1

умовах нового цивілізаційного порядку. Глобальний етап інтеграції економічних систем, безпосередньо пов’язано з багатоплановим процесом інтернаціоналізації, який представляє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню мобільності факторів і результатів виробництва (макрорівень) та залучення фірми до міжнародних операцій (мікрорівень).

У результаті дії викликів глобалізації та посилення інтернаціоналізації виробництва і капіталу середовище міжнародного бізнесу зазнає структурних змін у системі впливу окремих сфер зовнішнього середовища, як загального, так і конкурентного. Багатовимірність глобалізації виявляється через зростання масштабів і динамізацію міжнародного руху товарів, послуг, факторів виробництва, інформації, технології, інновацій. Економічна глобалізація характеризується виходом міжнародної економіки на вищий рівень розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності, коли в принципі можна говорити про формування економіки глобального типу, де соціально-ек. зміни на нац., міжнародному та метакорпораційному рівні міжнародного середовища зумовлені розривами технологічного та інформаційного розвитку суб’єктів цих рівнів.

Прагнення компанії здійснювати операції на закордонних ринках є можливістю реалізації конкурентних переваг, враховуючи глобалізаційні виклики. Ключовими рушійними силами впливу глобалізації на міжнародний бізнес в умовах гіперконкуренції можна вважати зниження бар’єрів, зростання міжкордонної торгівлі та інвестицій, зростання масштабів виробництва глобального продукту для глобального споживача, використання Інтернетта інформаційних технологій, роль швидкозростаючих економік на світовому ринку, впровадження глобальних систем якості та стандартів продукції.

Слід зазначити, що міжнародна підприємницька діяльність зорієнтована на впровадження конкретних заходів щодо розширення ринків збуту, послуг, капіталу, робочої сили, пошук нових джерел виробничих і фін. ресурсів, здійснення диверсифікації госп. діяльності тощо.

Сучасні тенденції розвитку форм міжнародного бізнесу охоплюють вихід транснаціональними компаніями на зарубіжні ринки шляхом прямого іноземного інвестування, венчурного інвестування, міжнародного виробництва та IT-компаніями. Функціонування глобальної компанії у різних формах бізнесу базується стратегічними підходами реалізації її конкурентних переваг за рахунок інтерналізації, зниження трансакційних витрат, OLI-переваг чи передових знань і технологій [15]. Глобальні потоки прямих іноземних інвестицій у 2010 році зросли до 1,24 трлн дол. США, однак їх обсяг залишився нижчим на 15 % від до кризового рівня. Ця картина розвитку форм міжнародного бізнесу покращується активізацією ТНК міжнародного виробництва і торгівлі, обсяги яких досягли рівня до кризових. Міжнародне виробництво розширюється, а обсяги зарубіжного продажу, кількість експатів та активів в ТНК збільшуються. У 2010 році додана вартість світового виробництва ТНК досягла рівня 1,6 трлн дол. США (біля чверті глобального ВВП). На зарубіжні філіали ТНК припадало більше 10 % глобального ВВП і третина світового експорту.

Сьогодні формами бізнесу ТНК за межами національних економік стають не тільки прямі іноземні інвестиції, але способи виробництва без участі капіталу (СВУК). Так, у 2010 році обсяг продажу у рамках цих форм перевищив 2 трлн дол. США. До форм СВУК відносяться підрядне промислове виробництво й аутсорсинг послуг (1,1- 1,3 трлн дол. США), підрядне сільськогосподарське виробництво, франчайзинг (330350 млрд дол. США), ліцензування (340-360 млрд дол. США), управлінські контракти (майже 100 млрд дол. США) та інші типи договірних відносин, за допомогою яких ТНК координують діяльність у рамках своїх глобальних виробничозбутових ланцюгах та

впливають на управління компаніями у приймаючих країнах, не беручи участь у капіталі цих компаній.

Вибір ТНК між формами СВУК та прямими іноземними інвестиціями або міжнародною торгівлею у будь-якій ланці виробничо-збутового ланцюга залежить від стратегії, порівняльних витрат і прибутків, які супроводжуються ризиками. В одній ланці такого ланцюга ТНК можуть використовувати СВУК замість прямих іноземних інвестицій, а в іншій можуть доповнювати.

57.Становлення та розвиток освіти у Київському університеті Святого Володимира та національному університеті імені Тараса Шевченка. (123крс)

Назви: 1834-1919 – Київський унів. Св. Володимира 1920-1926 – Вищий інст. народної освіти ім. М. Драгоманова 1926-1932 – Київський інст. народної освіти ім. М. Драгоманова 1933-1939 – Київський держ. унів.

