88. «Конституція» Британської імперії 1931 р.

На загально-імперських конференціях домініонів у 1926 р. і 1930 р. було розроблено “конституцію” Британської імперії. Цей акт дістав назву Вестмінстерського статуту і набрав чинності 11 грудня 1931 р.

Вестмінстерський статут 1931 - акт парламенту Великобританії від 11 грудня 1931, що встановив правове становище домініонів та їх взаємини з Великобританією. Таким чином, була створена правова база Британської співдружності націй (нині - Співдружність націй).

Цей парламентський акт ввів в силу рішення конференцій Британської імперії 1926 і 1930 років про повну самостійність домініонів у внутрішніх і зовнішніх справах та про їх рівність з Великобританією. При цьому Великобританія ще зберігала за собою фактичний контроль над зовнішньою політикою домініонів.

Підтверджуючи суверенітет домініонів, Вестмінстерський статут вказував, що закони Великобританії не можуть поширюватися на домініони без їх згоди. Відмінялося також положення, при якому закон домініону вважався недійсним, якщо він суперечив законам Великобританії.

Члени Британської співдружності, які визнали Вестмінстерський статут 1931, мають статус королівств Співдружності (Commonwealth realms), що означає їх повну самостійність при збереженні за британським монархом поста глави відповідної держави. Таким чином, королева Великобританії Єлизавета II одночасно є королевою Австралії, Барбадосу і т. д.

З 54 членів Співдружності статус королівства мають лише дев'ятнадцять.

На 1931 рік статут був застосований до існували на той момент домініону: Австралійське Співдружність, Домініон Канада, Ірландська вільна держава, Домініон Ньюфаундленд і Південно-Африканський Союз.

Австралія ратифікувала статут тільки в 1942, при цьому, щоб виправдати участь у війні, прийняття закону було датований 3 вересня 1939 року. Нова Зеландія ратифікувала статут 25 листопада 1947. Ньюфаундленд статут не ратифікував; за запитом місцевого уряду, метрополія в 1934 році ввела пряме правління, що зберігалося аж до перетворення Ньюфаундленду в провінцію Канади в 1949 році.

89. Розвиток трудового та соціального законодавства в Великобританії у 20 ст.

В 1875 году английский парламент пошел уступки рабочим и на легализацию профсоюзного движения. В 1906 году был принят новый закон, который запрещал предпринимателям предъявлять судебные иски о возмещении ущерба, причинённого в результате действий профсоюза. Напуганное всеобщей забастовкой 1926 года, консервативное правительство Великобритании в 1927 году провело через парламент закон, запретивший всеобщие и политические забастовки. Только в 1946 году этот откровенно антипрофсоюзный закон был отменен лейбористами, которые последовательно стремились к выравниванию интересов труда и капитала. В 70-80-х годах правительство консерваторов вновь попыталось ограничить права профсоюзов на забастовку. Так, по закону 1971 года о промышленных отношениях предусматривалась обязательная регистрация профсоюзов, а также их отчетность в государственных учреждениях. В 1974 году лейбористское правительство отменило обязательную регистрацию профсоюзов, при этом было подтверждено право профсоюзов на забастовки, причем на такие, которые ранее признавались незаконными. Правительство М. Тэтчер вновь ограничило ряд профсоюзных прав (право на пикетирование, право на политические забастовки. В 1906 году был принят закон, по которому предприниматель освобождался от ответственности, если он «доказывал» вину самого потерпевшего. Важным правовым актом в развитии трудового законодательства стал закон 1911 года, который, наряду с социальным страхованием на случай болезни, инвалидности, родов, предусмотрел также страхование по безработице. Только после Второй мировой войны система социального страхования Великобритании приобрела современный вид. Значительный вклад в создание этой системы внесли правительства лейбористов, уделявшие большое внимание сильной социальной политике. В 70-80 годы XX века в Великобритании формируется пенсионное законодательство. В настоящее время оно представлено общим Законом о социальном обеспечении (1985 г.) и специальным Законом, который устанавливает выплаты компенсаций в связи с несчастными случаями на производстве и с профессиональными болезнями (1975 г.).

Одной из особенностей современного трудового права Великобритании является значительная роль коллективных договоров в регулировании важнейших аспектов трудовых отношений: условий труда, заработной платы и т.д. В Великобритании именно коллективные договоры, а не законодательные акты, определяют основные параметры труда, в том числе размер заработной платы и продолжительность отдыха.