84. Розвиток преси 50х-60х рр. 19 ст. Перший укр. Журнал «Основа» і газета «Черніговский листок»; журнали «Вечорниці», «Мета», «Русалка», «Нива».

Січень 1861 року ознаменувався виходом у Петербурзі першого українського щомісячного журналу «Основа», який існував майже два роки. Найважливішим значенням журналу «Основа» стало те, що він згуртував навколо себе українське письменство. Багато уваги журнал приділяв питанням освіти: організації недільних шкіл, створенню підручників та загальноосвітніх книг українською мовою. З його сторінок звучали прогресивні виступи на захист національних прав роз'єднаного кордонами українського народу. У Чернігові за редакцією Леоніда Глібова виходив ще один український часопис — газета «Чернігівський листок», позиції якої перегукувались із позиціями журналу «Основа». Частина української інтелігенції, налякана реакцією, зовсім віддалилась від свого народу. У 50-60-х роках серед української інтелігенції Галичини і Буковини остаточно сформувалися дві основні партії: «москвофіли» і «народовці». «Різниця між ними, — писав І. Франко, — чисто формальна. Чи одна має верх, чи друга — для народу з того користь однакова — ніяка». Проте і «москвофіли», і «народовці» велике значення приділяли видавничій справі. Серед видань «народовців» найбільшою популярністю користувався журнал «Вечорниці» (1862-1863 pp.), який в усьому наслідував «Основу» . Своєрідним продовженням «Вечорниць» став журнал «Мета». Чимало українських творів було опубліковано в журналах «Нива» (1865 р.), «Русалка» (1866 p.), «Правда» (1867 p.).

85. Розвиток традицій т.Шевченка в українській літературі другої половини 19 ст.

Творчість Тараса Шевченка склала цілу епоху в українській літературі. Розвиток традицій, а саме революційну та патріотичну тематику продовжують поезії Кобзаря Леоніда Глібова ; Степана Руданського – автора співомовок, сповнених щирого гумору, та ніжних ліричних віршів; Анатолія Свидницького – поета та прозаїка, автора роману «Люборацькі»; Павла Чубинського – етнографа і творця національного гімну «Ще не вмерла Україна» та інших. Творчість його сучасників та послідовників поз’язана з національною тематикою й проблематикою і знаходиться на рівні загальнолюдських параметрів літератури, кристалізації національно-визвольних ідей, постановки на порядок дня політичної боротьби проти самодержавства та інших форм деспотії, розвитку аналітичного начала в художній творчості, формуванні засад реалізму, дальшому розвитку романтизму, появі як окремої галузі професійної літературної критики. Українська література в другій половині 19 ст. стає загальноєвропейським явищем із яскраво вираженим обличчям. Творчість Т.Шевченка великою мірою визначила шляхи розвитку української літератури в наступний період і справила вплив на поступ інших слов’янських літератур. Література 40-50-х pp.розвивається ще на основі ідей романтизму. Органічним поєднанням надбань романтичної школи з широкими національно-політичнимн ідеалами стала творчість Тараса Шевченка (1814-1861), яка склала цілу епоху в українській літературі. Багато поетів зазнали на собі його впливу. Розвивають революційну та патріотичну тематику поезії Кобзаря Леонід Глібов (1827-1893) – обдарований байкар та поет-лірик; Степан Руданськнй (1834-1873) – автор співомовок, сповнених щирого гумору, та ніжних ліричних віршів; Анатолій Свидницький (1834-1871) – поет та прозаїк, автор роману «Люборацькі»; Павло Чубинський (1839-1884) – етнограф і творець національного гімну «Ще не вмерла Україна» та інші. Однак, найвидатнішою постаттю в тогочасній українській літературі поряд з Т. Шевченком був Пантелеймон Куліш (1819-1897). Поет, прозаїк, журналіст, історик, мовознавець, П. Куліш стає визнаним лідером українського письменства, після смерті Т. Шевченка, береться продовжити його роботу. Як поет він не здобуває великої слави: його вірші є або стилізацією народнопісенної творчості, або переспівами мотивів великого Кобзаря.Поряд з романтичним піднімається в українській літературі реалістичний напрямок. Однією з перших у дусі реалізму починає творити Марко Вовчок (1833-1907), «Народні оповідання» якої радо привітав Т. Шевченко. Центральною постаттю прози Марка Вовчка вперше стає жінка-кріпачка з її трагічною долею, так що твори письменниці звучать справжнім осудом кріпосництва. Посилюються соціальні мотиви, виразно звучать патріотичні кличі, надії на народне пробудження в поезії того часу. Справжнім будителем українців на західних землях став Юрій Федькович (1834-1888), зачинатель культурного відродження Буковини.Добою панування критичного реалізму в нашій літературі стали 70-80-ті pp. Правда, не всі письменники твердо додержувались його основних засад, суміщаючи правдивість передачі суспільних обставин та побуту народу з деякою ідеалізацією характерів героїв своїх творів. Послідовно реалізм проявився у творчості таких видатних письменників другої половини XIX ст., як І. Нечуй-Левицький (1838-1918), Панас Мирний (1849-1920) та Іван Франко (1856-1916).Найбільшим поетом в українській літературі другої половини XIX ст. був І. Франко, йому вдалося поєднати у своїх творах традиції романтиків і Т. Шевченка з новаторством європейських поетів. Він і вивів українську поезію на нові обрії своїми збірками «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд» та іншими. Взагалі роль І. Франка у розвитку української культури важко переоцінити. Він не лише талановитий поет і прозаїк, автор блискучих літературно-критичних та політичних статей, а й глибокий дослідник народної творчості, історії літератури, соціальних проблем. Через школу І. Франка пройшла ціла плеяда українських письменників.