- •1.Основні дефініції поняття «Логіка».
- •4) Спеціальна навчальна дисципліна, яка протягом багатьох віків була обов’язковим елементом європейської системи освіти;
- •2.Поняття «культура мислення».
- •3.Формальні правила міркування.
- •4.Порівняльна характеристика формального та змістового правил міркування
- •5.Характеристика визначень,мислення, абстрактного мислення.
- •6.Освновні форми чуттєвого пізнання.
- •7.Характерні риси абстрактного мислення.
- •8.Дефініція предмета логіки, як науки.
- •9.Поняття про форми мислення.
- •10.Характеристика основних формально-логічних законів.
- •11.Істиність і формальна правильність міркування.
- •12.Дефініція мови.
- •13.Типологія мов.
- •14.Мова як знакова система. Види знаків.
- •15.Рівні семіотичного аналізу мови.
- •16.Формалізація як загальнонауковий феномен.
- •17.Особливості формалізації в логіці.
- •1) Метод логіки, який полягає в застосуванні формалізованої мови до вивчення предмета логіки;
- •2) Процес кодування засобами формально-логічної теорії фрагментів наукових теорій чи самих теорій;
- •3) Відображення понять логічної семантики в поняттях логічного синтаксису (наприклад, семантичне відношення логічного слідування виражають через синтаксичне відношення – вивідність).
- •18.Порівняльна характеристика природної і формалізованої мови.
- •19.Історичний характер логіки, як науки.
- •20.Особливості логіки стародавньої Індії.
- •21.Попередники логіки Аристотеля у Стародавній Греції.
- •22.Основні твори Аристотеля з Логіки.
- •23.Логічне вчення Аристотеля.
- •24.Характерні риси логіки Стоїків.
- •25.Схоластична логіка.
- •26.Індуктивна логіка Бекона
- •27.Співвідношення традиційної логіки та сучасної.
- •28.Формалізація, як метод логіки.
- •31.Види ознак предмета думки.
- •32.Дефініція змісту поняття.
- •33.Типологія ознак за субстанціональністю.
- •34.Родові та видові ознаки.
- •35.Дефініція обсягу поняття.
- •36.Типологія видів понять.
- •37.Логічні відношення між сумісними поняттями.
- •38.Логічні відношення між несумісними поняттями.
- •40.Структура операцій поділу понять.
- •41.Види поділу понять.
- •42.Правила поділу понять та можливі помилки при їх порушенні.
- •43.Природна та штучна класифікація.
- •44.Розчленування цілого та частини.
- •45.Види визначення.
- •46.Структура операції «визначення понять».
- •47.Види реальних дефініцій.
- •1) Явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);
- •2) Правила утворення із вихідних елементів похідних;
- •3) Обмеження, яке вказує, що окрім наведених в 1 і утворених відповідно до 2 немає ніяких інших, які б належали множині, що визначається.
- •48.Види номінальних дефініцій.
- •49.Правила визначень.
- •50.Які існують найуживаніші дефініції судження?
- •51.Логічна структура судження.
- •52.Співвідношення понять: «судження», « речення», «висловлювання».
- •53.Типологія атрибутивних суджень за кількістю і якістю.
- •54.Розподіленість термінів атрибутивного судження.
- •55.Види логічних відношень між атрибутивними судженнями.
- •56.Типологія суджень з відношеннями.
- •57.Змістовий та формальний аспект трактування суджень існування.
- •58.Поділ суджень на категоричний та некатегоричний.
- •59.Поняття «Модальність».
- •60.Види суджень за об’єктивною та логічною модальністю.
- •1) Судження можливості;
- •2) Судження дійсності;
- •3) Судження необхідності.
- •2) Достовірні.
- •61.Роль запитання в пізнанні.
- •62.Типологія запитань.
- •63.Види відповідей.
- •64.Співвідношення граматичного та логічного сполучника.
- •65.Використання мови логіки висловлювань для тлумачення складних суджень.
- •66. Характеристика логічних відношень між складними судженнями.
- •67.Структура умовиводу.
- •68. Поняття дедуктивного та індуктивного умовиводу.
- •69.Поняття висновку логіки висловлювань.
- •70 Типологія правил висновку логіки висловлювань.
- •71.Визначення основних прямих правил.
- •72. Характеристика основних непрямих правил.
- •73. Способи обґрунтування правил висновку логіки висловлювань.
- •74.Побудова доведення правила висновку.
- •77. Побудова аналітичної таблиці.
- •80. Правило транзитивності імплікації.
- •81. Різновиди розділово-категоричного силогізму.
- •82. Поняття дилеми.
- •83. Правила побудови розділово-категоричних умовиводів.
- •84. Логічна структура дилем.
- •85. Обернення як безпосередній умовивід.
- •86. Характеристика перетворення та протиставлення предикату як безпосередніх умовиводів.
- •87. Умовиводи за логічним квадратом.
- •88. Обгрунтування умовиводів за логічним квадратом.
- •89. Структура простого категоричного силогізму.
- •90. Поняття фігури та модусу простого категоричного силогізму.
- •91. Загальні правила простого категоричного силогізму.
- •92. Спеціальні правила фігур простого категоричного силогізму та їх обгрунтування.
- •93. Виведення модусів фігур простого категоричного силогізму.
- •94. Обгрунтування модусів II, III та іv фігур шляхом звернення їх до модусів і фігури.
- •95. Визначення недедуктивного умовиводу.
- •96. Типологія умовиводів.
- •97. Характерні особливості повної індукції.
- •98. Своєрідність математичної індукції.
- •99. Види неповної індукції.
- •100. Визначення популярної індукції.
- •101. Заходи, які підвищують надійність висновку у популярній індукції.
- •103. Визначення аналогії як умовиводу.
- •104. Структура умовиводів за аналогією.
- •1) Судження про наявність основи у зразка;
- •106. Умови підвищення ефективності аналогій.
- •108. Визначення доведення як логічної процедури.
- •109. Характеристика структури доведення.
- •1) Факти дійсності;
- •111. Визначення прямого доведення.
- •112. Основа поділу доведень на прямі та непрямі.
- •113. Поняття апагогічного доведення.
- •114. Хід побудови апагогічного доведення.
- •115. Визначення розділового доведення.
- •116. Характеристика спростування як логічної процедури.
- •118. Способи спростування тези.
- •1. Вводиться припущення, що наявна тези істинна.
- •2. Друге правило вимагає, щоб теза протягом всього процесу обгрунтування залишалася незмінною.
- •121. Правила стосовно аргументів.
- •2. Аргументи мають бути достатньою підставою для тези.
- •122. Помилки, які виникають при порушенні правил стосовно
- •123. Характеристика правила стосовно демонстрації.
1) Явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);
2) Правила утворення із вихідних елементів похідних;
3) Обмеження, яке вказує, що окрім наведених в 1 і утворених відповідно до 2 немає ніяких інших, які б належали множині, що визначається.
48.Види номінальних дефініцій.
Номінальні дефініції поділяються на синтаксичні і семантичні, а семантичні – на аналітичні і синтетичні.
С и н т а к с и ч н и м називається визначення, у якому вказується, як можна замінити знаки або їх сполучення іншими (як правило коротшими), не звертаючи уваги на їх значення.
Граматичні знаки, коми, крапки, дужки тощо також визначаються синтаксично.
С е м а н т и ч н и м називається визначення, якепевному позначенню ставить у відповідність предмет,охарактеризований через його відмінні ознаки.
Наприклад, «Слово «п’ятикутник» означає багатокутник з п’ятьма сторонами». Особливістю семантичнихвизначень є те, що у них у правій частині говориться пропредмет, а у лівій – про термін.
Семантичні визначення, як уже зазначалося, мають дві підмножини:
аналітичні визначення і
синтетичні визначення.
А н а л і т и ч н и м визначенням називається такий вид семантичних дефініцій, який розкриває значення термінів, що уже існують у даній мові. Прикладамианалітичних визначень є визначення слів, що входять дотлумачних словників.
Аналітичні визначення вживають особливо тоді, коли один і той самий термін у різних науках вживається у різному значенні.
С и н т е т и ч н и м визначенням називається такий вид семантичних дефініцій, який розкриває значення терміна, що вперше вводиться, або уточнює значення терміна, який уже наявний у даній мові. Прикладами синтетичних визначень будуть визначення вперше введених термінів: «аеробіка», «ринкова економіка», «космонавтика» тощо.
49.Правила визначень.
Операція визначення поняття підпорядковується
спеціальним правилам.
1. Дефініція повинна бути відповідною.
Тобто W Dfdi W Dfnповинні бути однаковими за обсягом. При порушенні цього правила виникає дві помилки:«занадто широка дефініція» та «занадто вузька дефініція».
2. Дефініція не повинна здійснюватися по колу.
При порушенні цього правила виникає помилка «коло у дефініції». Суть цієї помилки полягає у тому, що Dfdвизначається через Dfn, a Dfnбезпосередньо чи опосередковано визначається через Dfd.
Різновидом кола у визначенні є помилка, яка називається «тавтологією», або «теж, через те ж саме» («idemperidem» – лат.).
Т а в т о л о г і ч н и м и називаються дефініції, у яких Dfn повторює Dfd, але може бути вираженим іншими словами.
3. Дефініція по можливості не повинна бути заперечувальною.
Це правило враховує насамперед те, що множина, яка відповідає заперечувальному поняттю, найчастіше буває невизначеною. Іншими словами, оскільки Dfnу заперечувальній дефініції не вказує ніяких ознак, то він не утворює поняття, а отже, дефініція не виконує свого основного завдання.
Треба зауважити, що у математиці і деяких інших науках заперечувальні дефініції мають місце. Це найчастіше відбувається тоді, коли потрібно визначити гранично широкі поняття.
4. Дефініція повинна бути чіткою, ясною, вільною від двозначностей. При побудові визначень у ролі Dfnтребавикористовувати не метафори і образні порівняння, а поняття, які мають чіткий смисл і значення.