53. Особливості стилю творів Стороженка та їхнє місце в літературному процесі.

Для оповідань О. Стороженка характерна романтична стихія. Це виявлено не тільки у змалюванні демонологічних образів чи розгортанні фольклорних оповідок у творі, але й там, де виклад ведеться від конкретно окресленого образу автора-оповідача. Така композиція притаманна, більшості творів О. Стороженка і є характерною особливістю його індивідуального стилю. Зразком романтичного опрацювання міфологічних мотивів є оповідання "Закоханий чорт", основане на повір'ї про кохання між чортом і відьмою та переказах про кмітливість запорожців.  Щоб проаналізувати його індивідуальний стиль, хотілося б звернутися до його оповідання « Кіндрат Бубненко-Швидкий». У цьому оповіданні простежується одна із характерних ознак індивідуального стилю Стороженка – використання форми подвійного оповідача: автор-оповідач час від часу передає слово оповідачеві-персонажу. Письменник прагнув художньо передати найкращі риси козацького характеру: патріотизм, життєздатність, енергійність, сміливість, мужність, стійкість, уміння знайти вихід з будь-якого становища, упевненість у собі, гумор, кмітливість. Доживаючи віку в сільській громаді, старий Кіндрат ховає своє горе за сміхом і жартами. Очі діда «світились ще тим вогнем, що тліє у серці і не потухає у грудях» він щиро вважає, що чуже лихо для людей сміх, то нехай краще вони «сміються з моїх смішок, як з мого плачу» Також, слід зазначити, що помітне місце в спадщині О. Стороженка посідають оповідання «Вуси» та «Голка». Вони виконані в реалістичному дусі, а їхня гумористична спрямованість часом набуває соціального звучання. На анекдотичній основі 262 ґрунтується оповідання «Голка», однак факт самодурства магната Потоцького до дрібного шляхтича підноситься до соціального узагальнення, зображує в усій оголеності нелюдські стосунки в кріпосницькому суспільстві. Отже, бачимо, що Олекса Стороженко виявляє особливу закоханість у національну старовину, яка у своїх кращих виявах мирних часів зображується як ідеал людських взаємин та естетичних норм. Талановитий прозаїк О. Стороженко зробив істотний внесок у скарбницю української літератури, збагативши образно-стильові форми епічного зображення, засоби романтичної поетики, виявив творчий підхід і фантазію щодо художнього переосмислення реального світу.

54. Оцінка творчості Федьковича Драгомановим, Франком, Лесею Укрїнською

Франко вважав, що ліричне почуття є характерною рисою творчості Федьковича. І. Франко писав,що Федькович це талант переважно ліричний- з чим не можна не погодитися. Прикладом цього виступає його герой «Дезертира». Ліризм тут проявляється насамперед у зворушливих епізодах взаємин Івана зі своїми малими дітьми, герой поеми є скоріше типовим знаком, що репрезентує безправну людину, зокрема буковинського селянина. навколо цього знака організована складна система авторських роздумів, ліричних одкровень. Місцем дії, як правило, виступає Буковина — просторовий образ, що в свідомості митця пройшов внутрішню еволюцію від загальних уявлень про відповідник «романтичних» місцевостей до переважно точного, принаймні у зовнішніх подробицях, зображення. Помітила цей просторовий образ і Леся Українка, яка вважає, що Буковина у його творах постає певною мірою у святковому вигляді. Більше того, Леся Українка також помітила той факт, що його герої страждають більше від кохання, ніж від тяжких економічних суспільних умов, а це навряд чи так було на Буковині навіть у більш щасливі для буковинського селянства 60-ті роки - що є певною історичною невідповідністю. До невідповідності образів у творах письменника можна також віднести і образ Довбуша- ватажка опришків. В очах письменника герой володів тим ступенем зовнішньої свободи, що давав змогу вирішувати на цьому образові масштабні художні завдання. Крім того, для Федьковича важило, очевидно, й те, що герой цей взятий із питомої етнічної стихії. Проте добре відомі нам І.Франко та Леся Українка так не вважали. Вони наголошували на невідповідності того образу ватажка опришків, який постає у творах Федьковича, історичній правді. У Федьковича, однак, не йшлося про достовірність фактів історії, ні про соціально-критичний аналіз явищ опришківства, ні навіть про феномен лідера певної спільноти. Проте, загалом, творчість Федьковича була оцінена на досить високому рівні. M. Драгомановим дав високу оцінку прозі письменника, порівнявши із творчістю Тургенева, Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка. Талант письменника не залишився непоміченим. Адже Юрій Федькович був справді народним митцем, бо сприяв активізації і зростанню самосвідомості нації, зміцненню культурних зв'язків Північної Буковини з іншими регіонами України, підніс свій мужній голос на захист уярмленого народу, проти його онімечення, полонізації.