в промисловості довго зберігалися рецидиви “воєнного ко­мунізму” (н/д використання Трудармій для відбудови шахт Донбасу і залізничного транспорту).

Але диктатура і ринок — поняття несумісні.

В умовах диктатури міг виникнути тільки штучний ри­нок. Хоча в перші роки НЕПу керівництво РКП(б) намага­лося поєднувати план і ринок, директиву і кон'юнктуру, тимчасово відсунувши ідеологію на другий план. Це була справді грандіозна реорганіація економіки із залученням найкращих дореволюційних спеціалістів - економістів, фінансистів, проте надовго ентузіазму для перетворень не вистачило. Вже в 1925р. розпочинається поступове згортання НЕПу (Історія України /під ред. Слюсаренка. - К.. 2000.. ст.255.1

Відбуваються суттєві зміни в промисловості: з’являються приватні та орендні підприємства; створюються трести - основні ланки управлін­ня державною промисловістю, які мали широку господарську самостійність (“Тютюнтрест”. “Маслотрест”, “Цукротрест”); налагоджується виробництво електроенергії (через будівництво великих енергооб’єктів - Штерівської і Чугуївської ДРЕС, розпочато будівництво ДНГПРОГЕС) — у 1928/1929 рр. в Україні було вироблено електроенергії на 138% більше, ніж у 1913 р.

збільшується видобуток вугілля на 119%, сталі % 117%,

машинобудування (переважно сільськогоспо­дарське) зростає на 158%; на Харківському тракторному заводі (ХТЗ) налагоджується ви­пуск гусеничних тракторів “Комунар”. Відбуваються суттєві зміни в сільському господарстві:

зростає кількість кооперативів, які давали 37% зерна і 50% технічної продукції республіці; на 1927/1928 рр. обсяг валової продукції навіть трохи перевищував довоєнний.

В торгівлі приватний капітал контролював в перші роки НЕПу 75% роздрібного товарообігу республіки.

Але, як і кожна перехідна модель, НЕП не зміг остаточно стабілізувати економічний розвиток. Поруч із позитивними результа­тами спостерігаються і негативні явища (інфляції, фінансові кризи, товарний голод). Резерви економічного зростання на к. 20-х рр. було вичерпано (наявне застаріле обладнання не забезпечувало подальшого зростання). Країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи роз­витку господарства на базі НЕПу і прогресу­юче відставання від провідних капіталістич­них країн, або відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок головної ланки господарства - важкої індустрії