23.Загальна характеристика права феодального типу.

Феодальне право( право- привілей//кулачне право)- право що склалося в Середні віки і відповідає економічним, соціальним, політичним відносинам феодального суспільства.

Феодальне право, виступаючи як засіб регулювання феодальних відносин, представляє крок вперед за своїм внутрішнім змістом, але по своїй зовнішній формі, юридичної техніки, розробленості інститутів значно поступається вищим зразкам права стародавнього світу. Для нього характерний уповільнений хід розвитку як результат консервації правових звичаїв, багато в чому випливають з варварської епохи, правовий формалізм і примітивність юридичних процедур. Феодальне право було для стану феодалів правом привілеєм, а для решти населення - правом примусу. Характерна для права була і звязок з релігією, яка як єдина форма світогляду і панівна ідеологія не може не впливати на право і яка сама творить своє право - канонічне. Ще одна риса - партикуляризм, роздробленість права не тільки в межах Європи, а й в окремих регіонах і місцевостях однієї держави. Причина - панування правових звичаїв як провідних джерел права. Наступна риса - рецепція римського права, його пристосування до феодального суспільства. Причина - відсутність норм, що регулюють належною мірою розвиток товарно-грошових відносин.В умовах ранньофеодальний монархії діяло звичаєве право, яке фіксувалося в так званих "варварських правдах", найбільш відома з яких "Салічна правда" франків.

Розвиток феодальних відносин призвело до того, що вирішальна роль перейшла до місцевого звичаєвим правом. 

З посиленням королівської влади зростаюче значення стали набувати королівські ордонанс - укази королів, що діяли на всій території держави.

Особливе значення у розглянутий період отримало міське право.

• З’являються перші кодифікації права

• Головна мета покарання залякування

• У судочинстві зберігає силу звинувальний процес

24.Види феодального права.

Феодальне право-це історичний тип права, що склався в середні віки і відповідав економічним і соціально-політичним відносинам феодального суспільства; це система правил поведінки, що регулює порядок землеволодіння та взаємовідносини між власниками землі.Воно закріплює ієрархічну структуру феодальної земельної власності і відповідно структуру класу феодалів.

Найхарактернішими рисами феодального права було те, що воно відкрито закріплювало юридичну нерівність різних категорій населення, виражало класові і станові інтереси феодалів, виступало як парво привілея.

П’ять основних ознак феодального права:

• -обєктивність;

• -універсальність;

• -взаємність прав господ і васалів;

• -колективне правосуддя;

• -інтеграція і ріст.

Види феодального права:

1. 1.Канонічне право;

2. 2.Міське;

3. 3.Торгівельне;

4. 4.Копоративне(гільдійське);

5. 5.Світське право:-Королівське;-маноріальне(сюзерен –селянин).

1.Канонічне право-це право церковне за походженням, однак не виключне церковне за змістом право, яке походить від церкви в епоху Вселенських соборів.

Церква виробила і своє право, що отримало назву канонічного, оскільки основні її положення викладалися в постановах церковних Соборов (канонах).

Канонічне право регулювалао внутрішньоцерковні відносини, і навіть значну частину поза церковних, переважно цивільно-правових і навіть кримінальних правовідносин.

2.Міське право-це сукупність правових звичаїв і вимог міських статутів, гармот, привілеїв, а також статутів цехів і гільдій; це право міської комуни обирати власні органи, установи для управляння, видавати закони, здійснювати суд над мешканцями, підтримувати порядок за допомогою власної міліції та ополчення і власної судової системи .

Причинами виникнення міського права:

• -підвищення продуктивності праці селян і поява надлишку сільськогосподарських продуктів;

• -відродження торгівельної інфраструктури, поява купців, ринків та відповідно спроможніх покупців;

• -зростання кількості ремісників, а також виробників різних продукцій;

• -підвищення обороноздатності, oскільки міста ставали форпостами для захисту своєї землі.

• -збільшення багатства землевласників.

3.Торгівельне право-це система правил поведінки, що закріплювала привілеї для купецьких гільдій, торгівельні узвичаєності, правила ведення торгівлі , способи вирішення спорів, які виникали в процесі ведення торгівелної діяльності.

Джерела торговельного права в Середні віки:

-Міські правові торговельні звичаї;

-Звичаї морської торгівлі(Родський морський закон);

-Комерційні договори-документ, де містяться угода між продавцем і покупцем з приводу купівлі-продажу конкретної речі;

-Торговельні прецеденти-це рішення спеціалізованих судів, що розглядали комерційні спори;

4.Гільдійське право(цехове)-це система правил поведніки, що закріплювали привілеї цехів, регулювали внутрішню організацію виробництва та його технологію використання видів сировини, способи переробки, якість готових виробів, їхню реалізацію, побутові відносини тощо.

Види гільдій:морські гільдії , гірничі гільдії(добування корисних копалин), виробничі гільдії(ковалів, ткачів, кожуміків), купецькі гільдії, гільдії банкірів, гільдії лікарів, суддів ,нотаріусів та ін.

5.Королівське право:

В середньовічній Європі коралівським правом визначалися королівські регалії.

Основні обов’язки короля:-поширення християнської віри,знищення язичництва;-захист церкви;-нагляд за дотриманням законів.

6.Маноріальне право-це право, до сфери регулванння якого належали відносини поміщик-селянин та відносини сільськогосподарського виробництва.

Манор - являл собою в Середні віки автономну спільноту, в якій існувало привілейоване становище сеньйора(поміщика).

25. Державний та суспільний лад Візантії.

Візантійська держава IV-VII ст. успадкувала, із тими або іншими особливостями, основні риси державного ладу пізньоримської імперії. На чолі держави стояв імператор. Він мав усю повноту законодавчої, судової і виконавчої влади і був верховним покровителем і захисником християнської церкви. Візантійська православна церква відігравала, величезну роль у зміцненні авторитету імператора.

Чинником, що стримує самоуправління імператора, було наявність особливого державного органу візантійської аристократії - константинопольського сенату. У сенаті могли розглядатися будь-які справи імперії. До V ст. кількість сенаторів становило 2 тис. чоловік.

З VIII ст. починається нове зміцнення центральної влади Візантії.

У VIII ст. політичні організації та установи, які раніше стримували всевладдя візантійського імператора, занепадають або повністю ліквідуються. З IX ст. навіть проголошення імператора "народом Константинополя" припиняється.

Єдиною великою політичною силою у Візантійській державі залишається православна церква. Її авторитет і вплив зміцнюються. Зокрема, зростає роль глави церкви константинопольського патріарха в суспільно-політичному житті Візантії.

Для державного ладу Візантії на основних етапах його розвитку характерно наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого.

Все Візантійське чиновництво було розділено на ранги (титули).

Центральне управління імперією зосереджувалася в Державній раді. Це був вищий орган при імператорі, що керував поточними справами держави. Його функції не були чітко визначені, і на практиці він грав неабияку політичну роль.

Важливі функції мали і вищі палацові чини: магістр - начальник палацу і квестор - головний юрист і голова консисторії.

Судові функції були розділені між різними установами: судом патріарха, судом міського префекта (епарха), особливим судом для палацових служб імператора та ін

Суспільний лад Візантії зазнає серйозні зміни в ході найгострішої політичної і соціальної кризи кінця VI - першої половини VII ст. Арабська навала, вторгнення варварів прискорили занепад рабовласницьких і утворення феодальних порядків у Візантії. У війнах і соціальних сутичках загинула значна частина представників тих соціальних груп, що панували у Візантії в попередньому періоді.

Панівний клас Візантії був неоднорідний. Головні економічні і соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторська аристократія і провінційна знать. Поряд із ними високе місце в соціальній структурі візантійського суспільства займала міська муніципальна верхівка значних міст імперії. Панівних клас в цей час складався з різнорідних соціальних шарів: світських і церковних чинів, місцевої військової знаті і верхівки громади.

З XI-XII ст. йде неухильне зростання числа селян з приватним володінням за рахунок вільних селян і навіть державних, що свідчить про формування в Византии землеволодіння феодального типу. Такі селяни іменувалися перуками. Вони не мали права власності на землю і розглядалися як спадкові держателі своїх наділів.

Низьке становище у Візантійській суспільстві займали раби. Рабську праця широко використовувалася в домашньому господарстві візантійської знаті. У X-XI ст. соціальне становище візантійських рабів дещо покращується, вони, наприклад, отримують право укладати церковний шлюб. Припиняти звернення вільних в рабство. Рабів нерідко переводять на положення перук.

26. Джерела та риси права Візантії.

Візантійське право характеризується відносно високим ступенем стабільності, внутрішньої цілісності, а також здатність пристосовуватися до мінливих соціально-економічних та політичних умов.Вже на ранніх етапах розвитку держави у Візантії склалася своєрідна правова система, яка виросла безпосередньо з римського права, але випробувала на собі вплив специфічних перехідних до феодалізму відносин у суспільстві, що відрізнялися великою соціальною та етнічної строкатості. Під впливом часу та чисто місцевих умов, зокрема різноманітних правових звичаїв, римські правові інститути поступово еволюціонували. Але принципові засади римського права і правової культури не були підірвані і не піддалися корінним змінам.

• Пряма спадкоємність римського і візантійського права знайшла своє відображення у використанні імператорського законодавства в якості основного джерела права.

• тут були зроблені перші спроби кодифікації імператорських конституцій, а потім і римського права в цілому.

• Візантійські юристи адаптували римське право відповідно до нових потреб суспільства, вносячи при цьому зміни і вставки (інтерполяції) в класичні тексти римських юристів. Звід законів Юстиніана, будучи у своїй основі перекладення римського права, відбив і деякі специфічно візантійські риси.

• Відбувається спрощення і "вульгарізаціі" римського права під впливом так званого греко-східного права.

• На формування візантійської правової системи значний вплив надали і правові звичаї, особливо поширені в східних провінціях.

• Особливо помітним в кодифікації Юстиніана було вплив християнства.

• прагнення імператорської влади консолідувати всі право в писаного закону.