1939-1959 – Київський держ. унів. ім..Ш. Шевченка 1959-1984 – Київський ордена Леніна держ. унів. ім. Т. Шевченка

1984-1994 – Київський ордена Леніна і ордена Жовтневої революції держ. унів. ім. Т. Шевченка 1994-1999 – Київський унів. ім. Т. Шевченка 1999 – КНУ ім. Т. Шевченка

2008 – Указом Президента Укр. унів. отримав статус дослідницького та автономного

Узгаданих назвах унів-у віддзеркалені всі протиріччя і суперечності розвитку укр. д-ви

ісуспільства.

Слово «унів.» походить від лат. «universum» - Всесвіт, світ.

Заснування Київського унів-у ґрунтується на традиціях часів Київської Русі. На початку 19ст. у зв’язку із створенням нової системи ВО у Рос. імперії постало

питання про заснування в Києві унів-у. 1802 р. – створена комісія, що зробила висновок про доцільність і необхідність створення унів-у в Києві або на Казані, однак проект не був реалізований і це питання постало на знову на початку 30х рр. 19ст.

У жовтні 1833р. міністр освіти Рос. імперії звернувся з проханням до імператора Миколи І про доцільність відкриття у Києві ВНЗ. Імператор погодився і видав указ. Урочистості з приводу відкриття відбулися 15 липня 1834р. Це був 6-ий унів. у Рос. імперії. Першим ректором унів-у був Михайло Максимович (біолог, літературознавець, письменник).

Заняття в унів-і розпочалися 5 вересня 1839р. Але у січні д-ть унів-у було призупинено і знову поновлено у вересні 1940р. У перший рік до унів-у було зарах. 62 студенти.

Спочатку було 2 фак-ти: - юридичний; - філософський (мав у складі 2 відділ.: історикофілолог., фізмат.)

У 1835р. Указом імператора затверджено перший статут . З 1834р. по 1917р. в унів-і змінилося 4 статути.

Наприкінці 1917р. у Києві поряд з унів-ом Св. Володимира відкрито Укр. народний унів.

У липні 1918р. гетьманом Скоропадським прийнято рішення про відкриття Укр. держ.

унів-у.

Зкінця 1926р. Унів. трансформувався у Вищий інст. нар. освіти.

У1933р. на момент поновлення своєї д-ті в унів-і нараховувалось 6 фак-тів і навчалось 1652 студенти.

У 1939р. Унів-у присвячено ім’я Т. Шевченка (125-а річниця).

Напередодні ВВВ Унів. був за розміром ІІІ ВНЗ в СРСР. Функціонувало 9 фак-тів, 52 кафедри, на стаціонарі навчалося прибл. 4000 студентів.

Спочатком війни Унів. мав бути евакуйованим до Харкова, але фактично обидва унів-

и(Київський і Харківський) у вересні 1941р. розпочали евакуацію до Казахстану. І на базі цих 2х унівів створено Об’єднаний укр. держ. унів. Навчалося прибл. 330 студентів, більшість – кияни.

15 січня 1944р. Унів. поновив свою роботу (670 студентів). 1944 р. – відкриття фак-ту міжнародних відносин.

У першому повоєнному навч. році Унів. функціонував у складі 13 фак-тів і 2500 студентів. Упродовж 60х-80х рр. 20ст. Киїівський держ. унів. розвивається як один із провідних ВНЗ СРСР. У його структурі створюються нові фак-ти (соціологічний, психологічний, кібернетики). За роки незалежності КНУ ім. Т. Шевченка – класичний унів. дослідницького типу, основним завданням якого є навчально-виховна, науководослідна та інноваційна д-ть.

58. Суб’єкти міжнародного бізнесу, їх суть та критерії класифікації.

Суб'єкти міжнародного бізнесу - це реальні учасники його як процесу взаємодії (окремі особи, контактні групи або складні соціальні структури), яким притаманні внутрішні мотиви, інтереси, цілі та здатність до їх реалізації у певній сфері міжнародної економічної діяльності.

Головними ознаками суб'єкта міжнародного бізнесу є наявність у нього внутрішніх мотивів, цілеспрямованості, волі та здібностей діяти для досягнення власних стратегічних цілей.

