1

-фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансовоекономічних систем країн світу;

-послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

-розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

-створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

-тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов`язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік , а з іншого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності.

Наслідки глобалізації двоякі: з одного боку, країна може користуватися всіма благами, не відувачи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів і можливостей, але, з іншого боку, природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватися лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу. В умовах глобалізації МБ набуває принципово нових рис, які визначаються специфікою і характером нової епохи: доступність і всеосяжність, ступневість розвитку, технологічна глобалізація, фінансіаризація, складний взаємозв’язок національного й інтернаціонального, основною господарською одиницею стають крупні міжнародні компанії.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку

країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

6.Економічна освіта в Київському національному університеті імені Тараса

На початковому етапі існування університету економіка не виділена у самостійну сферу. Першу кафедру політичної економії та статистики створено у 1842 році на якій викладали І Вернадський, М Бунге, М Зібер.

1847р. – перший зав кафедри політекономії був І.В. Вернадський У своїх працях приділяв увагу історії науки, аналізував не лише теорії а й прикладним

економічним питанням, зокрема питанням,повязаним з фінансами. Прихильник англійської класичної економічної науки, особливо,що стосується питань ролі держави в економічних процесах. Окремі обєкти дослідження-питання повязані зі статистикою. Почесний член Лондонського статистичного товариства.

Наступником Вернадського був М.Х. Бунге. Працюючи на юрфаці, він викладав повні курси статистики політекономіки,поліційне право, яке за змістом на 4\5 було економічною дисципліною. У роботах приділяв увагу фінансовим і грошовим питанням.

Проблеми, які досліджувалися у роботах професорів-економістів можна розділити наступним чином: 1) питання методології; загальнотеоретичні, зокрема питання праці і вартості, товару, потреб та інтересів; критичний аналіз і коментування робіт А Сміта, Д Рікардо, К Маркса; 2) дослідження проблем, пов’язаних із системою аграрних відносин; 3) зовнішньоекономічні зв’язки, проблеми зовнішньої торгівлі та іноземних капіталовкладень.

Особливості вивчення та викладання економічної науки у Київському університеті у ХІХ ст. : 1) відкрите неприйняття марксизму та соціалізму, на противагу яким ставилися приватна власність, конкуренція, особистий інтерес; 2) викладення політекономії відповідно до змісту курсів; 3) у своїх курсах вчені КУ не копіювали західних теорій, а доповнювали їх поєднуючи із власними міркуваннями; 4) політекономія розглядається у широкому розумінні цього терміну і не поділяється на буржуазну та пролетарську; 5) навчальний матеріал викладається критично у контексті того часу і періоду в якому жили і працювали автори; 6) об’єктом дослідження виступають такі базові категорії, як капітал, доходи, вартість і цінність, рента; 7) особлива увага приділяється дослідженню проблем с/ г в силу об’єктивних історичних причин; 8) окреме місце займають проблеми історії народного господарства Росії У 1909р. – КУ дозволено було створити кафедру статистики (окремо). Ця кафедра і сьогодні існує.

У червні 1944 році відкрито в КНУ ім. Т Г Шевченка економічний факультет зі спеціальністю «політична економія», кафедра економіки народного господарства. Від 1965 до 1969 і від 1989 понині у структурі економфаку знаходиться відділення економічної кібернетики. На сьогодні у структурі економфаку 12 кафедр: економ теорії, маркетингу, менеджменту, міжнародної економіки, підприємництва, обліку та аудиту, фінансів, теоретичної та прикладної економіки, економічної кібернетики, страхування, банківської справи.

Факультет забезпечує викладання економічних дисциплін практично на всіх факультетах КНУ. Підготовка кадрів економістів вищої кваліфікації на економфаці а також в ІМВ здійснюється через аспірантуру та докторантуру.

7.Економічна освіта і наука в Київському університеті Св.Володимир

8.Економічна проблематика в роботах М.І.Зібера

М.Зібер був першим популяризатором економічного вчення К. Маркса в Росії" і Україні, захищав трудову теорію вартості. Професор Київського (згодом Харківського) університету Г. Цехановецький у рецензії на магістерську дисертацію М. Зібера писав, що той "поставив своїм завданням відновити... значення Рікардо".

М.Зібер захистив магістерську дисертацію "Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'язку з пізнішими доповненнями та роз'ясненнями". Саме на цю працю посилається К. Маркс у післямові до другого видання "Капіталу", називаючи її "цінною книгою": "Ще в 1871 році пан М. Зібер, професор політичної економії в Київському університеті, у своїй праці "Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо" показав, що моя теорія цінності грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта-Рікардо. При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особливо вражає послідовне проведення раз прийнятого суто теоретичного погляду" 2.

1876—1878 pp. М. Зібер публікує в журналах "Знание" і "Слово" кілька статей під назвою "Економічна теорія К. Маркса", що в них викладає зміст першого тому "Капіталу". У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковського та Б. Чичеріна, які виступили проти економічного вчення К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне намагання буржуазних критиків звинуватити К. Маркса в метафізичному підході до дослідження цінності.

Як коментатор і популяризатор економічного вчення К. Маркса М. Зібер показує суперечності капіталістичного виробництва й привертає до них увагу читачів, глибоко аналізує становище робітничого класу, прямо переказуючи деякі місця з "Капіталу". Захищаючи трудову теорію цінності, М. Зібер критикує теорії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та інших економістів. Він високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий характер праці. Детально аналізує проблему форм вартості, повторюючи навіть заголовки з відповідних розділів "Капіталу". На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції. М. Зібер називає великою заслугою К. Маркса розробку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнення грошей зв'язували переважно зі свідомою діяльністю людей. Заслуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні двох питань: з'ясуванні генетичного розвитку грошового обміну й чіткого визначення різних грошових функцій.

Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює теорію додаткової вартості, яку називає ядром "Капіталу".

Теорію додаткової вартості К. Маркса він розглядає як вище досягнення економічної теорії, оцінюючи вчення К. Маркса як дальший історичний розвиток тих основних засад науки, які було сформульовано ще класичними економістами і збагачено успіхами новітніх суспільноекономічних учень. Виклавши вчення Д. Рікардо про чистий прибуток, М. Зібер пише: "Що ж лишалось авторові "Капіталу" додати до цього, крім точнішого, докладнішого й зрозумілішого формулювання?" Сам М. Зібер залишається у розумінні прибутку на позиціях Д. Рікардо.

Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірностей суспільного розвитку. Він поділяв думку К. Маркса про закономірний характер зміни суспільних формацій, проте заперечував революційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний характер капіталістичного виробництва, указував на його скороминущий характер. Що ж до нового суспільного ладу, то, на думку М. Зібера, він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного розвитку капіталізму, який зазнає соціалізації виробництва.