86. Роль б.Грінченка в літературній дискусії 90-х рр.. 19 ст.

90-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст. –Для Б.  Грінченка були періодом входження в  українську літературу. Б.  Грінченкові, який жив на  провінції, було важко розібратися у  складних суспільних та  літературних процесах тодішньої України. Незрозумілою для наддніпрянського автора була боротьба москвофілів і  народовців у  Галичині. І. Франко писав, що ще з кінця 80-х років ХІХ ст. Б. Грінченко «засипає мало що не всі наші видання своїми многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними й  популярно- науковими, працює без  віддиху, шле до  цензури рукопис за  рукописсю, не  зраджується ніякими невдачами, ані критикою, часто неприхильною, а у всьому, що пише, проявляє побіч знання мови української також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на  хиби української суспільності» . Зрештою сама особа Б. Грінченка – одна з найяскравіших ілюстрацій ненормальних умов, у яких розвивалася українська література. У статті «Галицькі вірші» Б. Грінченко наголосив на  потребі творення української літератури єдиною мовою. На  жаль, ця єдина мова у  поезіях галицьких літераторів була засмічена діалектизмами, русизмами, полонізмами. Водночас Б.Грінченко пов’язував мовну неоковирність галицьких поетів із художньою вартістю їх творів. Питання єдиної української мови, як  і  питання презентації української літератури серед інших народів, ставила «полеміка між своїми»  – М.  Драгомановим та  Б.  Грінченком. Ця дискусія на початку 90-х років як у дзеркалі відобразила ідею європеїзації української літератури того часу, яку обстоював І. Франко. «Листи на Наддніпрянську Україну» М. Драгоманова були реакцією на «Листи з України Наддніпрянської», автором яких був Б.  Грінченко (псевдонім Вартовий). Започаткована Б. Грінченком дискусія торкалася цілої низки проблем дальшого розвитку української літератури. Він, зокрема, вважав, що брак національної свідомості позначився на  надто повільному розвиткові літератури. Дальший розвиток українського письменства автор неодмінно пов’язував із  боротьбою за  «політичну волю» в  Росії та  знищенням самодержавного режиму. Натомість М. Драгоманов вважав, що  «етнографічне почуття», яке Б.  Грінченко бачив основою літератури, збіднювало значення самої літератури. Наприкінці ХІХ  – у  перші роки ХХ  ст. Б.  Грінченко активно працював над словником української мови, який, за угодою з «Киевской стариной», мав бути закінченим 1 листопада 1904 р., незважаючи на  те що  «старогромадівці чинили шалений опір, адже автором словника став не  дипломований філолог, а  шкільний учитель. Заслугою Б. Грінченка у виданні словника стало те, що в словнику представлене мовне багатство всієї тогочасної України  – як  Східної, так і  Західної, що  утверджувало ідею омріяної єдності українського народу.

87-88. Роман «Люборацькі» а.Свидницького (новизна теми,образи, художність)

Роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі». Автор розсунув межі «сімейної хроніки», створив проблемний соціально-психологічний роман. Цей жанровий різновид роману вводиться в українську літературу вперше. В романі А. Свидницького поглиблюється соціально-психологічний аналіз, проводиться багатобічне вивчення, висвітлення соціальної психології та морально-етичної свідомості класу духівництва, структури його суспільних зв’язків, тенденцій його розвитку. Відчуваються спроби показати ці зв’язки і процеси включеними в контекст загального стану й тенденцій розвитку суспільства. Спираючись на глибоку обізнаність з життям духівництва, на конкретно-реальні життєві прототипи, письменник створює пластичні життєво правдиві індивідуалізовані характери найрізноманітніших представників цього класу і тих, з ким їм доводилося взаємодіяти в суспільному житті та побуті. «Люборацькі» становлять собою зразок перебудови «сімейного» роману в умовах тенденції реалізму до масштабності зображення дійсності. Персонаж Антося — це втілення характеру, звичок і уподобань самого Анатолія Свидницького у дитинстві. Доля Антося у романі має трагічний відтінок, як і доля самого Свидницького, котрий, певно, сам підсвідомо передчував свою дочасну смерть. Для зображення сестер Масі і Орисі прототипами послужили його сестри Марія і Юлія. Марія дійсно навчалася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Вчителька пані Вернер і стала прототипом паніПечержинської, у якої вчилася Мася. З життя було взято й інших персонажів. Наприклад, чоловік Орисі, піп Тимоха Петропавловський, відтворений із особи священика села Соболівки, який був п'яницею і грубіяном. Образ отця Гервасія великою мірою списаний із батька Анатолія Свидницького — Патрикія. Так само і образ матушки нагадує матір письменника, добру, роботящу, глибоко віруючу жінку. У творі щедро використано фольклорні елементи, пейзаж. Важливу роль відіграють авторські відступи. Роман „Люборацькі” приніс славу А.Свидницькому, жанрово і тематично збагатив українську літературу.