1

За версією Webometrics Ranking of World Universities у 2010 р. КНУ єдиний з українських вишів увійшов до 100 найкращих університетів Центральної та Східної Європи (67 місце)

(критерій рейтингу — кількість згадок про університет в Інтернеті)[23], за тим же критерієм він зайняв 1-е місце в рейтингу найпрестижнішихвузів України[24], і зайняв 1346-е місце серед 6000 найкращих університетів світу[25].

За показниками моніторингу наукових установ та вищих навчальних закладів відповідно до рівня міжнародного цитування наукометричної бази данихSCOPUS станом на 15.01.2009, Київський національний університет імені Тараса Шевченка зайняв перше місце в рейтингу 75 вітчизняних вишів за критерієм статистики цитованості публікацій університетських науковців. Кількість цитувань у Scopus: 1.Київський національний університет імені Тараса Шевченка 7294/14695[26].

Згідно з проведеним у 2008 році загальнонаціональним рейтингом «Компас», що ґрунтувався на думці працедавців, про відповідність знань і навичок випускників вітчизняних вузів запитам ринку праці, перше місце рейтингу серед 228 українських вузів посів Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ)[27].

Згідно з рейтингом університетів проведеним тижневиком Дзеркало тижня в 2007 році Київський університет так само зайняв перше місце серед 200 українських вищих навчальних закладів усіх форм власності[28].

У 2005 році в рейтингу Корресподент.net Лучшие вузы Украины глазами работодателей Київський університет зайняв перше місце[29].

В Радянському Союзі Київський державний університет (КДУ) входив у першу трійку найкращих університетів країни (разом з Московським державним університетом та Санкт-Петербурзьким державним університетом).

За роки незалежності КНУ ім. Т. Шевченка – класичний унів. дослідницького типу, основним завданням якого є навчально-виховна, науково-дослідна та інноваційна д- ть.

На сьогодні КНУ – класичний унів. дослідницького типу.

Головні завдання: - навчальна робота (підготовка фахівців); - науково-досл. д-ть;

-інноваційна д-ть; - виховна робота.

Усвоїй д-ті унів. керується законами України, іншими норм.-правовими актами та статутами унів-у.

Вищий керівний орган унів-у – Вчена рада, до складу якої входить ректор і

проректори, керівники структурних підрозділів: декани фак.-тів, директори інст.-ів, представники органів самовряд. (студ. парламент). Вчена рада засідає 1 раз на місяць (1 понед. місяця), де виріш.

стратегічні питання д-ті унів-у, кадрові питання.

Тактичні питання д-ті унів-у обговорюються на засіданнях ректорату (щопонеділка).

Поточне керівництво – ректорат. Ректор обирається на альт. основі шляхом таємного голосування. Результати обрання ректора затвердж. Мін-вом освіти і науки і підписується контракт на 7 років. Ректор призначає проректорів за функціон. напрямами. Закусило – ректор навч. роботи

КНУ — багатогалузевий навчально-науковий комплекс, який об'єднує:

•18 фак-тів

•7 навчальних Інститутів: журналістики, міжнародних відносин, філології, військовий, післядипломної освіти, високих технологій, держ. оборони;

•Центр підготовки та перепідготовки іноземних громадян,

•Центр українознавства,

•Навчально-наук. центр – інст. біології,

•Ботанічний сад,

•Зоологічний музей,

•Наукову бібліотеку ім. Максимовича,

•Інформаційно-обчислювальний центр,

•Астрономічну обсерваторію,

•Видавничо-поліграфічний центр,

•Канівський державний заповідник.

Орг-цією навч. процесу займається науково-метод. центр. Орг-цією наукових досліджень займається НДЧ (науково-досл. частина) і НТСА (наук. тов.-во студентів і аспірантів).

Університет є співзасновником трьох інститутів та двох коледжів. В цих структурах вчаться понад 30 тис. студентів.

В університеті здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців з 31 напрямку й 81

природничих та соціально-гуманітарних спеціальностей і 157 спеціалізацій за ступеневою системою — бакалаври (4 роки) та спеціалісти (1 рік) або магістри (1,5-2 роки).

