1

Розрізняють дві форми міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації (transnational corporation) - це корпорації, головна компанія яких належить капіталу однієї країни, а філії розкидані по всьому світу.

Під багатонаціональними корпораціями (multinational corporation) звичайно розуміють корпорації, головна компанія яких належить капіталу двох і більше країн, а зарубіжні відділення також знаходяться в різних країнах.

У сучасній ринковій економіці саме корпорації відіграють ключову роль. Маючи невелику частку в структурі організаційних форм - не більш як 20-25%, - корпорації дають 80-90% господарського обороту. Сутнісні особливості корпорації пов'язані не з масштабністю їх діяльності, оскільки переважна більшість корпорацій є невеликими за розмірами.

Сьогодні ТНК контролюють більше 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, більше 80% патентів та ліцензій на нову техніку, технології і ноухау та прямих зарубіжних інвестицій. Практично вся торгівля сировиною на світових ринках контролюється ТНК, у тому числі, 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, тютюном, лісоматеріалами, залізною рудою; 85% - міддю, бокситами, 80% - оловом, чаєм; 75% - натуральним каучуком, сирою нафтою.

Можна виділити кілька основних напрямів впливу ТНК на світову економіку:

1.ТНК багато в чому визначають динаміку і структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів і послуг.

2.ТНК контролюють міжнародний рух капіталу та прямих іноземних інвестицій. Вони є основними інвесторами в країни, що розвиваються і активно впливають на рівень їх економічного розвитку

3.ТНК відіграють величезну роль у створенні та передачі технології і знань. У силу виробничих і фінансових можливостей саме вони зосереджують у своїх руках найбільш наукоємні виробництва. Вони ж розробляють новітні види продукції з найбільш затребуваними споживчими властивостями, тим самим сприяючи процесу технологічного розвитку виробництва.

4.Міжнародні корпорації є найважливішим чинником міжнародної трудової міграції, сприяючи поширенню професійних знань, процесу обміну досвідом між співробітниками з різних країн і руху робочої сили слідом за ПЗІ. Тим самим створюється міжнародний ринок праці, для якого характерні процеси конвергенції професійної підготовки персоналу.

Таким чином, ТНК є рушійною силою кількох ключових процесів сучасної світової економіки. Вони роблять позитивний вплив на економіки різних країн і регіонів, сприяють у них розвитку виробничих, наукових і технологічних зв'язків між підприємствами. ТНК відіграють визначальну роль у процесі міжнародної конкуренції, співпрацюючи і змагаючись один з одним, а також з малим і середнім бізнесом. 3. Сучасні стратегічні моделі міжнародних корпорацій

Існують різні типи корпоратипних об'єднань. Найпоширенішим із них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал випуском цінних паперів: акцій і облігацій. Головна особливість акціонерного товариства - вільне обертання його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів. Тому їх часто називають громадськими, хоча за своєю сутністю це приватні підприємства.

Серед інших типів корпоративної організації виділяють так звані S-корпорації, для яких характерне поєднання рис корпорації та партнерства. Як і в акціонерному товаристві, тримачі акцій S-корпорації, кількість яких законодавче обмежена, несуть обмежену відповідальність, уникаючи водночас подвійного оподаткування.

26. Міжнародний бізнес як інституційно-функціональна система.

МБ – відкрита система, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем; це система ділових взаємовідносин та господарських операцій, які здійснюються суб'єктами господарювання двох або більше країн з метою отримання прибутку.

Формування та розвиток МБ як інституційно-функціональної системи зумовлювався:

—виникненням капіталістичного способу виробництва, розширенням його обсягів, поліпшенням умов транспортування, розвитком продуктивних сил;

—перевиробництвом окремих видів продукції і вивезенням лишків за кордон, через обмеженість внутрішніх ринків;

—потребами у більш дешевих ресурсах виробництва.

Однак, головним мотивом, що спонукає окремі фірми, країни виходити на міжнародний ринок, розвивати міжнародний бізнес є:

— зацікавленість у розширенні міжнародних зв'язків для задоволення потреб збуту продукції; — отримання певних товарів ззовні, використанням більш дешевої робочої сили та сировини для досягнення мети — збільшення прибутку, реалізації своєї стратегії розвитку.

Сучасному МБ як інституційно-функціональній системі властиві такі особливості:

—значне збільшення товарообігу під впливом науково-технічного прогресу (НТП); — поглиблення інтернаціоналізації;

—поглиблення міжнародного розподілу праці;

—зміна структури товарів та послуг у світовій торгівлі (збільшення питомої ваги товарів, зменшення сировини);

—виникнення залежності деяких суб'єктів міжнародного бізнесу від закордонних партнерів (наприклад, з постачання нафти, газу, кольорових металів тощо); — налагодження під впливом НТП глибоких технологічних зв'язків між суб'єктами світового бізнесу (електронної, машинобудівної, хімічної галузей);

—прискорення об'єктивного процесу міжнародного поділу праці — товари у міжнародній торгівлі являють собою проміжні продукти, а не кінцеві вироби.

Отже, сучасний міжнародний бізнес — це не сукупність інструментів реалізації надлишків товарів суб'єктами господарювання, а система заздалегідь спланованих заходів по узгодженню господарських операцій фірм, організацій різних країн. Таким чином, щоб мати успіх у міжнародному бізнесі, необхідно управляти цим процесом, тобто виконувати функції менеджменту: планувати, організовувати, координувати, контролювати, мотивувати.

27. Міжнародний бізнес як сфера господарської діяльності, економічна категорія, наука.(стр31 зел)

Поняття «міжнародний бізнес» за своїм змістом й економічною сутністю є доситьь складним і багатогранним. МБ може виступати як сферою госп. д-ті, як екон. категорією, так і наукою.

МБ як окрема, самостійна сфера людської д-ті визначається досить широко й,

по суті, розуміється як будь-які госп. операції, ділові транзакції (оборудки), що здійснюються фіз. особами, компаніями та іншими (приватними, суспільними, некомерц.) організаціями 2х або більше країн за межами нац. кордонів з метою отримання прибутку. Тобто, якщо говорити про МБ як сферу госп. дті, то це – підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і переваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу.

Як економічна категорія "МБ" відображає систему економічних взаємин, що виникають внаслідок руху ресурсів всіх видів між державами та економічними суб'єктами різних держав. МБ водночас виступає економічною категорією – це абстрактні, логічні , теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів.

МБ як категорія включає:

•Міжнародну торгівлю

•Прямі зарубіжні інвестиції

•Капітал

•Менеджмент

•Маркетинг

Водночас міжнародний бізнес виступає як окрема наука – система теор. знань про конкретні, реальні екон. процеси, ділову активність, комерційну діяльність, суб’єктів світового ринку, форми, види й типи, організацію й управління зовнішньоекономічними операціями, компаніями. Як самостійна, функціональна наука МБ формулює категорії, закони, принципи і теорії, об’єкти й суб’єкти дослідження. Принципи МБ як науки – стійкі, усталені теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення та відображають загальні тенденції МБ. Подібні до законів, але менш стійкі, вони не завжди носять зобов’язуючий характер.

28. Міжнародний поділ праці як основна взаємодія національного та інтернаціонального в міжнародному бізнесі.

Сучасне світове господарство як особлива органічна цілісна система почало складатись на базі світового ринку з кінця ХІХ початку ХХ. Нині можна говорити про світове господарство, як про глобальну господарську систему, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує на принципах ринкової економіки. ССГ формувалося у мірі еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства інтеграції груп країн у регіональні господарські комплекси з міждержавним регулюванням соціально-економічних процесів транс націоналізації виробництва. Взаємодія національного і інтернаціонального проявляється в міжнародному поділі праці, а саме в його двох основних формах: міжнародній спеціалізації, міжнародному виробничому кооперуванні.

Міжнародна спеціалізація – це форма поділу праці між країнами, в якій зростання концентрації однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв.

Міжнародне виробниче кооперування – об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях. Види: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних підприємств. У країнах, які широко використовують можливість брати участь у МПП, як правило вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвинутіші країни не можуть повноцінно функціонувати не сприяючи міжнародному виробничому кооперуванні та спеціалізації.

