5. Відображення наслідків політичних реформ початку 60-х рр. XIX ст. В українській прозі.

Літературне життя в Україні у другій половині ХІХ століття розвивалося у складних історико-культурних умовах. Чинність двох документів — Валуєвського циркуляру (1863) та Ємського указу (1876) — унеможливлювала повноцінність функціонування українського літературного процесу. Цей період характеризується чергуванням «відлиг» і «мертвих антрактів». З розвитком національно-визвольної боротьби активізується культурне життя в Україні, посилюється соціальна та ідейна диференціація всередині української нації. Окреслюються суспільно-політичні напрями серед української інтелігенції Галичини й Закарпаття, що зрештою привело до утворення своєрідних партій «москвофілів» і «народовців», політична орієнтація яких (перших — на російське самодержавство, а других — на цісарську монархію) певною мірою визначала й особливості їхніх ідейно-культурних програм. Після реформи 1861 р. політичний рух у Східній Україні організаційно оформлюється у вигляді культурно-освітніх об'єднань — «Громад», що виникали в Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах, а також у середовищі української інтелігенції Петербурга. Громади як одна з форм загальнодемократичного руху об'єднували навколо себе представників різних соціальних верств — від прогресивно настроєних ліберальних поміщиків і чиновництва до різночинської інтелігенції (культурно-освітніх діячів, учителів, студентів, літераторів, які перебували під впливом революційної демократії) . Серед активних діячів громад були М. Костомаров, П. Куліш, Л. Глібов, О. Кониський, М. Драгоманов, М. Старицький, М. Лисенко, С. Подолинський, І. Нечуй-Левицький та ін. Соціальна й ідейна диференціація та конфлікти, звичайно, не виключали й потужних історично неперервних інтеграційних процесів усередині українського народу, які консолідували його в націю. Саме ті тенденції, що різною мірою й інтенсивністю виявлялися як у діяльності окремих партій і груп, так і в часом гострій полеміці між ними, в цілому сприяли піднесенню національної самосвідомості народу, розвитку національної культури рідною мовою, забезпечували об'єктивну цілісність культурного процесу й були основою опору шовіністичній-асиміляційній політиці російського самодержавства (Валуєвський циркуляр 1863 р.) та польської шляхти (переслідування «хлопоманства»). Однією з основних сфер діяльності громад була організація культурно-освітньої, наукової і видавничої роботи, зокрема влаштування недільних шкіл для народу (за прикладом українських громадівців ця форма роботи згодом поширилася і в Росії), створення підручників і популярних книжок. Т. Шевченко й П. Куліш підготували та безкоштовно передали для недільних шкіл «Букварь южнорусский» і «Граматку» (1861). Шевченко планував також видання підручників з історії, етнографії, географії й арифметики. Освіті українською мовою сприяли й посібники «Українська абетка» (1860) М. Гатцука, «Домашня наука» (1860) К. Шейковського, «Азбука по методе Золотова для Южнорусского края» (1861) О. Строніна, «Щотниця» О. Кониського. Під ідейним впливом згаданих галицьких партій перебували створені ними видавничі інституції та їх друкована продукція.