Щорічний конкурс до університету становить понад 3 чол. на місце, а на окремих факультетах — 6-11 чол. Це свідчить про високий рейтинг Київського університету.

В університеті працюють понад 2000 науково-педагогічних та понад 1000 наукових працівників на 160 кафедрах. Вчені ступені і звання мають понад 72% викладачів, зокрема 18,25%

(371) викладачів — доктори наук, професори; 12 академіків та 19 членівкореспондентів державних академій. Щороку науковцями та викладачами університету публікуються монографії, підручники, навчальні посібники та наукові статті, у тому числі за кордоном і у фахових виданнях. Окрім цього, до навч. процесу залучаються фахівці Нац. академії наук та інших академій.

Основними проблемами КНУ є реформування напрямів і форм д-ті унів-у у відповідності до форм Болонської декларації та проблема фінансування.

22.Конкурентні стратегії компаній та їх типологія.

За способом досягнення конкурентних переваг виділяють три основні стратегії:

стратегію мінімальних витрат;

стратегію диференціації;

стратегію зосередження.

Стратегія мінімальних витрат, яка поширилася ще на початку 1970-х років, полягає у прагненні досягти мінімуму сукупних витрат на одиницю продукції і отримати прибуток вище середнього у галузі, незважаючи на наявність сильних чинників конкуренції. Таке становище захищає підприємство від суперництва конкурентів, оскільки завдяки низьким витратам воно може одержувати прибутки навіть після того, як конкуренти їх втратили в процесі боротьби за ринок.

Стратегія диференціації полягає у виведенні на ринок такої продукції чи послуги, яка сприймається у межах певної галузі як щось унікальне, відмінне від інших пропозицій. Диференціація є надійною стратегією для досягнення прибутковості вище середньої у галузі, оскільки гарантує (на певний час) захист від конкуренції завдяки прихильності покупців до певної марки товару та, як наслідок, меншої їх чутливості до ціни. Диференціація є корисною до тих пір, поки конкурентами не створено аналогічний товар.

Стратегія зосередження може набувати багатьох форм і полягає у фокусуванні уваги на конкретній групі покупців, сегменті ринку, товарній номенклатурі або ж на географічному регіоні. Мета стратегії зосередження

– найкраще обслуговувати конкретну цільову групу і досягти конкурентних переваг у вузькому секторі. У більшості випадків фірма, що зосереджується на вузькому сегменті, досягає ефекту диференціації та мінімальних витрат порівняно з фірмами, які обслуговують весь ринок.

Конкурентні позиції компанії, а отже, і країни значною мірою залежать від стратегії, яку вона використовує у процесі своєї діяльності.

У бізнесі стратегія – цілісна система дій суб’єкта підприємницької діяльності, спрямованих на реалізацію мети, завдань і пріоритетів з урахуванням комплексу впливів різних чинників і розрахована на тривали й період.

Стратегію компанії можна розглядати на 3 рівнях:

Корпоративна (визначення цінностей компанії, що знаходять свій вияв у цілях підприємницької діяльності організації. Основними типами корпоративної стратегії є портфельна , стратегія розвитку та взаємозв’іязку бізнесу)

Конкурентна (комбінація певних видів діяльності та процесів, які дозволяють фірмі залучити цільову групу клієнтів). Може знаходити свій вияв у 3ох варіантах: лідерство, стратегія диференціації, стратегія зосередження.)

Функціональна (стратегія компанії в окремих функціональних сферах (маркетинг, фінанси, персонал) ці стратегії підсилюють конкурентну стратегію компанії й визначають види діяльності та процеси, що дозволяють мати від них користь Залежно від масштабів компанії та характеру її поведінки на ринку виділяють такі стратегії:

•Комунантна(локальна) передбачає швидку зміну сфери комерційної діяльності.

•Патієнтна(сегментна) притаманна вузькоспеціалізованим компаніям, зосередженим на продукції. Що користується обмеженим попитом на відповідному сегменті ринку.