Глобалізація – яскравий приклад взаємодії національних господарств на шляху утворення інтернаціонального.

Глобалізація – тенденція до відходу від окремих національних економік і створення єдиного великого глобального ринку.

Однією з найяскравіших тенденцій, що останнім часом з’явилась у світовій економіці, став прискорений рух до регіональної економічної інтеграції. Регіональна інтеграція – це домовленість країн певного географічного регіону про скорочення і в кінцевому рахунку скасування тарифних і нетарифних бар’єрів на шляху вільного руху товарів, послуг та факторів виробництва, За порядком зростання рівня інтеграції розрізняють кілька рівнів економічної інтеграції: зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний союз; повний політичний союз.

29. Науково-дослідна робота в Інституті міжнародних відносин.

Основним завданням ІМВ є навчально-виховна, науково-дослідна та інноваційна д-ть. Науково-дослідна робота в Інституті є невід'ємною складовою частиною підготовки фахівцівміжнародників. Вченими Інституту проводиться велика робота по дослідженню теоретичних і практичних проблем міжнародних відносин та зовнішньої політики України, країнознавства, міжнародних економічних відносин, міжнародного права, сучасних гуманітарних проблем, мовознавства. Результати дослідницької діяльності кафедр та науково-дослідної частини Інституту використовуються у навчальному процесі для підготовки та впровадження нових курсів та спецкурсів.

Науковий потенціал ІМВ становить близько 170 штатних науково-педагогічних працівників, з них: академік НАН України – 1; член-кореспондент Академії правових наук України – 2; академік Української технологічної академії – 1; докторів наук, професорів – 29, кандидатів наук, доцентів – 57. Складовою частиною наукового потенціалу Інституту є науково-дослідна частина (НДЧ), що нараховує 29 штатних співробітників (наукових співробітників – 15; спеціалістів – 14).

Дбаючи про оновлення та підготовку науково-педа¬гогічних і наукових кадрів, фахівцівміжнародників вищої кваліфікації, Інститут приділяє значну увагу роботі аспірантури та докторантури. В аспірантурі Інституту щорічно навчається понад 60 громадян України

та зарубіжних держав, близько 50 осіб працюють на кафедрах Інституту як здобувачі наукового ступеня кандидата наук, а 5 — наукового ступеня доктора наук. В Інституті функціонують три спеціалізовані вчені ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій із 4 наукових спеціальностей: «політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку», «світове господарство і МЕВ», «МП», «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право».

Перепідготовка та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів Інституту здійснюється як у провідних науково-дослідних установах країни, так і в зарубіжних ВНЗ, з якими Інститут має угоди про співробітництво. Щорічно проходять перепідготовку та підвищення кваліфікації за рубежем до 20 викладачів Інституту.

Вчені Інституту роблять суттєвий внесок у розвиток вітчизняної науки. В Інституті систематично проводяться міжнародні наукові конференції, семінари, симпозіуми, круглі столи з проблем міжнародного права, міжнародних відносин, міжнародних економічних відносин та міжнародної інформації. Інститут має сучасну матеріальнотехнічну базу для друкування наукової та навчальнометодичної літератури. Щорічно викладачі готують до 40 монографій та підручників, друкують більше 300 наукових статей. Видаються збірники: «Вісник Київського університету. Міжнародні відносини», «Актуальні проблеми міжнародних відносин».

Кафедри Інституту залучаються до здійснення експертних оцінок, рецензій, вироблення пропозицій щодо проектів законодавчих актів для ВР України, Кабміну України, Ради Національної безпеки та оборони України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України тощо. Вони також беруть участь у численних міжнародних наукових проектах за міжнародними програмами ТЕМПУС-ТАСІС, ІНТАС, НАТО, ЮНЕСКО, Міжнародного фонду «Відродження» та ін. На базі Інституту діє науково-методична група ЮНЕСКО з питань демократичного врядування і культури миру.

