- •1.Основні дефініції поняття «Логіка».
- •4) Спеціальна навчальна дисципліна, яка протягом багатьох віків була обов’язковим елементом європейської системи освіти;
- •2.Поняття «культура мислення».
- •3.Формальні правила міркування.
- •4.Порівняльна характеристика формального та змістового правил міркування
- •5.Характеристика визначень,мислення, абстрактного мислення.
- •6.Освновні форми чуттєвого пізнання.
- •7.Характерні риси абстрактного мислення.
- •8.Дефініція предмета логіки, як науки.
- •9.Поняття про форми мислення.
- •10.Характеристика основних формально-логічних законів.
- •11.Істиність і формальна правильність міркування.
- •12.Дефініція мови.
- •13.Типологія мов.
- •14.Мова як знакова система. Види знаків.
- •15.Рівні семіотичного аналізу мови.
- •16.Формалізація як загальнонауковий феномен.
- •17.Особливості формалізації в логіці.
- •1) Метод логіки, який полягає в застосуванні формалізованої мови до вивчення предмета логіки;
- •2) Процес кодування засобами формально-логічної теорії фрагментів наукових теорій чи самих теорій;
- •3) Відображення понять логічної семантики в поняттях логічного синтаксису (наприклад, семантичне відношення логічного слідування виражають через синтаксичне відношення – вивідність).
- •18.Порівняльна характеристика природної і формалізованої мови.
- •19.Історичний характер логіки, як науки.
- •20.Особливості логіки стародавньої Індії.
- •21.Попередники логіки Аристотеля у Стародавній Греції.
- •22.Основні твори Аристотеля з Логіки.
- •23.Логічне вчення Аристотеля.
- •24.Характерні риси логіки Стоїків.
- •25.Схоластична логіка.
- •26.Індуктивна логіка Бекона
- •27.Співвідношення традиційної логіки та сучасної.
- •28.Формалізація, як метод логіки.
- •31.Види ознак предмета думки.
- •32.Дефініція змісту поняття.
- •33.Типологія ознак за субстанціональністю.
- •34.Родові та видові ознаки.
- •35.Дефініція обсягу поняття.
- •36.Типологія видів понять.
- •37.Логічні відношення між сумісними поняттями.
- •38.Логічні відношення між несумісними поняттями.
- •40.Структура операцій поділу понять.
- •41.Види поділу понять.
- •42.Правила поділу понять та можливі помилки при їх порушенні.
- •43.Природна та штучна класифікація.
- •44.Розчленування цілого та частини.
- •45.Види визначення.
- •46.Структура операції «визначення понять».
- •47.Види реальних дефініцій.
- •1) Явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);
- •2) Правила утворення із вихідних елементів похідних;
- •3) Обмеження, яке вказує, що окрім наведених в 1 і утворених відповідно до 2 немає ніяких інших, які б належали множині, що визначається.
- •48.Види номінальних дефініцій.
- •49.Правила визначень.
- •50.Які існують найуживаніші дефініції судження?
- •51.Логічна структура судження.
- •52.Співвідношення понять: «судження», « речення», «висловлювання».
- •53.Типологія атрибутивних суджень за кількістю і якістю.
- •54.Розподіленість термінів атрибутивного судження.
- •55.Види логічних відношень між атрибутивними судженнями.
- •56.Типологія суджень з відношеннями.
- •57.Змістовий та формальний аспект трактування суджень існування.
- •58.Поділ суджень на категоричний та некатегоричний.
- •59.Поняття «Модальність».
- •60.Види суджень за об’єктивною та логічною модальністю.
- •1) Судження можливості;
- •2) Судження дійсності;
- •3) Судження необхідності.
- •2) Достовірні.
- •61.Роль запитання в пізнанні.
- •62.Типологія запитань.
- •63.Види відповідей.
- •64.Співвідношення граматичного та логічного сполучника.
- •65.Використання мови логіки висловлювань для тлумачення складних суджень.
- •66. Характеристика логічних відношень між складними судженнями.
- •67.Структура умовиводу.
- •68. Поняття дедуктивного та індуктивного умовиводу.
- •69.Поняття висновку логіки висловлювань.
- •70 Типологія правил висновку логіки висловлювань.
- •71.Визначення основних прямих правил.
- •72. Характеристика основних непрямих правил.
- •73. Способи обґрунтування правил висновку логіки висловлювань.
- •74.Побудова доведення правила висновку.
- •77. Побудова аналітичної таблиці.
- •80. Правило транзитивності імплікації.
- •81. Різновиди розділово-категоричного силогізму.
- •82. Поняття дилеми.
- •83. Правила побудови розділово-категоричних умовиводів.
- •84. Логічна структура дилем.
- •85. Обернення як безпосередній умовивід.
- •86. Характеристика перетворення та протиставлення предикату як безпосередніх умовиводів.
- •87. Умовиводи за логічним квадратом.
- •88. Обгрунтування умовиводів за логічним квадратом.
- •89. Структура простого категоричного силогізму.
- •90. Поняття фігури та модусу простого категоричного силогізму.
- •91. Загальні правила простого категоричного силогізму.
- •92. Спеціальні правила фігур простого категоричного силогізму та їх обгрунтування.
- •93. Виведення модусів фігур простого категоричного силогізму.
- •94. Обгрунтування модусів II, III та іv фігур шляхом звернення їх до модусів і фігури.
- •95. Визначення недедуктивного умовиводу.
- •96. Типологія умовиводів.
- •97. Характерні особливості повної індукції.
- •98. Своєрідність математичної індукції.
- •99. Види неповної індукції.
- •100. Визначення популярної індукції.
- •101. Заходи, які підвищують надійність висновку у популярній індукції.
- •103. Визначення аналогії як умовиводу.
- •104. Структура умовиводів за аналогією.
- •1) Судження про наявність основи у зразка;
- •106. Умови підвищення ефективності аналогій.
- •108. Визначення доведення як логічної процедури.
- •109. Характеристика структури доведення.
- •1) Факти дійсності;
- •111. Визначення прямого доведення.
- •112. Основа поділу доведень на прямі та непрямі.
- •113. Поняття апагогічного доведення.
- •114. Хід побудови апагогічного доведення.
- •115. Визначення розділового доведення.
- •116. Характеристика спростування як логічної процедури.
- •118. Способи спростування тези.
- •1. Вводиться припущення, що наявна тези істинна.
- •2. Друге правило вимагає, щоб теза протягом всього процесу обгрунтування залишалася незмінною.
- •121. Правила стосовно аргументів.
- •2. Аргументи мають бути достатньою підставою для тези.
- •122. Помилки, які виникають при порушенні правил стосовно
- •123. Характеристика правила стосовно демонстрації.
23.Логічне вчення Аристотеля.
Критично аналізуючи відкриття з логіки своїх попередників, Арістотель ставить за мету створити таку науку про мислення, яка б грунтувалася на стійких об’єктивних принципах і не допускала свавілля у процесі міркування.
Арістотель відкрив загальні правила силогізму, за якими не будь-яка комбінація двох категоричних суджень даєправильний умовивід, а лише та, яка відповідає цим правилам. Враховуючи, що в силогізмі повинно бути три терміна, він дав визначення фігури категоричного силогізму івстановив спеціальні правила фігур. У центрі його увагибули три фігури. Четверту він вважав менш досконалою, ніж три перші, тому спеціально її не аналізував. Вивченням цієї фігури, її модусів займався його учень Теофраст.
Значне місце в його логіці займає аналіз логічних помилок. Результати цього аналізу викладені в «Аналітиках» і праці «Про софістичні спростування». Арістотель виділяє серед логічних помилок паралогізми і софізми.
Арістотель, створюючи своє логічне вчення, спирався на відкриття Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона та інших мислителів античності, але його великою заслугою є те, що він, здійснивши ряд геніальних відкриттів у галузі логіки, вперше систематичновиклав науку логіки у вигляді самостійної дисципліни.
24.Характерні риси логіки Стоїків.
Суттєвий внесок у розвиток логіки зробили представники мегаро-стоїчної школи, логічне вчення яких відоме під назвою «логіка стоїків». Представниками цієї школи є Зенон, Хрізіпп, Діодор, Стільпон, Евбулід, Філон.
Логіка стоїків заклала підвалини одного з розділів сучасної логіки – логіки висловлювань. Стоїки вивчають логічні відношення між висловлюваннями, не вникаючи у внутрішню будову висловлювань і не враховуючи її. У них змінні відносяться не до термінів, а до висловлювань. Стоїки вперше дали фундаментальні визначення матеріальної імплікації, диз’юнкції, кон’юнкції, заперечення, еквіваленції.
Стоїки звернули увагу на так звані несилогістичні умовиводи, а саме на умовиводи, які будуються із суджень з відношеннями. Детальніше ніж Арістотель і його безпосередні послідовники – перипатетики, стоїки вивчають проблеми модальної логіки.
Усі названі проблеми, які були у центрі уваги представників «логіки Стої», значною мірою стимулювали розвиток багатьох розділів сучасної логіки.
25.Схоластична логіка.
На VІ–ХV ст. припадає період розвитку логіки, який називають «схоластичною логікою». До видатнихпредставників схоластичної логіки належать Іоанн Росцелін, П’єр Абеляр, Михайло Псьол, Петро Іспанський, РаймундЛуллій, Дунс Скот, УільямОккам та ін.
Схоластична логіка, особливо починаючи з ІХ ст., прагне творчо розробляти арістотелівське вчення і логіку стоїків. У цей час багато робиться для того, щоб сформувати логіку як навчальну дисципліну.
У схоластичній логіці розробляється низка проблем, які знайшли своє продовження в сучасній логіці. Це стосується, зокрема, дослідження властивостей формальної імплікації (РаймундЛуллій), природи логічного слідування (УільямОккам, Дунс Скот), аналізу семантичних антиномій.
Оригінальним відкриттям схоластичної логіки було вчення про суппозиції(з латинської «підміна», «підкладання»). Середньовічні логіки словом «суппозиція» позначали різноманітні випадки вживання термінів.
Річ у тому, що у природній мові один і той самий термін може відноситися до предметів різних типів. Аналіз суппозиції термінів сприяє запобіганню та усуненню логічних помилок.