•Віолентна(силова) ціль – зменшення витрат за рахунок ефекту масштабу виробництва, домінування на ринку шляхом витіснення конкурентів.

•Експлерентна(піонерська) зорієнтована на радикальні інновації.

23.Конкуренція та монополія в міжнародному бізнесі.

Конкуренція є найважливішою рисою ринкової економіки (від лат. concurrere – зіштовхуватися). Це своєрідне змагання між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі та продажу економічних благ. Це змагання природне і неминуче, оскільки породжується об’єктивними умовами (господарська відокремленість внаслідок приватної власності та повна залежність від кон’юнктури ринку через суспільний поділ праці).

За термінологією А.Сміта, конкуренція – це “невидима рука” ринку, яка забезпечує гармонійне поєднання егоїстичних інтересів, тобто створює механізм, що координує дії окремих виробників. Конкуренція малася на увазі, коли розглядалися закони вартості, попиту та пропозиції.

У ринковій економіці існують різні види конкуренції. Якщо їх класифікувати з позиції методів, що застосовані у цій боротьбі, то можна виділити цінову та нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби з конкурентами є зниження ціни, використання знижок, премій тощо. Перемагає той, хто досягне зниження індивідуальних витрат виробництва відносно ринкової ціни.

У неціновій конкуренції використовують інші способи боротьби, у першу чергу, підвищення якості продукції. У ній має значення оформлення товару, реклама, система продажу та обслуговування, – все, що призводить до так званої диференціації продукту

.

Є всі підстави для виділення як позитивних, так і негативних рис конкуренції (з позиції суспільства). До позитивних можна віднести:

• стимулювання зниження витрат, тобто економії ресурсів;

•раціональне розміщення та мобільність ресурсів – дефіцити та надлишки зникають без будь-якого втручання ззовні, припиняють існування нерентабельні підприємства;

•стрімкий розвиток виробництва, покращання якості, поновлення асортименту виробів;

•об’єктивність оцінки результатів конкуренції, оскільки це роблять самі споживачі.

Основним негативним наслідком конкуренції можна вважати майнову диференціацію у суспільстві через витіснення малого бізнесу великим, виникнення монополій.

Таким чином, досконала (чиста) конкуренція відбувається в умовах великої кількості продавцівконкурентів. Окремий продавець не може встановити ціну вище ринкової, ціни формуються під впливом попиту і пропозиції. Також немає необхідності у контролі за цінами з боку держави, не потрібна і реклама. Товари є однорідними і продаються у порядку звичайного ринкового обміну або за допомогою біржі. Прикладом такого ринку у наш час може бути дрібна торгівля – маленькі крамниці, що пропонують товари масового вжитку.

Чиста монополія означає панування на ринку єдиної фірми-виробника. Хоча у дійсності подібний стан є виключенням, монопольне положення (у широкому розумінні) найчастіше означає здатність фірми встановлювати ціни (price-maker) та панування на ринку єдиного виробника. Монополія повністю контролює ринок, але можливе зростання цін все ж таки обмежується купівельною спроможністю покупців, тому монополія може контролювати щось одне – або обсяг продажу, або ціни Природна монополія – це випадок, коли існування монополій доцільно, обумовлено об’єктивними реаліями (великі обсяги сприяють економії витрат на одиницю продукції). На противагу їй штучна монополія створюється навмисно шляхом концентрації виробництва, створення монополістичних союзів.

Види монополістичних об’єднань:

Картель — об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність І домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ринків збуту, ціну.

На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів (угод між кількома фірмами про спільне використання патентів), ліцензійних договорів (угод між власником та іншою особою про передання прав на використання ліцензій, патентів тощо), консорціумів (зрощування кількох компаній, монополій тощо для спільного здійснення проекту, НДДКР (науково­дослідні та дослідно­ конструкторські роботи) тощо) та ін.

Синдикат — об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу самостійність, але втрачають власність на виготовлений продукт, комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

Трест — об'єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений, продукт, виробничу та комерційну

самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, що дають їм право брати участь в управлінні власністю та привласнювати відповідну частку прибутку.