Фахівці Інституту активно беруть участь у підготовці державних програм та законів, працюють у комісіях Верховної Ради України, де мають можливість реалізувати на практиці результати своїх наукових досліджень. В Інституті створено науковий Центр європейських досліджень, метою якого є науково-прогностичні дослідження найважливіших проблем міжнародного становища та зовнішньої політики України, розвитку європейської інтеграції.

Активну участь у науково-дослідній роботі беруть студенти Інституту. Формами залучення студентів до наукової творчості є робота в наукових гуртках, проблемних групах на кафедрах, проведення студентських наукових конференцій, круглих столів, Днів науки, Шевченківських читань, міжнародних олімпіад; регулярно проводиться конкурс Інституту на кращу студентську наукову роботу. Наукове товариство студентів та аспірантів сприяє отриманню молодими науковцями Інституту стипендій та грантів для науково-дослідної роботи і навчання за кордоном, публікації найбільш цікавих робіт. Результати наукових досліджень студентів та аспірантів публікуються у збірнику «Актуальні проблеми міжнародних відносин».

30. Національна, регіональна, міжнародна та глобальна стратегії

фірми. Розрізняють такі види стратегій фірми:

•Національна стратегія. Вона формується в напрямку подолання системних обмежень на шляху економічного розвитку, у тому числі ресурсних. Технології в сучасній економіці є основним ресурсом для подолання даних обмежень.

•Глобальна стратегія. Як правило, її дотримуються великі корпорації, які орієнтуються на глобальний ринок, попит на якому задовольняють, пропонуючи один базовий товар, і підтримують цей попит інструментами маркетингу і продажу.

Глобальна стратегія Ознаки: Централізоване виробництво і маркетинг розташовані в країнах з

найменшими виробничими витратами.

Позитивні риси: Вигоди від відповідної локалізації основних процесів. Результати від економії на масштабах Негативні риси: Відсутність адаптації до місцевих умов.

Регіональна стратегія.

Мета регіональної політики (або політики регіонального розвитку) – вирішити проблему значних відмінностей у рівнях економічного добробуту та вдосконалити розподіл ресурсів у межах певної країни, а часто також відродити економічну діяльність у депресивних районах.

Серед цілей розробки стратегії звичайно називають наступні:

•вироблення єдиної позиції і загального розуміння виникаючих в економіці змін;

•визначення напряму розвитку місцевої економіки і виявлення внаслідок налагодження партнерських відносин найбільш вірогідної поведінки державних і приватних організацій, діючих в сфері економічної політики;

•створення загальних рамок для спільної роботи всіх структур в регіоні з метою зміцнення економічного потенціалу його жителів, локальних общин по місцю проживання і підприємств;

•сприяння суб'єктам економічної політики в прийнятті ними конкретних рішень, що дозволяють підвищити цілеспрямованість і скоординованість дій.

Міжнародна стратегія

Міжнародна стратегія фірми – це узагальнений опис скоординованих дій щодо визначення основного напрямку діяльності міжнародної організації, її місця в МПП та шляхів реалізації всього комплексу її міжнародних цілей.

Перед тим як прийняти рішення щодо розробки та реалізації міжнародної стратегії, організація повинна зібрати інформацію щодо іншої країни та ретельно врахувати всі міжнародні фактори.

Ознаки: Тиражування однієї й тієї ж продукції в різних країнах.

Позитивні риси: :

Відносно низькі витрати на виробництво завдяки передачі основних умінь і продуктів, що використовуються в країні.

Концентрація виробництва в країні походження. Розміщення виробництва і маркетингу в інших країнах.

Негативні риси:

Відсутність адаптації до місцевих умов.

Обмежені вигоди від масштабів виробництва і місцевих умов.

Серед цілей розробки стратегії звичайно називають наступні:

•вироблення єдиної позиції і загального розуміння виникаючих в економіці змін;

•визначення напряму розвитку місцевої економіки і виявлення внаслідок налагодження партнерських відносин найбільш вірогідної поведінки державних і приватних організацій, діючих в сфері економічної політики;

•створення загальних рамок для спільної роботи всіх структур в регіоні з метою зміцнення економічного потенціалу його жителів, локальних общин по місцю проживання і підприємств;

• сприяння суб'єктам економічної політики в прийнятті ними конкретних рішень, що дозволяють підвищити цілеспрямованість і скоординованість дій.

