92. Державний механізм влади та конституційний устрій п`ятої республіки.

Нині існуюча конституція була прийнята в 1958 р. Вона встановила в країні президентський режим і нову, П'яту республіку.

Конституція 1958 проголосила змішану республіканську форму правління. Є унітарною державою

Центр всієї політичної системи за Конституцією – президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Президент “стежить за додержанням Конституції”, забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів. “Він є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності” (ст. 5). Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призначає прем’єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначення на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т. Ін. Президент має право передати на референдум законопроект, що стосується організації державної влади може достроково розпустити національні збори.

Друге місце в державному механізмі П’ятої республіки займав уряд, який “визначає і здійснює політику Нації”. У його розпорядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем’єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів.

93.Французька правова система у другій половині XX ст.

Серед джерел сучасного французького права центральне місце займають конституційні акти і, насамперед сама Конституція. Прийнята у 1958 р. вона зберегла свою юридичну чинність і сьогодні. Конституція Франції не тільки закріплює традиційні (для такого виду актів) суспільні відносини, а й чітко окреслює область законодавчої діяльності парламенту.

Відповідно до ст. 34 Конституції парламент має право прийняти лише ті закони, які стосуються: цивільних прав та їх основних гарантій; обов'язків, що покладені на громадян, національної оборони, громадянства, правоздатності осіб, сімейних відносин, спадкування і дарування, визначення кримінального судочинства, амністії, створення нових судових інституцій і статуту суддів, розподіл бюджету, податків і умов покриття будь-якого виду податків, порядку виступу грошей.

Закон встановлює так само правила, що стосуються порядку виборів у центральні і місцеві органи державної влади, основних гарантій прав державних службовців і військових, націоналізації підприємств і передачі їх з державного сектора у приватний.

Відповідно до Конституції за допомогою закону визначаються і закріплюються основні принципи загальної організації національної оборони; управління місцевими адміністративними одиницями, їх компетенція і розподіл доходів, утворення режиму власності, а також цивільні зобов'язання, трудові і профспілкові правила соціального забезпечення.

Чинні закони поділені на декілька видів:

1. Фінансові закони (визначають прибутки і витрати держави).

2. Програмні закони (закріплюють мету економічної і соціальної діяльності держави).

3. Органічні закони (визначають порядок діяльності парламенту, кількість членів кожної з його палат, умови і порядок їх обрання, а також «умови заміщення вакантних посад аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати» (ст. 25). За допомогою органічного закону можуть уточнюватися і доповнюватися положення Конституції).

Згідно з п. 1 ст. 37 Конституції всі питання, що не входять до сфери законодавства, «вирішуються в адміністративному порядку» відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, спрямовані на опосередкування відносин, що регулюються законодавством.

Ордонанси підлягають тлумаченню парламентом щодо термінології, після чого вони набувають сили закону, їх зміни чи скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичну силу ордонанси набувають, відповідно до Конституції, одразу ж після їх опублікування, але втрачають її, якщо законопроект про їх дію не внесений у парламент до закінчення строку, зазначеного законом, що дозволив їх видання (п. 2 ст. 38).

Важливе місце у системі джерел права Франції поряд із законами та ордонансами займають урядові декрети. Деякі з них можуть бути прийняті безпосередньо самим урядом, однак тільки після висновку Конституційної Ради, однієї з функцій якої є вирішення питання про конституційний чи неконституційний характер прийняття актів. Інші ж декрети видаються президентом країни без попередніх обговорень в уряді.

Регулятивна роль декретів у значній мірі доповнюється відповідною роллю нормативних актів (постанов, інструкцій, циркуляцій, повідомлень), виданих іншими виконавчо-розпорядчими органами.

Серед джерел французького права слід звернути увагу на правові звичаї. Відповідно до існуючої у Франції доктрини судові рішення, хоча і не належать до первинних чи основних джерел права, однак у практичному житті країни, у повсякденному регулюванні суспільних відносин відіграють певну роль. Особливо це стосується рішень Конституційного суду, які слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики, а й принциповим покажчиком при вирішенні конкретних справ.

94. Основні напрями державно-правового розвитку Франції наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.

Основною тенденцією розвитку політичної системи П'ятої республіки у перші десятиліття її існування стало подальше посилення президентської влади, її персоналізація. Президент став на практиці не тільки главою держави, але й главою уряду, одночасно послаблювалася і будь-яке протидію законодавчої влади.

Значну роль в. такої еволюції президентської влади зіграли конституційна реформа 1962 р., здійснена де Голлем за допомогою референдуму, яка змінила порядок виборів президента. Відтепер обрання президента повинно було відбуватися за допомогою загального голосування.

Разом з тим відзначалися певні зрушення і в зміцненні гарантій прав особистості.

У 1981 році Соціалістичної партії вдалося завоювати пост президента, отримавши абсолютну більшість місць в парламенті, і сформувати уряд. Зберігши основні положення Конституції 1958 р., що стосуються центрального апарату П'ятої республіки, уряд соціалістів разом з тим прийняв закон про децентралізацію місцевого управління, скасувавши традиційну посаду префекта (потім відновлену), ввело пропорційну виборчу систему.

Місцеві органи влади отримали більшу самостійність у фінансових та інших питаннях управління.

Найбільш поширеними оцінками П'ятої республіки є такі характеристики, як «суперпрезидентська республіка» чи "ультрапрезидентский режим".

Значну роль на розвиток політичної системи Франції надають інтеграційні 'процеси загальноєвропейського масштабу. Так, у 1992 р. Конституція Франції була доповнена розділом "Європейський союз", все більш чітко стала виявлятися тенденція до визнання верховенства "комунітарного права" (права Європейського союзу) над національним правом.

Право

*Для Франції у XX ст. домінуючим джерелом права, як і раніше, залишається закон, і передусім кодекс.

*Змінився погляд і на принципи непорушності договору.

*Тривалий час міжнародні зв’язки монополій залишалися у Франції за сферою державного регулювання. Закон від 1967р. постановляє, що будь-яке товариство, органи управління якого знаходяться на території Франції, підкоряється французьким законам.

* У XXст. у законодавстві багато уваги приділялося сімейному праву.

*У 1992 році був прийнятий, а в 1994 році набрав чинності новий Кримінальний кодекс Франції, який втілив сучасні тенденції в кримінально-правовій політиці країни. Кодекс продовжує курс на посилення кримінальної відповідальності за особливо небезпечні злочини (тероризм, виробництво і поширення наркотиків, рекет і т.ін.), але одночасно передбачає певну гуманізацію покарань. Так, у ньому замінена смертна кара довічним ув’язненням.

*Декретом, виданим у 1950 році, боротьба проти перевезення зброї прирівнювалася до “державної зради”. Щоправда, поступово відбувалася демократизація кримінального права: в 1981 році була скасована кара на смерть, покарання за деякі злочини було обмежене штрафами.