Багатогалузевий концерн — об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання, а отже, управляє власністю з метою привласнення монопольних прибутків.

У 60­ті роки XX ст. в США та деяких інших розвинутих країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат — монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності, з метою привласнити прибутки рентабельних компаній, уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз та ін.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом щодо самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк, а у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

достатньою для покриття витрат виробництва. У цьому випадку розподіл випуску між двома і більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаби кожної будуть неефективно малі.

З природними монополіями, що діють на засадах економії на масштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

Відкрита монополія — це ек. явище, при якому фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої або природної монополії. Для відкритої монополії характерна ситуація, коли фірми вперше виходять на ринок з новою продукцією. Конкуренти таких фірм можуть з'явитися на ринку лише через певний проміжок часу. Чиста монополія утворюється там, де існує лише один продавець і відсутні реальні альтернативи — не існує товарів-субститутів, а продукт, що виробляється, — однорідний і унікальний.

За чистої монополії фірма має реальну владу над реалізацією продукції і певною мірою контролює ціну, впливає на неї, змінюючи кількісні параметри пропозиції товару.

Міжнародна конкуренція стосується частки конкретних фірм або підприємств. Вони мають конкурувати з іншими вітчизняними формами за фактори виробництва так само, як із іноземними фірмами, які виробляють конкурентну продукцію.

Якщо національна галузь промисловості перестає прогресувати в бік більш передових форм конкурентних переваг, її скоріш за все, перегонять.

Фірма не може довго підтримувати перевагу у міжнародній конкуренції, якщо не використовує і не розширює свої переваги, що пов'язані з базуванням у своїй країні за допомогою глобального підходу до стратегії. Такий підхід доповнює переваги, пов'язані з базуванням у своїй країні і допомагає звести навіть пов'язані з цим же несприятливі моменти.

На цій основі кожне підприємство, яке діє в умовах ринкової економіки розробляє стратегію своїх дій, спрямовану на досягнення конкурентних переваг на міжнародному ринку.

24. Конкуренція як основоположний атрибут міжнародного бізнесу.

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції.

Конкуренція — економічне суперництво, змагання між суб’єктами підприємницької діяльності відповідно до інтересів і потреб споживачів, пов’язане з виробництвом і продажем продуктів, послуг. Це боротьба за більш вигідні умови, зміцнення позицій на ринку та отримання прибутку.

Конкуренція є рушійною силою ринкової економіки і удосконалення в бізнесі. В умовах конкуренції перемагає той, хто надає найбільш якісний товар чи послугу при найменших витратах.

Становлення конкуренції відбувається в умовах простого товарного виробництва, виникнення приватної власності, обміну грошей тощо.

Основне завдання конкуренції — завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Негативні риси конкуренції полягають у тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні розоряються, інші збагачуються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція. Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. Конкуренція корисна для суспільства, вона стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно оновлювати асортимент продукції, що випускається, стежити за досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у виробництво. Види конкуренції: від галузі:

внутрішньогалузева (в межах однієї галузі), міжгалузева (в різних галузях народного господарства) міжнародна (на світовому ринку, поєднує міжгалузеву та внутрішньогалузеву) Від чесності: сумлінна (поділяється на цінову та нецінову) нечесна. від впливу ціни: цінова нецінова.

Від кількості продавців та покупців: досконала (конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;), монополістична конкуренція (конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами), олігополія (декілька великих фірм монополізують виробництво та збут і ведуть між собою нецінову конкуренцію), монопсонія (монополія одного покупця), олігопсонія

(існує невелика вузькоспеціалізована група покупців), дуополія (два постачальники, між ними немає домовленостей),

25. Корпорації: їх суть та роль в системі сучасного міжнародного бізнесу. Виникнення міжнародних корпорацій є закономірним результатом розвитку світової економіки і міжнародних економічних відносин, з одного боку, і потужним фактором їх розвитку, з іншого.

Корпорація - це засноване на пайовій участі в капіталі об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці XIX ст.