Як бачимо, основними мотивами формулювання стратегії є потреби в кращій координації і націленості дій різних суб'єктів, працюючій в сфері економічної політики.

31. Нобелевська премія з економіки як найвища відзнака наукового доробку. Нобелівська премія з економіки — премія за видатний внесок у розвиток

економічних наук, що є найпрестижнішою нагородою в цій галузі.

Нобелівська премія з економіки присуджується щорічно, її лауреат обирається відповідно до критеріїв вибору лауреатів премій в інших галузях. Вперше премію було присуджено у 1969. Першими лауреатами Нобелівської премії з економіки стали Раґнар Фріш з Норвегії та Ян Тінберген з Нідерландів.

Загалом за період з 1969 до 2011 року премія присуджувалася 44 рази, а її лауреатами ставали 71 вчений.

Наймолодшим лауреатом є американський економіст Кеннет Ерроу, який став лауреатом премії з економіки 1972 року у віці 51 року; найстаршим є інший американець — Леонід Гурвич, який отримав премію 2007 року у віці 90 років.

З 71 лауреата 70 є чоловіки. Єдиною жінкою-нобелівським лауреатом з економіки стала Елінор Остром, яка здобула премію 2009 року.

Найперші Нобелівські премії були присуджені за особливі досягнення у галузі макроекономіки. лише з 1990-их рр. нагородами були відзначені результати діяльності у галузі мікроекономіки. Так, у 1992 р. американський економіст Гаррі Беккер отримав Нобелівську премію за розширення галузі економічного аналізу аж до аспекту людських взаємовідносин, включаючи при цьому неринкові відносини.

Найбільше НП отримали вчені зі США – 48.

У 1975 Леонід Канторович (економіст з СРСР) отримав НП за внесок у теорію оптимального розподілу ресурсів.

На мою думку, вручення НП має колосальний вплив як на розвиток економічної теорії, так і на формування економічної практики. За час, що минув, нобеліанти зуміли запропонувати світовому співтовариству сучасні передові економічні розробки, концепції, проекти, ідеї.

Лауреатами Нобелівської премії з економіки за 2012 р. стали американці Елвін Рот і Ллойд Шеплі. Премія присуджена за "теорію стійкого розподілу і практику моделювання ринку".

32. Обсяги, структура та проблеми зовнішньоторговельної діяльності українського бізнесу.

Україна здійснює зовнішньоторгівельі операції з 217 країнами світу.

Головним чином Україна експортує продукціє 3 і 4 технологічних укладів (сировина, напівфабрикати, продукція низького ступеня обробки).

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується перевищенням експорту українських послуг над імпортом приблизно на 15%.

У структурі експорту послуг домінуючу позицію посідають транспортні послуги (72,3%), особливо послуги трубопровідного транспорту; подорожі (16,8%); послуги с утриманням Чорноморського флоту Росії на території України (2,1%); послуги зв'язку(1,9%); а в структурі імпорту - подорожі (18,9%), наукові та конструкторські розробки (13,9%), транспорт (13,8%), технічна допомога (10,2%), будівельні послуги (6,1%).Головними експортерами послуг є країни СНД (60,7%), країни ЄС (15,5%),

Головні товари експорту:

-Металургійна, хім промисловість

-Аграрно-промислового комплексу

-Оборонно-промислового комплексу

-Видобувна промисловість ( руди, титан. Ураїна – одна з 5 країн, які видобудувають титан)

Імпорт: машини, обладнення, устаткування, продовольчі товари.

За різними оцінками, показник відкритості економіки України становить від 37 до 52 %, частка у світовому ВВП - 0,07 %, у світовому експорті - 0,3 %.

Обсяги зовнішньої торгівлі, її географія та структура значною мірою залежать від стану національної економіки, динаміки макроек. показників.

Статистика: За І квартал 2013р. обсяг імпорту товарів становив 17898080,5 тис.дол. США, що становить

93.8% (у відсотковому відношенні до І кварталу 2012р.)

За 2012р. обсяг імпорту товарів становив 84658059,9 тис.дол. США, що становить 102,5% від показників імпорту 2011р.

