65. Поезія Манжури та Щоголева (загальна характеристика)

Поетична книжка „Степові співи та думи” вийшла 1889 року.

творча манера Манжури це збагаченність лірики авторськими інтонаціями; пейзажний малюнок і опис економічного становища села що органічно поєднує етнографічно-географічну точність з струменем ліризму; ритмічна організація вірша поєднує ознаки літературні з фольклорними; багата гама ритмічних розмірів (коломийковий вірш; від хорея до анапеста) - усе це елементи естетичного креда Манжури. Поезія насичена риторичними звертаннями, запитанями, вигуками. У віршах є два типи: лірика вияву почуття та поезію роздуму. поет дивився на світ, події, явища природи й суспільства очима трудівника, оцінював їх у дусі народних понять і уявлень. Характерним для поезії І.Манжури є образ степового краю. Лірика- це послідовне розкриття буденного народного життя з його злигоднями й клопотами. Сюжетний вірш І. Манжури - це частка живої дійсності, епізод життя і побуту, які поет спостерігав („Босяцька пісня”, „Сторіж”, „Билиця”).джерелом часто є народнопісенні мотиви. поезія „Лелія” трансформує рослинний образ у символ самотньої особистості, яка вимушена жити.Його перу належить їдка сатира на заробітчанство („Веснянка”), псевдопатріотизм („Декому”), безглузде життя „пропащої особистості” („Билиця”), панство („Щира молитва”). Присутня тема показу долі скривджених дівчат („Нечесна”, „Дівчача думка о покрові”).. Є у І. Манжури поезія що відбивала напіврелігійні ілюзії відсталої частини селянства” (Бернштейн): „Сорок святих”, „Жайворінки”, балада „Ренеґат”, „Різдвяна зірка”, „Великдень”. Окремий цикл складають вірші на громадські й особисті мотиви. У них життя й настрої цілого покоління передових людей, які важко переживали атмосферу політичної і моральної задухи 80-х років („Весна”, „Спомин”, „Повесні”, „Переспів”, „До товариша”, „До Дніпра” та ін.). Є у Манжури вірші про інтимні переживання, про нерозділене кохання, невпорядковане особисте життя; ці поезії є де в чому автобіографічними.. Поезії „Нехай”, „Нічниці”, „Минуле”, „Над Дніпром”, „Коли твою душу нудьга наполяже” доповнюють образ І. Манжури і виокремлюються в окрему групу інтимно-ліричних поезій з підвищеною рефлективністю, вразливою Яків Щоголів змалював типові народні портрети, багатобарвні картини Надворскля. У 70-90-і р видав збірки – „Ворскло” (1883), „Слобожанщина” (1898). За повторенням тем 30-40-х років у 70-90-х рр. його називали „спізненим романтиком”. у віршах „Неня”, „Завірюха”, „Пожежа”, „Бурлаки”,звучить обурення соціальною нерівністю, знущаннями над людиною . Названі вірші засвідчують ліризм та епічність творів митця. Епічність у змалюванні тла, розгортання подій, чи пейзажу, процесів праці. Ліричність – в умінні забарвлювати зображуване багатою гамою і почуттів. У професійно-виробничих віршах („Ткач”, „Кравець”, „Косарі”, „Швець”, „Рибалка”, „Поштар”, „Мірошник”) відтворено процеси праці, з етнографічною точністю названі та описані трудові знаряддя. частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, Запорізькій Січі. у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Запорожець”, „Січа”). Захоплення козацтвом є в збірці „Слобожанщина”. ( „Запорозький марш”, „В степу” та ін.) Поезії „Весна”, „Степ”, „Осінь”, „Вечір” із збірки „Ворскло” зразки пейзажної лірики. Їм властива динаміка звукових та зорових деталей.. багато пейзажної лірики у збірці „Слобожанщина”. „Літній ранок”, „Пісня бурі”, „В діброві” та ін. Тут пейзаж часто служить як алегорія, асоціація. Наприклад у вірші „Три дороги”, юність порівнюється з весною, зрілість з літом, старість з осінню та зимою. Є вірші присвячені дітям „Баю-баю” із збірки „Ворскло”, „Чередничка”, „Притулок” із збірки „Слобожанщина”. Зразками сатири у збірці „Ворскло” „Судящий”, „Панку”.У збірці „Слобожанщина” – „Чуприна”, „Півень”, „Дочумакувався”. В інтимной ліриці головним мотивом є кохання, оспівування жіночої краси. ( „Над потоком”, „Серденько”, „Лист”, та ін). Вони нагадують народну пісню. Окрему групу віршів становить релігійна лірика Я.Щоголіва („Ікона”, „Під Великдень”, „Престол”, ”Чернець” та ін.). Я.Щоголів застосовує побутовий малюнок, ліричну медитацію, елегію, пісню, легенду, баладу, притчу. Багато віршів поета тяжіють до жанру поеми. Творчість поета високо оцінив І.Франко, назвавши збірку „Ворскло” як книжку „досить значної поетичної вартості”.