98. Державний лад Норвегії у Новітній період.

Норве́гія, Королі́вство Норве́гія — держава у Північній Європі, в західній частині Скандинавського півострова. Межує зі Швецією, Фінляндією та Російською Федерацією.Норвегія — найпівнічніша країна Європи. Слово «Норвегія» в перекладі означає «шлях на північ»

Норвегія є конституційною монархією з парламентською демократією, релігія - лютеранська.

Державний устрій

Норвегія — унітарна держава, заснована на принципах конституційної монархії та парламентської демократії. У країні діє конституція 1814 року з кількома пізнішими поправками і доповненнями. Король є главою держави і виконавчої влади. У 1991 році королем Норвегії став Гаральд V. Вищий законодавчий орган країни — двопалатний парламент — Стортінг.

Членство в міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, МВФ, МФКК, НАТО, ОБСЄ, ООН, РЄ.

Парламент

Вища законодавча влада в країні належить парламенту — Стортингу, який складається з 169 депутатів.Стортінг обирається раз на чотири роки шляхом загального демократичного таємного голосування за пропорційної виборчою системою. Голова Стортингу — прем'єр-міністр, котрим стає лідер партії, яка перемогла на виборах. З 2005 року пост прем'єр-міністра займає Єнс Столтенберг. Парламент ділиться на дві палати — верхню та нижню, лагтинг и одельстинг, але на практиці цей поділ став чистою формальністю та був скасований 20 лютого 2007 року, щоб припинити дію з наступного складу Стортингу після виборів 2009 року.

Представництво у парламенті

На останніх виборах, в 2009 році, місця в парламенті розподілились таким чином:

Норвезька робітнича партія (норв. Det norske Arbeiderpartiet) (A) — 64 місця

Партія прогресу (норв. Fremskrittspartiet) (FrP) — 41 місце

Консервативна партія (норв. Høyre) (H) — 30 місць

Соціалістична ліва партія (норв. норв. Sosialistisk Venstrepartiet) (SV) — 11 місць

Християнсько-демократична партія (норв. Kristelig Folkepartiet) (KrF) — 10 місць

Партія Центру (норв. Senterpartiet) (Sp) — 11 місць

Ліберальна партія (норв. Venstre) (V) — 2 місця

В адміністративному відношенні Норвегія поділена на 19 провінцій ( фюльке). Крім провінцій, у складі Норвегії є залежні території: острів Буве, Ян-Маєн, Шпіцберген.

99. Формування та розвиток північноєвропейського права.

Об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) обумовлено спільністю їх генези і сучасного розвитку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічне вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Проте, на відміну від нього, ця група правових систем не зазнала глибокого впливу римського права. Вона зазнала його лише частково — так само, як і впливу торгових звичаїв міст-держав німецького узбережжя Балтики за часів середньовіччя. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим — через континентальне право. У дусі цього права нормативно-правовий акт (закон) визнано головним джерелом права. Водночас з цим істотну увагу приділено судовій практиці, поширеній у країнах загального права, і визнано роль судового прецеденту. Інші властивості загального права (правило прецеденту, техніка судових доказів, пріоритет процесуального права над матеріальним правом і т.ін.) не знайшли підґрунтя для свого зростання. Автономність і самобутність скандинавської групи правових систем потребує їх розгляду за межами як загального права, так і континентального типу права.

Основи єдності в нормах скандинавських країн були закладені ще у XII ст. Мірилом регулювання суспільних відносин стали норми давньогерманського права. Тісні політичні, економічні і культурні зв'язки північноєвропейських країн справили істотний вплив на формування єдиного скандинавського права. У середні століття три королівства — Данія, Норвегія і Швеція — створили єдиний союз, закріплений Кальмарською унією (1397 p.), який проіснував до 1523 p. І в подальшому зв'язки цих держав не переривалися, що сприяло виробленню спільних рис їх правових систем.

Основними джерелами (формами) права скандинавських країн є такі.

1. Закони. Поділяються на конституційні і звичайні.

2. Підзаконні акти, прийняті урядом у порядку делегованого законодавства (у Швеції їх кількість перевищує кількість законів, прийнятих парламентом-риксдагом).

3. Підзаконні акти міністерств і відомств.

4. Правовий звичай, Визнається допоміжним юридичним джерелом права. Здебільшого застосовується у сфері торгового і морського права. Посилання на звичай включаються у тексти відповідних договорів.

5. Судовий прецедент. Є важливим і не завжди тільки допоміжним джерелом права. Його роль є особливо значною в Данії і Норвегії, менше — у Швеції.

6. Принципи права. Використовуються як джерело права при розгляді конкретної справи. Так, в Ісландії суддя при винесенні рішення у справі керується власною правосвідомістю, принципом справедливості.