За І квартал 2013р. обсяг експорту товарів становив 15911296,8 тис.дол. США, що становить 98.5% (у відсотковому відношенні до І кварталу 2012р.)

За 2012р. обсяг експорту товарів становив 68809810,6 тис.дол. США, що становить 100,6% від показників експорту 2011р.

Окрім торгівлі товарами, українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють торгівлю послугами в силу свого гоеполітичного становища.. Міжнародна торгівля послугами в умовах глобалізації, науково-технологічної революції, стрімкого зростання ролі інформаційних технологій перетворилася на найдинамічнішу сферу бізнесу.

Найбільш питому вагу в загальному обсязі укр експорту послуг складаєть транспортні – 64%, різні ділові, професійні, технічні – 13,6%.

Тенденція у торгівлі послугами приблизно так ж як і товарами ( до СНГ – 45,5%; до ЄС – 26,1%) У ЗТ наукоємні товари займають далеко не перше місце (0,1% від обсягу торгівлі; мінімум – 1,4).

Статистика: За І квартал 2013р. обсяг експорту послуг становив 3287681,3 тис.дол. США, що становить 99.8% (у відсотковому відношенні до І кварталу 2012р.)

За 2012р. обсяг експорту послуг становив 13527575,8 тис.дол. США, що становить 98.1% від показників експорту 2011р.

За І квартал 2013р. обсяг імпорту послуг становив 1426632,7 тис.дол. США, що становить 91.3% (у відсотковому відношенні до І кварталу 2012р.)

За 2012р. обсяг імпорту послуг становив 6706251,8 тис.дол. США, що становить 107.6% від показників імпорту 2011р.

Проблеми зовнішньоторговельної діяльності українського бізнесу.

Починаючи з 2002 року, намітилася негативна тенденція витіснення українських товарів з найпривабливіших ринків - ЄС і Північної Америки.

Товарна структура експорту України носить чітко виражений сировинний характер На жаль, структура експорту та імпорту поки що свідчить про те, що Україна є лише “ринком збуту” для країн ЄС і перебуває на так званій “сировинній голці”.

Взагалі, у структурі українського експорту переважають товари з низьким ступенем обробки (близько 66%).

Ця обставина зумовлює його вразливість до змін у зовнішній кон'юнктурі, яка залишається головним

чинником динаміки експорту. Така структура свідчить, що формування зовнішнього сектору відбувається на основі використання природних конкурентних переваг. Зростання укр. експорту досягається за рахунок чорних металів. Частка інших видів продукції незначна. Зміцнює свої позиції в експорті товарів машинобудівна галузь.

ВУкраїні імпорт товарів збільшується вищими темпами, ніж експорт

Уструктурі імпорту домінують інші складові, у порівнянні з експортом. Так, у структурі імпорту переважає природний газ, машини й устаткування, сира нафта. Ці галузі забезпечують загальне зростання імпорту. Знижується частка імпорту електроенергії і практично всіх видів продукції тваринництва при одночасному зростанні їх експорту з України, що свідчить про початок піднесення в цих галузях.

Особливістю зовнішньої торгівлі України є розвиток зустрічної торгівлі і перш за все бартерних операцій. Це є наслідком нескоординованих механізмів зовнішньоторгівельної, податкової та валютної політики. Бартерна торгівля має матеріалізовану форму збереження валютної виручки.

33. Організаційно-правові форми міжнародного бізнесу.

Класифікація організаційно-правових форм бізнесу за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів і об'єднання видів господарської діяльності. Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об’ємі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою. Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

У 60-ті роки у США i деяких інших країнах почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Пули - монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є '"золотий пул", створений для торгівлі патентами.

Концерн — статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.д., що здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, природоохоронної, зовнішньоекономічної й іншої діяльності. Концерн представляє інтереси підприємств-учасників у взаєминах з іншими організаціями й органами управління. Учасники концерну не можуть бути одночасно в складі інших концернів. Характерною особливістю концернів с взаємне проникнення капіталів різних галузей, а їх головною перевагою надвелика концентрація фінансових і промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів і грошей.