92. Сатиричні твори і. Нечуя-Левицького «Баба Параска і баба Палажка», «Афонський пройдисвіт» (тематика, образи, особливості гумору)

Цикл оповідань про бабу Параску та бабу Палажку суцільно побудований на імітації оповідача.І.С. Нечуй-Левицький надав слово двом жінкам похилого віку, які розповідають про своє життя. Кожна з них, говорячи про себе тільки хороше, водночас негативно характеризує вчинки своєї сусідки, свого „лютого ворога”. Виразність образів є результатом таких характеристик: тієї, що героїня дає собі сама, тієї, яка об'єктивно виникає у читача в результаті її розповіді, і тієї, яка постає зі слів її суперниці.Отак, за своїми розповідями та самохарактеристиками баба Параска та баба Палажка не помічають, що, наговорюючи на іншу, вони показують себе забобонними, сварливими, в'їдливими та улесливими. Кожна з них основну силу красномовства спрямовує на викриття своєї суперниці, змішуючи правду з неправдою, вигадку з дійсними спостереженнями.Їх дратують різні дрібниці: відро, залишене на мить біля криниці, підсвинок, що витолочив грядку, помилково вижатий хліб тощо; обох пригнічує злиденність та одноманітність селянського побуту. У циклі оповідань про бабу Параску та бабу Палажку І.С. Нечуй-Левицький висміює мізерність взаємин сусідів на селі. Якщо в мові бабів і виникають сумні інтонації, нарікання на долю, в якій багато несправедливостей, які робить суперниця, то вони обов'язково поєднуються з відливи словами проти ворога. Саме це викликає сміх над оповідачкою замість очікуваного жалю. Отже, контраст між словами і вчинками персонажів є одним із засобів їх гострої комічної характеристики. Також у мові оповідачок спостерігається багато порівнянь та епітетів, що обумовлює комізм оповідань. Сміх викликають і ті курйозні ситуації, в які потрапляють героїні. Численні комічні становища героїв розкривають алогізм, дивакуватість їх вчинків і поведінки і допомагають скласти правдиве уявлення про події, які розповідає кожна з бабів. Правдиво із їдкою сатирою розкрив І. Нечуй-Левицький внутрішній світ київських ченців в оповіданні «Афонський пройдисвіт». Він показав всю гнилизну чернечої моралі. Письменник зірвав лицемірну маску із монастирських святенників, які більше грішили, ніж прості прихожани. У такій поведінці покликаних служити Богові автор бачить причину розповсюдження гріха на землі серед звичайних людей.В оповіданні йдеться про пройдисвіта Христофора ХрисанфовичаКопронідоса, що вже встиг звернути на себе увагу ченців і послушників одного з київських монастирів своєю удаваною богомільністю, надумав хитрощами видурити гроші у багатих ченців.Після того, як він набив кишені грошима неосвіччених селян, він вирішив піднятися на вищий щабель шахрайства - дурити багатих київських ченців, які самі відрізняються неабиякою хитрістю. Опис пройдисвіта доповнює те, що він говорив доволі чистою українською мовою, якої навчився у селах, але в розмові використовував великоруські слова й шепеляв, як греки. З маленьких деталей образу Копронідоса, які подає наратор, складається суцільна мозаїка образу героя. Як знавець своєї справи, Копронідос почав розпитувати послушників, які добре знайомі зі святими отцями і, довідавшись, що ті мають чималі статки, зробив висновок, що в цьому монастирі варто «закидати мережі». Очевидно, що письменник показав, що житейська суєта, прагнення нагромадження грошей не поминули не лише панотців, а навіть монахів. Він сміливо викриває лицемірство, грошолюбство, аморальність, кар'єризм на прикладі долі чотирьох отців - о. Палладія, о.Ісакія, о. Єремію, о. Тарасія. Не дивлячись на те, що священники стали жертвами шахрайства, І. Нечуй-Левицький ставить їх і пройдисвіта Копронідоса на єдиному зрізі. Одночасно він не засуджує і не виправдовує героїв. Це право письменник (наратор) надає читачеві. Можемо стверджувати, що в оповіданні «Афонський пройдисвіт» власне п'ять пройдисвітів, а не один Копронідос. Але з єдиною відмінністю. Якщо шахрайство Копронідоса розкривається перед читачем відразу, то в лицемірних ченців воно приховане за зовнішньою святобожістю. А лицемірство виявляється не лише в споживанні міцних пуншів, вина та горілки, тобто того, за що вони судили «гріховний світ», а й у прихованій зацікавленості процентами на позичені гроші.