Енцефалічний синдром виникає при ураженні головного мозку, проявляється різноманітними клінічними симптомами, ці прояви мають ряд загальних рис.

Загальноінфекційні симптоми – підвищення температури, зміни крові;

Загальномозкові симптоми – набряк, гіперемія, гіперсекреція ліквора, порушення свідомості, нерідко збудження, епілептичні напади, сіпання м'язів. При важкому перебігу – пригнічення рефлексів, порушення серцевої діяльності і дихання;

Вогнищеві симптоми можуть мати різний ступень вираженості, що залежить від локалізації переважних уражень ділянок мозку (рухові, чутливі, мовні розлади і ін.);

Менінгеальні симптоми майже завжди супроводять енцефаліт.

Синдром рухових порушень

Внаслідок ураження різних ділянок рухових відділів центральної або периферичної нервової системи виникають парези (послаблення рухів) або паралічі (відсутність рухів). За локалізацією уражень поділяються на:

• центральні (спастичні), які супроводжуються підвищенням мязевого тонусу, сухожильних рефлексів, появою патологічних рефлексів та зниженням або відсутністю шкірних рефлексів;

• периферичні (атонічні, мляві), вони супроводжуються зниженням або відсутністю тонусу мязів, сухожильно-периостальних рефлексів, атрофією мязів, може спостерігатись фібрилярне тремтіння мязів

Гіперкінези (мимовільні, неритмічні, різноманітні, некоординовані рухи кінцівок у великих суглобах), їх різновиди – атетоз, тик, тремор. Гіперкінези є результатом порушення функції стріарної системи, яка відповідає за мязевий тонус. Вони відмічаються при органічних ураженнях мозку, хореї, гіперкінетичній формі дитячого церебрального паралічу.

Синдроми порушення чутливості – виникають при різних патологічних станах, залежать від ступеня та рівня ураження чутливих аналізаторів. Може змінюватись як інтенсивність, так і якісні характеристики чутливості. За кількісною характеристикою вирізняють: анестезію – повну втрата всіх видів чутливості, гіперестезію – надмірну чутливість, гіпестезію – зниження чутливості, чи одного якогось її виду. Ізольоване порушення одних видів чутливості при збереженні інших називається дисоціацією. Іноді виникають якісні зміни чутливості - змінене, спотворене сприйняття екзогенних чинників, або суб′єктивні розлади чутливості при відсутності зовнішніх подразників. Серед них: парестезія – незвичні відчуття, поліестезія – сприйняття одиночних подразнень як чисельних, сінестезія – відчуття подразнення не тільки в місці його нанесення, а і в інших місцях, дізестезія – невірне сприйняття подразника, наприклад тепло сприймається як холод, тощо.

Синдроми порушення свідомості:

Сомнолентність – постійна млявість, сонливість, але сон приходить короткими періодами, поверневий. Замість плачу та крику тихий стогін, реакція на догляд матері непомітна, слабо реагує на огляд та сповивання. Шкіряна чутливість та сухожилкові рефлекси знижені.

Ступор – стан оціпеніння, з якого хворий виходить важко, після енергійного турбування. Рефлекси знижені.

Сопор – Глибокий сон, приголомшеність, дитину розбуркати неможливо. Шкіряна чутливість не визначається, сухожилкові рефлекси викликаються важко і не постійно. Реакція на біль не виразна. Збережені зіничний, рогівковий рефлекси, ковтання.

Кома – вимкнення свідомості з повною втратою сприйняття оточуючого і самого себе. Виділяють три ступеня виразності (стадії).

Судомний синдром є однією з найбільш частих ознак ураження нервової системи. Судоми (англ. convulsion, cramp) являють собою раптові приступи мимовольних, короткочасних скорочень м'язів з втратою або без втрати свідомості. Судоми бувають:

- клонічні – мимовільні сіпання м'язів (починаються з м´язів обличчя, поступово переходять на кінцівки і тулуб).

- тонічні – мимовільне напруження м'язів без сіпання. Класичний приклад – опістотонус при правці (лат. Tetanus);

- тоніко-клонічні – спочатку голова відкидається назад, верхні кінцівки згинаються в суглобах, нижні витягуються (це тонічна стадія). Після цього наступає короткочасна зупинка дихання, яка змінюється глибоким вдихом. І це є початком клонічної стадії – сіпання мязів обличчя, кінцівок, гучне дихання;

Сьогодні в педіатричній практиці комплексна оцінка нервово-психічного розвитку дітей як правило проводиться з використанням тестів та методів, які базуються на показниках розвитку. Вона дозволяє порівняти та співставити досліджувану дитину з певною популяцією, групою дітей. Кількісна характеристика якісних параметрів хоча і є формалізованою, але разом із індивідуальною оцінкою може дати досить об′єктивне уявлення про психічний розвиток дитини.

Контроль за динамікою НПР здійснюється в певні строки, як правило одночасно з оцінкою фізичного розвитку та стану здоров’я. Чим молодше дитина, тим частіше проводять контроль НПР, оскільки інтенсивність її розвитку більш швидка, ніж у дітей старшого віку.