19. Суспільний і державний лад Стародавнього Риму в період імперії.

1. Рання імперія — принципат (І ст. до н.е. — кінець Шст. н.е.)

Принцепс. Октавіану присвоїли почесне ім'я Августа (звеличений божеством), титул голови сенату — першого сенатора. Звідси і пішла назва форми правління — принципат.

повноваження:1) командувати усіма збройними силами і мати особисту військову охорону — три (потім дев'ять) преторіанські когорти;2) укладати міжнародні угоди, приймати і посилати послів;3) розв'язувати питання війни і миру;4) безпосередньо управляти імператорськими провінціями (їх було три);5) видавати загальнообов'язкові рішення і тлумачити закони;6) чинити вище цивільне і кримінальне судочинство;7) голосувати в сенаті й рекомендувати кандидатів на посади магістратів;8) верховні релігійні та жрецькі права;9) звільнення з-під дії деяких законів і звичаїв;10) на нього не поширювалось вето жодних магістратів.

Старі римські державні установи продовжували існувати і формально не зазнали істотних змін. Сенат і за часів перших принцепсів вважався найвищим органом управління державою. Крім цього, до сенату переходять деякі функції Народних зборів, у нього з'являється законодавча і судова влада. Август проводить певні реформи сенату щодо процедури скликання і порядку його роботи, кількісного складу (600 чол). Постанови сенату одразу набувають силу закону. За Августа було зроблено розподіл провінцій на дві категорії: імператорські (Сирія, три галльські, північна Іспанія та інші — вони вважалися прикордонними) і сенатські, "замирені" (Африка, Нарбоннсь-ка Галлія, Македонія, Азія). Перші управлялися намісниками, яких призначав сам Август, а другі — проконсулами чи пропреторами, призначеними сенатом.

Народні збори (коміції) продовжували скликатися. На них приймалися закони, запропоновані Августом, а згодом іншими принцепсами. Обиралися і магістрати, проте ці вибори вже не були вільними. Щодо магістратури, то при Августі зберігалися ще майже усі посади магістратів, але і їх політичне значення втрачається, перетворились у помічників принцепса, виконавців його розпоряджень.

Консиліум не був офіційним державним органом, але вже при принцепсі-імператорі Адріані (117-138 рр.) став державною установою. посада префекта м.Рима, який насамперед забезпечував охорону порядку, відповідав за забезпечення міста продуктами харчування. префекта Преторію став помічником, заступником принцепса-імператора, здійснюючи командування не тільки преторіанцями, а й військами в Італії. Він дістав обширну юрисдикцію з кримінальних і цивільних справ, згодом здійснював ще й нагляд за діяльністю всіх інших органів й окремих службових осіб принцепса, міг приймати загальнообов'язкові рішення.

Другий привілейованиий стан після сенаторського і далі займали вершники. Август встановив для них ценз у 400 тис. сестерціїв.

Встановлення домінату. Реформи Діоклетіана. З цього часу почався новий період в історії Римської держави — епоха розвиненої, або пізньої, імперії — домінат. Імператора вже визнали абсолютним монархом, котрий стоїть понад законами, оскільки сам їх творить. Держава була поділена на дві частини — Західну, якою управляв Максиміан і Східну на чолі з Діоклетіаном. Кожен з правителів був наділений усією повнотою імператорської влади. Деякі старі республіканські органи у той період ще зберігалися, зокрема сенат, магістратура. Сенат, однак, справами законодавства, судочинства, управління вже не займався. Він відав організацією різних ігор, видовищ, святкувань, контролював виконання різних повинностей сенаторами. На всі його ухвали потрібна була санкція імператора. Збереглися також ще окремі магістратури (консули, претори, квестори), проте це були тільки почесні звання. Народні збори не скликалися.

Діоклетіан: імперія поділялася на 12 діоцезів, межі яких здебільшого збігалися з межами колишніх провінцій, вводилася нова система оподаткування населення, оскільки для ранньої імперії характерна різноманітність податків, причому істотна роль відводилася податкам непрямим, які втратили значення занепадом господарського життя і падінням цінності грошей.

Правління Костянтина. Управління Римом здійснювалось окремим способом. На чолі його стояв претор міста, безпосередньо підпорядкований імператору. Сенат ще зберігався, але тільки зовні: він виконував роль міського колегіального дорадчого органу і відав лише міськими справами. Як і при Діоклетіані, зберігались ще посади консулів, преторів і квесторів, але жодного реального значення в системі управління вони не мали. За часів Костянтина цивільну владу остаточно відокремили від військової. Всі управителі префектур, діоцезів, провінцій, округів були цивільними посадами. Військо очолювали військові командири. У збройних силах зберігся і розвинувся поділ війська на прикордонні та мобільні легіони. Оскільки армія і далі була основною опорою імператора, то воїни діставали щораз більші привілеї. За правління Діоклетіана і Костянтина зміцнились органи поліції, сформувалась таємна поліція.