40.Джерела, основні риси і система мусульманського права.

 Мусульманське право (шаріат) являє собою звід релігійних і правових норм, складений на основі Корану і Сунни, що містить норми державного, спадкового, карного і шлюбно-сімейного права. Таким чином, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові встановлення, як частку єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, що складають норми шаріату, також приписується божественне значення. Шаріат означає в перекладі на українську мову "шлях перевезення" і складає те, що називається мусульманським правом. Це право вказує, як мусульманин повинен вести себе, не розрізняючи, зобов'язань по відношенню до себе подібним і по відношенню до Бога. Іншими словами, шаріат заснований на ідеї обов'язків, покладених на людину, а не на правах, які він може мати. Наслідком невиконання обов'язків є гріх того, хто їх порушує, тому мусульманське право не приділяє багато уваги санкціям, встановленими самими нормами. Воно регулює відносини тільки між мусульманами. В ісламі держава виконує роль служителя релігії. Іслам за своєю сутністю, як і іудаїзм, - це релігія закону.          Мусульманське право має чотири джерела:  1. Священна книга Коран, що складається з висловлень Аллаха, звернених до останнього з його пророків і посланців Магомета;  2. Сунна - збірник традиційних правил, що стосуються дій і висловлювань Магомета, відтворених цілою низкою посередників;  3. Іджма - конкретизація положень Корану у викладі великих вчених-мусульманістов;  4. Кияс - міркування за аналогією про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права. Таким судженням надається законний, суспільний характер.          До рис мусульманського права належать:

• Належить до релігійної правової сім’ї

• Вважається нац. Правом

• Бог головний творець права

• Юридичні норми – данні раз і назавжди в них необх. Вірити і строго дотримуватись

• Відсутність систематизації

• Відстн. Поділу на публ. і прив. Право

• Неоднаковий розвиток окремих галузей права

Система шаріату:

• Норми правового статусу особи

• Норми кримінального(деліктного) права-УКУБАЙ

• Норми цив. права – МУАМААТ *Івакуф - цивільний договір

• Владні норми - система норм, що регулюють сферу державно-правових і адміністративно-правових (у тому числі фінансових) відносин;

• Судове право

• Міжнародне право – СІЙАР

41.Утворення і розвиток московської централізованої держави (хіv–хvii ст.).

Процес об'єднання російських земель в єдину цен­тралізовану державу розпочався в XIV ст.

Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.

Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи: 1) кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст.; 2)80-ті рр. XIV ст. — 1462 р.; 3) 1462—1533 рр. Перший етап об'єднання — кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнула­ся боротьба за велике владимирське княжіння між Ря­занським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби по­винно було вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських зе­мель. Ставши московським князем після смерті свого бать­ка, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за велико­князівський владимирський стіл, а фактично — за полі­тичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золотоординські правителі. 1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра за­гинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Ка­лита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике кня­жіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдав­ши за допомогою ординського загону удар своєму голов­ному суперникові. Правління Івана Калити (1325—1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав пра­во збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз москов­ської великокнязівської влади з Церквою. Йому вдалося зміцнити вплив Мос­кви в Новгороді. Іван І також купував у інших князів­ствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утвер­джував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за під­тримки Орди, якій справно виплачував данину. Він за­клав основи такої політики в боротьбі зі своїми против­никами, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації. Другий етап об'єднання російських земель — 80-ті рр. XIV в. — 1462 р. характеризується подальшим територіальним розширенням Московського князівства. З середини 50-х років XV ст. удосконалюється систе­ма державного управління. Відбувається поступовий пе­рехід від уділів до системи повітів. Влада в них концен­трується в руках намісників, якими, як правило, ста­ють бояри великого князя. З,приєднанням до Москви уділів влада намісників поширюється і на них. Третій етап об'єднання російських земель навко­ло Москви, їхнє звільнення від ординського володарю­вання й одночасно формування державного апарату ве­ликокнязівської влади, оформлення Московської дер­жави припадає на 1462—1533 рр. Цей період охоплює правління великих московських князів Івана III (1462— 1505) і Василя III (1505—1533). 3 1476 р. Іван III припинив виплачувати данину Орді. А 1480 р. майже безкровно закінчилося протистояння росіян і ординських військ біля однієї з приток Оки —, визначивши остаточне звільнення Русі від васальної ординської залежності. Іван став фактичним творцем Московської держави. Саме він заклав основи російського самодержавства, не тільки значно розширивши територію, а також укріпив її політичний устрій і державний апарат, значно зміцнив міжнародний престиж Москви. У XVI в. тривав процес розширення території Мос­ковської держави(Василь ІІІ). Після перемоги над Литвою 1503 р. до Москви відійшли землі за верхньою течією Оки, вздовж берегів рік Ясен, Сож і Дніпра. Усього до скла­ду Московської держави увійшло 25 міст і 70 волостей. 1610 р. було ліквідовано самостійність Пскова, а 1514 р., після чергової війни з Литвою, до Москви відійшов Смо­ленськ. Таким чином, територія країни збільшилася на­стільки, що вона перетворилася на найбільшу держа­ву Європи. З кінця XV ст. "Московія", як раніше її на­зивали іноземці, почала іменуватися Росією.