15.Загальна характеристика права в Афінах.

Джерела права.

1. найдавніші фрагменти законів міста-держави Гортин на Криті .Ці фрагменти стосуються сімейного та спадкового права, частково кримінального

2. звичай. Дуже часто покликався на звичай на ранніх стадіях своєї діяльності ареопаг.

3. У 621 р. до н.е. в Афінах архонт Драконт уперше видав систематизовані писані закони

4. З V ст. до н.е. основним джерелом права в Афінах стали закони. їх приймали тільки Народні збори.

Право власності. Спочатку приватна власність у Афінах була мало розвинена, оскільки зберігалася общинна, колективна власність. Не знало грецьке право також розмежування понять і суті власності та володіння

Зобов'язальне право. Грецьке право розрізняло два види зобов'язань добровільні та примусові. Текст договорів підписували обидві сторони. З'явився й інститут свідків.

• Купівля-продаж. Цей договір укладали у вигляді простої неформальної угоди сторін.

• Договір позики Він укладався в письмовій або усній формі в присутності свідків.

• Договір товариства. Громадяни об'єднувалися на підставі договору товариства, який укладали переважно у письмовій формі, який передбачав утворення спільного майнового фонду.

Шлюб і сім'я. Вступ у шлюб в Афінах був обов'язковим. Безшлюбність не давала права займати посади архонта-базилевса, стратегів та ін. Законним є шлюб між повноправними афінськими громадянами. Шлюбний вік чоловіків 18 років, жінок — 14 років . Розлучення для чоловіка не становило труднощів. Дружина, бажаючи розлучення, мусила звернутись з письмовою скаргою до архонта-епоніма, який і вирішував цю справу.

Спадкове право. На ранніх етапах розвитку афінське право знало тільки спадкування згідно зі законом. Реформи Солона встановили й спадкування за заповітом. Дочки при наявності синів не спадкували. Між синами майно ділили порівну. Вони не могли відмовитись від спадку. Заповіт укладали в присутності свідків у письмовій чи усній формі.

Кримінальне право. Розрізняли такі злочини:

• Антидержавні. Насамперед сюди відносили зраду. За зраду загрожувала смертна кара з конфіскацією майна й вивезення тіла злочинця за межі країни.

• Проти порядку управління. До них належали розтрати державних грошей

• Проти релігії смертною карою або вигнанням з конфіскацією майна;

• Проти особи.

• Проти честі.

• Проти морал, майна.

Покарання за злочини: смертна кара, продаж у рабство. Відомі й тілесні покарання.

Процес. Подавати скарги, порушувати судові справи могли тільки афінські громадяни чоловічої статі. За жінок це робили опікуни, за метеків — їхні простати, за рабів — їхні господарі. Судові рішення і вироки можна було оскаржити, подавши скаргу до геліеї. До неї можна було апелювати навіть на рішення Народних зборів. Рішення геліеї було остаточним.

16. Суспільний і державний лад Спарти. Реформи Лікурга.

Суспільний лад носив застійний характер. зберігалися численні пережитки родоплемінного устрою, діяли старі звичаї. Усе населення Спарти поділялось на три групи: спартанців, періеків та ілотів. Пануючою верствою були, звісно, спартанці. "Община рівних" була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. Всі її члени вважалися рівноправними. Матеріальну основу общини становила земля, оброблювана підкореним населенням, — ілотами. З колективної землі кожен спартанець за жеребкуванням одержував ділянку разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Ця земля передавалася у спадок, але не підлягала відчуженню: продажу, даруванню і т.п.

Ілоти (гелети) маси поневоленого населення перетворено в рабів — ілотів. це не приватні, домашні раби, а колективні, державні, котрі не мали ні політичних, ні цивільних прав. Вони були розписані за клерами (ділянками) спартанців — по 10-15 осіб. Могли мати сім'ю.

Періеки. Це жителі сусідніх зі Спартою територій, на які Спарта поширила вплив, підпорядкувала собі. Порівняно з абсолютно безправними ілотами правове становище періеків було значно кращим. Вони були особисто вільні, мали сім'ї, майно, у тому числі землю, яку могли продавати й купувати. Займалися переважно ремеслом і торгівлею, скотарством, менше — сільським господарством. Державний устрій Основи державного ладу Спарти були закладені реформами Лікурга. структура органів державної влади й управління Спарти виглядала так: два царі; рада старійшин — герусія; Народні збори — апелла; колегія ефорів.

Царська влада. Очолювали державу два царі, влада спадкова, колегіальна. повноваження: скликали Народні збори і раду старійшин, головували на їх засіданнях, оголошували війну й укладали мир, розглядали і вирішували будь-які спори і конфлікти громадян, здійснювали культові (жрецькі) функції, командували військом та ін. Згодом в їх компетенції залишились тільки військові, культові й деякі судові функції. Цареві у військовому поході належала вся повнота влади. Герусія. ЗО осіб — два царі та 28 членів — геронтів. Обиралися на Народних зборах, пожиттєво, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку. Повноваження: розглядала й вирішувала усі важливі державні справи стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, попередньо обговорювала питання, які вважала за доцільне винести на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, судові функції.

Народні збори повноправні громадяни чоловічої статі, котрі досягли 20-річного віку, мали земельні наділи. Скликали царі, у пізніші часи — ефори. головували на зборах спочатку обидва царі, а приблизно з V ст. до н.е. — ефори. Повноваження: обговорювали і приймали закони, розв'язували питання війни чи миру, обирали геронтів, ефорів та інших службових осіб, командувачів військами, надавали або позбавляли громадянства, судового органу (питання про усунення з посади за скоєний злочин службових осіб).

Ефори. компетенція ефорів: здійснювали нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами, скликали Народні збори та герусію, поліцейські, судові функції зі цивільних справ громадян.

Лікург 1.)склав збірник законів — ретру. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни. 2.) земельна реформа, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках земельних володінь. поділив усю територію Спарти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спартанців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуванням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо).