6. Результати та історичне значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991р. Президентські вибори.

З метою всенародного підтвердження Акту проголошення незалежності України серпнева сесія Верховної Ради України ухвалила рішення про проведення 1 грудня 1991 року республіканського референдуму. Референдум 1 грудня 1991 року увійшов в історію України як день національної гідності. Участь у референдумі взяли 84%, з тих хто має право голосу і 90,32% учасників відповіли «так» на питання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України».Одночасно з референдумом були проведені вибори Президента України. З сьомох кандидатів (Кравчук, Гриньов, Лук’яненко, Чорновіл, Юхновський, Табурянський, Ткаченко) перемогу здобув Кравчук (61,9%).5 грудня 1991 року Кравчук склав присягу у Верховній Раді.7-8 грудня у Біловежський Пущі президенти Кравчук, Ельцін та Шушкевич констатували факт розпаду Радянського Союзу а також підписали угоду про створення Співдружності Незалежних держав. 21 грудня в Алма-Аті була підписана декларація про створення СНД.

7. Внутрішня і зовнішня політика Директорії унр, с.В.Петлюра.

У травні 1918 року опозіційні гетьману П.Скоропадському партії утворили Український національний союз (УНС), який розпочав підготовку повстання проти гетьмана. 13 листопада 1918 обирають тимчасовий верховний орган УНР – Директорію у складі Винниченко, Петлюри, Швеца, Андрієвського, Макаренка.15 листопада члени Директорії виїхали до Білої Церкви, звідки військо Директорії виступає на Київ і в бою під Мотовиловкий. Завдають поразки гетьманським військаи.26 грудня було проголошено відновлення УНР.

8. Рух Опору в Україні під час Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 рр.

Не визнаючи за Україною права на державне існування, оку­панти штучно розчленували її територію на ряд адміністративних утворень, такі як “дистрикт Галіцієн” (Галичина), “Рейхскомі- саріат “Україна”, “Трансністрія” і “прифронтова зона”, що мали різні системи управління:

Ще на початку 1941 р. керівництвом Німеччини було розроб­лено план колонізації і германізації тих земель. На червень 1942 р. був остаточно сформований. Цей план відомий в історії як план “Ост”. Він передбачав:

• заселення окупованих територій німцями, в т.ч. створення своєрідних “військових поселень”, безпосередньо підпоряд­кованих СС;

• масове переселення населення, в т.ч. українців, до Сибіру (фактично — його знищення) —н/д з Криму і Таврії — 2 млн. осіб; з Західної України - 65 %;

• часткове онімечення окремих груп місцевого населення, що мали т.зв. “нордичні ознаки”;

• підрив біологічної сили слов’янських народів шляхом погір­шення умов їх життя.

Влітку 1941 р. ОУН, діючи як союзник німців, спробувала встановити контроль над територією України. Однак діяль­ність т.зв. “похідних груп” та проголошення активістами ОУН(б) Акту відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. викликали негативну реакцію німців. Німецька влада розгортає у вересні-листопаді 1941 р. те­рор проти оунівців (н/д було арештовано керівника ОУН(б) С.Бандеру і ув’язнено у концтаборі). Бандерівці перехо­дять в опозицію до колишніх союзників і розпочинають бо­ротьбу проти них.

Протягом 1942 р. створюються національні партизанські загони, які в цей період дотримуються тактики “гуртування сил” і ведуть переважно оборонні бої. Восени завершується створення єдиної національної партизансько-підпільної структури під керівництвом ОУН(б) - Української повстан­ської армії (УПА), яку очолив Р.Шухевич (Т.Чупринка).

14 жовтня 1942 р. вважається днем її “народження”. Національний Рух Опору також переживав піднесення в 1943 р. за­вдяки зміні деяких ідеологічних на III Надзвичайному вели­кому зборі ОУН(б) 21-25 серпня 1943 р.

В рішеннях збору відзначалося, що Україна має стати демократич­ною республікою, побудованою на засадах соціальної справедливості. Гасло ОУН “Україна для україн­ців” було знято і висунуте нове - “Воля народам, воля людині”. ОУНівці закликали до боротьби як проти Сталіна, так і проти Гітлера.

Починаючи з серпня 1943 р. при УПА формуються національні за­гони (хоча і невеликі за чисель­ністю) грузинів, вірменів, татар, азербайджанців, литовців та ін. 21-22 листопада 1943 р. ОУН(б) провела “конференцію по­неволених народів Східної Європи та Азії”, в якій взяли участь пред­ставники 13-ти національностей тодішнього СРСР.

УПА в цей період займає очіку­вальну позицію, сподіваючись на взаємне виснаження радянських і німецьких військ, на визвольну місію англо-американських військ.

Відступ німецьких окупантів з Правобережної України в 1944 р. ак­тивізував діяльність сил ОУН-УПА. 11-15 липня 1944 р. біля с. Недільна Самбірського р-ну Дрогобицької об­ласті представниками ОУН(б) було створено Українську Головну Виз­вольну Раду (як всеукраїнсь­кий штаб повстанської боротьби за незалежність України. Президентом УГВР був обраний харків’янин - К.Осьмак. Генеральний секретаріат очолив Р.Шухевич.

В умовах широкомасштабного на­ступу Червоної Армії на Правобе­режній Україні (весною-восени 1944 р.) керівництво УТІА укладає угоду з німцями про співпрацю і боротьбу проти радянських військ і “совєтів”. УПА веде бої з регулярними части­нами Червоної Армії. Справжня пар­тизанська війна розгортається в За­хідній Україні по відношенню до представників радянської влади, че­рез те для ліквідації УПА сюди було кинуто війська НКВС.