48. Формування і розвиток англійського буржуазного права

Головною особливістю англійського буржуазного права було те, що компроміс між великими землевласниками і капіталістами дістав свій прояв у наступності судових прецедентів, у збереженні феодальних правових форм. А це привело до того, що тут старе феодальне право не було одразу знищене. Розвиток відбувався інакше — у напрямі пристосування старого феодального права до нових буржуазних умов. Своєрідність англійського буржуазного права полягає і в тому, що значна час-тина його інститутів сформульована не законами, а судовими рішеннями — преце-дентами. Як наслідок англійське право і досі залишається некодифікованим, тобто тут не існує зводу діючих норм. Не знає англійське буржуазне право розподілу на публічне право і приватне. Буржуазне право поділялося на статутне, загальне і право справедливості.

На кінець XIX століття остаточно завершується процес формування правової систе-ми на буржуазній основі. Важливу роль у цьому відіграла судова реформа 1873-1875 років, яка привела до об'єднання загальної системи королівських судів з судом лор-да-канцлера — судом справедливості в єдиний Високий суд, який міг рівною мірою застосовувати норми як загального права, так і права справедливості. Тепер суддя дістав можливість користуватися будь-якими прецедентами. У разі розбіжності пере-вага віддавалася нормам права справедливості. Так у буржуазній Англії склалося єди-не прецедентне право. Статутне право базувалося на законі, на парламентських актах. Його роль зго-дом зростала, приймалася все більша кількість парламентських актів, які встанов-лювали норми права. Характерно, що вважалися діючими статути, видані ще у феодальний період.

49. Habeas Corpus Act 1679

Одна з важливих складових неписаної конституції Великобританії. Повна назва — «Акт про краще забезпечення свободи підданого та про запобігання ув'язненням за морями». Ухвалений парламентом 6.V 1679 як певний наслідок англ. революції 17 ст. у зв'язку з тим, що застосовуване англ. судами з 12 ст. право видання наказу про доставку заарештованого часто зумовлювало порушення особистої недоторканності: накази видавалися на власний розсуд судді, їх виконання не було обумовлене строками, невиконання не мало наслідком відповідальності. Змістовий стрижень X. к. а. 1679 — визначення процедури і строків перевірки судом законності та обгрунтованості арешту (затримання) і дальшого перебування особи під вартою. Сам заарештований, його довірена особа або будь-хто з гр-н могли вимагати від суду наказ X. к. а. 1679. Суддя вносив до тексту наказу доручення «шерифам чи тюремникам» разом з доставкою до суду заарештованого докладно викласти причини арешту. Встановлювався строк виконання наказу (від 3 до 20 днів), який залежав від відстані до Лондона. Після доставки заарештованого суд мав ретельно розібратися з причинами арешту і/або звільнити заарештованого, або віддати його на поруки чи під заставу, або повернути до тюрми. Рішення суду про звільнення з-під арешту не можна було порушувати повтор, арештом за той самий вчинок. Заборонялося переводити заарештованих з однієї в'язниці до іншої чи тримати їх без суду і слідства у замор, володіннях. Дія X. к. а. 1679 не поширювалася на арешт у зв'язку з учиненням держ. зради і тяжких крим. злочинів.

50. «Славетна революція» в Англії

Реставрація Стюартів не забезпечила тривалого компромісу між буржуа-зією і джентрі, з одного боку, і феодальним дворянством, з другого. Порушен-ня Бредської декларації Карлом II, а потім і Яковом II, намагання цих монар-хів повернути дореволюційні порядки викликали незадоволення правлячої верхівки. А видана 1688 року на користь католиків Декларація про «віротерпи-мість» об'єднала і торі і вігів у боротьбі проти Стюартів. Вони звернулися до штатгальтера Голландії Вільгельма III Оранського, який був одружений з дочкою Якова II Марією, з пропозицією зайняти «вакантний» королівський пре-стол.

У грудні 1688 року Вільгельм III з дванадцятитисячним військом висадив-ся на берегах Британії. Його підтримали буржуазія, джентрі, жителі Лондона. На бік Вільгельма перейшли міністри, члени королівської родини, сам голо-внокомандувач королівською армією Джон Черчілль. Якову II довелося тіка-ти до Франції. Вільгельм III вступив без бою в Лондон і був проголошений ре-гентом. В Англії ці події дістали назву «славної революції», хоча насправді це був двірцевий переворот, у якому народні маси ніякої участі не брали. У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол. «Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фак-тично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії. Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії.