107. Поняття аргументації.

У практиці міркувань ми часто зустрічаємося із ситуацією, коли необхідно не тільки мати істинне положення, але й продемонструвати чому це положення істинне чи хибне, в чому полягає його доцільність або недоцільність. Цей спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається із доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора так і у опонентів.

108. Визначення доведення як логічної процедури. 109. Характеристика структури довення. 110. Основні форми демонстрації.

Доведенням називають логічну процедуру, в ході якої встановлюється істинність певного положення за допомогою положень, істинність яких уже встановлена раніше.

Структура доведення складається із:

- тези - думка або положення, істинність якого потрібно довести. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і будь-який момент доведення. У судовій практиці розрізняють основну тезу і підлеглу тезу. Однією із основних властивостей тези є те, що вона повинна бути істинною. 

- аргументів -  думка, істинність якої уже встановлена раніше, і яка може бути використана для обґрунтування істинності довільного положення. До аргументів відносять: 1) факти дійсності; 2) закони; 3) аксіоми; 4) дефініції; 5) раніше доведені положення.

- демонстрації -  спосіб, форма зв'язку тези і аргументів. Демонстрація як процес виведення тези із аргументів завжди має форму умовиводу.  можна розрізнити два види демонстрації:

1) у формі дедуктивного умовиводу

2) у формі індуктивного умовиводу.

111. Визначення прямого доведення. 112. Основа поділу доведень на прямі і непрямі. 114. Хід побудови апагогічного доведення. 115. Визначення розділового доведення.

Усю множину доведень поділяють на прямі та непрямі. Підставою такого поділу є спосіб доведення.

П р я м и м називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів. Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.

У тих випадках коли аргументів недостатня кількість, застосовують непряме доведення. Не п р я м и м доведенням називається такий вид доведення у якому істинність тези випливає із хибності антитези.

А н т и т е з о ю називають положення, яке суперечить тезі.

Розрізняють два види непрямого доведення:

- апагогічні - доведенням від супротивного. В апагогічному доведенні процес обґрунтування тези нібито відводиться у бік від поставленої мети. Тобто замість того щоб послатися на аргументи, які прямо і позитивно підтверджують істинність тези, висувають судження, яке суперечить тезі, потім із нього виводяться наслідки, що приводять до суперечності. Це дає підставу відкинути антитезу і визнати істинність тези.

Стратегія апагогічного доведення така.

Щоб обґрунтувати довільну тезу потрібно здійснити такі кроки:

- висувають антитезу, яку тимчасово вважають істинною;

- із неї виводять відповідні наслідки. Якщо дані наслідки суперечать дійсності, положень, істинність яких визнана раніше, то цим самим встановлюється хибність антитези і визнається істинність тези.

- розділові - Його суть полягає в побудові розділового судження, одним із елементів якого є теза. Інші структурні елементи цього розділового судження є несумісними із тезою. За формою, або за демонстрацією цей вид доведення репрезентований розділово-категоричним умовиводом. Встановлюючи хибність усіх несумісних із тезою суджень, приходять до істинності тези. Розділове судження повинно бути вичерпним, тобто в ньому повинні бути перераховані всі можливості, що існують в універсумі даного міркування. у непрямому доведенні обґрунтовують хибність суджень, які певним чином пов'язані з тезою. Тому у непрямому доведенні можуть виникати помилки.