Згідно з такими критеріями визначення суб'єктами міжнародного бізнесу можуть виступати окремі особи, підприємства, транснаціональні структурні утворення, міжнародні організації й асоціації, інтеграційні (регіональні) угрупування та держави.

. У МБ головним суб'єктом виступає фірма (компанія), діяльність виходить за межі національних кордонів, у ній беруть участь суб'єкти двох чи більше країн. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", до суб'єктів міжнародного бізнесу в нашій державі належать:

•фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають громадянську дієздатність і правоздатність);

•юридичні особи (які зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження);

•об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб (які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України);

•структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

•спільні підприємства (які мають постійне місцезнаходження в Україні).

Всі суб’єкти бізнесу розрізняються між собою за кількісними і якісними ознаками. Критерії кількісного розмежування суб’єктів підприємницького бізнесу необхідні для класифікації фірм за розміром їх капіталу, величиною обороту, чисельністю персоналу. Основними критеріями кількісного розмежування суб’єктів підприємницького бізнесу (підприємницьких фірм) виступають чисельність працівників і річний оборот капіталу.

Під критеріями якісного розмежування суб’єктів підприємницького бізнесу розуміється сукупність ознак даних суб’єктів, наявність яких дозволяє віднести їх до певного виду, відрізняє від інших видів набором економічних і юридичних прав.

До критеріїв якісного розмежування можна віднести:

•факт належності того чи іншого суб’єкту підприємницького бізнесу до числа юридичних осіб • тип (форма) власності на засоби виробництва, на якому базується підприємницька діяльність.

•націленість їх на одержання прибутку.

•ступінь самостійності відповідної підприємницької фірми;

•виділення фізичних і юридичних осіб – резидентів і нерезидентів України.

•форма і характер управління фірмою (внутріфірмовий менеджмент), встановлений учасниками даної фірми.

59.Суть менеджменту як сфери діяльності та науки.

Поняття «менеджмент» за своїм змістом й економічною сутністю є досить складним і багатогранним. Менеджмент – явище складне, багато аспектне і його не можна визначити однією фразою. Найбільше часто використовувані підходи до визначення поняття "менеджмент" дозволяють трактувати його як науку управління, процес управління, мистецтво управління, функції управління, органи управління, групу людей, керуючих організацією

Менеджмент – самостійний вид професійної діяльності, спрямований на досягнення організацією, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів економічного механізму менеджменту.

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій – одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління розглядається як процес взаємопов'язаних дій. Ці дії дуже важливі для успіху організації, їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління – це загальна сума всіх функцій, а саме:

-планування;

-організація;

-мотивація;

-контроль.

Ці чотири первинні функції об'єднані зв'язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним об'єктом чи видом діяльності – це сукупність функцій, зв'язаних єдиним управлінським циклом.

Уцілому, сучасний менеджмент характеризується:

•зміною змісту планування;

•всебічним дослідженням факторів успішної діяльності;

•орієнтацією управління на досягнення стабільних успішних результатів;

•розвинутою теорією і практикою маркетингу;

•розробкою ефективних технологій прийняття рішень;

•широким застосуванням математичних методів і досягнень інформатики в управлінні;

•розвинутою мережею розрахункових систем і засобів комунікацій;

•активною участю персоналу в управлінні;

•дедалі більшим звертанням до здорового глузду, простих істин, які доступні для розуміння і використання широкими масами.

Менеджмент (як наука) є самостійною сферою знань, наукою, що має власний предмет та об'єкт дослідження, специфічні проблеми, методи і способи їх вирішення, наявність системних і упорядкованих знань. Менеджмент як наука направляє зусилля на пояснення природи управлінської праці, установлення зв'язків між причиною і наслідком, виявлення факторів і умов, при яких спільна праця людей стає більш продуктивною. У визначенні менеджменту як науки підкреслюється важливість упорядкованих знань про управління. Вони дозволяють не тільки вчасно і якісно керувати поточними справами, але і прогнозувати розвиток подій і відповідно до цього розробляти стратегію і політику організації.

60. Суть, структура та фактори середовища міжнародного бізнесу. (45зел)

Суб’єкти МБ функціонують у певному середовищі, яке значною мірою впливає на ефективність підприємницької діяльності.

Міжнародне бізнес-середовище – система взаємодіючих мікрота макрочинників, що в сукупності можуть спияти чи навпаки протидіяти міжнародній підприємницькій діяльності фірми, впливати на її імідж і позиції на ринку. Бізнес-середовище буває: