1. Народні оповідання Марка Вовчка(цикл творів, тематика, ідейне використання фольклору).

Народні оповідання» — перша і найкраща збірка в усій творчості Марка Вовчка. Вийшовши у світ напередодні реформи 1861 року (І том, 1857), правдиві оповідання з народного життя були спрямовані проти кріпацтва, а своєю художністю, неповторною мовою становили визначне явище в українській прозі. За змістом оповідання можна поділити на дві групи. В одних автор зображує патріархальний побут і родинні стосунки вільних козаків («Сестра», «Чумак», «Сон», «Свекруха»). В інших змальовано панщину з усіма її сумними наслідками («Козачка», «Одарка», Торпина»). У 1862 році вийшов II том «Народних оповідань», куди увійшли ще двоє антикріпосницьких оповідань — «Ледащиця» та «Два сини». В цей період у Росії і на Україні відбувалось піднесення демократичних настроїв у середовищі передової інтелігенції. З’явилось багато творів російських письменників («Мертві душі» Гоголя, «Записки мисливця» Тургенєва, «Дитинство. Отроцтво» Л.Толстого). До могутнього голосу революціонерів-демократів прислухалась і молода письменниця Марко Вовчок. На матеріалі французької дійсності письменниця створила цикл художніх нарисів, об'єднаних назвами „Листи з Парижа“ (журнал „Мета“, Львів, 1863) і „Отрывки писем из Парижа“. Письменниця створила типові образи панів-кріпосників («Одарка», «Ледащиця»), а також образи панів-лібералів (Торпина»), довела, що всі вони — люті вороги народу. У «Народних оповіданнях», за влучним висловом Тараса Шевченка, Марко Вовчок виступила «обличителем жорстоких людей неситих». Розповідь ведеться від першої особи. Цю манеру Вовчок запозичила з усної народної творчості. Письменниця повністю передає слова персонажу з народу. Невичерпним джерелом творчості Марка Вовчка був «Кобзар» Шевченка. В особі вели кого поета вона вбачала свого ідейного спільника, співця тяжкої долі народу, особливо жінок, полум’яного борця проти панства. У своєму «Щоденнику» Шевченко дав високу оцінку оповіданням Марка Вовчка. 18 лютого 1858 року він записав: «Какое возвьышенное прекрасное создани эта женщина. Необходимо написать ей письмо и поблагодарить ее за доставленную радость от чтения ее рассказов». Високу оцінку «Народним оповіданням» дала також передова російська критика. У листі до Лаврова М.Чернишевський писав: «Я дуже високо ціную талант Марка Вовчка. Тільки вона, після Лєрмонтова і Гоголя, писала оповідання, які дійсно заслуговують мою повагу за свою художність». Іван Франко назвав Марка Вовчка борцем за волю і людські права поневолених народних мас. Збірка «Народних оповідань» вражала кріпацтво в саме серце. В образі нещасних жінок-кріпачок — Горпини, Олесі, Одарки, Насті — Марко Вовчок показала, що кріпацтво вороже народу. Хоч кріпаки в «Народних оповіданнях» борються за своє визволення, але кожний із них по-своєму мріє про волю. Антикріпосницька спрямованість «Народних оповідань», їх реалізм і народність, простота сюжету і композиції, незрівнянна мелодійна мова, надзвичайна художність — все це викликало загальне захоплення всієї освіченої Росії. Виникла потреба перекласти «Народні оповідання» на російську мову. Цю благородну місію здійснив І. С. Тургенєв. Збірка оповідань Марка Вовчка у його перекладах побачила світ у 1859 році під назвою «Украинские народные рассказы».