51. Оповідання Панаса Мирного «Морозенко», «Лови» реалізм творів, художність, образи.

Панас Мирний, прагнучи показати безталанну долю своїх співвітчизників, створював сумні оповідання із селянського життя. Це прослідковується майже в усіх його оповіданнях, зокрема у « Морозенко». Письменник прагнув схвилювати читача, дати йому можливість побачити життя пригнобленого селянства. Для цього він у своєму оповіднні « Морозенко» створив образи Пилипка та його матері Катрі та зобразив страшні умови в яких вони існували. Художність оповідання відображена в описі зовнішності Пилипка. У хлопчика пишне личко, ясні блакитні очі та біле й м'яке, наче льон, волосся. Автор зображує як життєві обставини змушують семирічного хлопчика передчасно подорослішати. Тут перед нами відкриваються справжні людські якості в його образі: турбота за ближнього, пожертва собою. Надзвичайну атмосферу оповідання створюють тогочасні реалії: бідність, безрадісність життя. Хлопчик відчував нестерпний біль, коли бачив сум та сльози рідної матері.  Великий жаль викликає дитина, яка через обставини, через скрутне становище в родині змушена бігти через холодний ліс аби принести їжі. Хлопчик викрадається серед ночі в далеку дорогу. Він боїться, серце завмирає від страху, а уява малює жахливих лісових страховиськ, але він, перемагаючи острахи, іде далі. Але йому не вдалося вирватися з-під тяжкої влади лісу. Замерзаючи на смерть у крижаному холоді, Пилипко марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька, благав старого відпустити його. Але у відповідь Морозенко тільки голосно сміявся. Панас Мирний питає: та чи то Морозенко — головний винуватець смерті хлопчика? Зрозуміло, ні. Винні ті, хто створив такі нестерпні умови життя Катрі та її сину.

52. Оповідання Панаса Мирного Пятниця, Лихо давнє й тогочасне реалізм творів, художність, образи.

Письменника приваблювала тема чиновництва. На його думку в середовищі чиновників панували безпросвітність, несправедливість, кар’єризм та деспотизм. Цій темі Панас присвятив оповідання «П’ятниця». В цьому оповіданні зображаючи два покоління українського чиновництва, письменник показує загниваючу основу людини на державній службі. Старий Левадний, щоб досягти чогось в житті, добре засвоїв науку підлабузництва, на якій і трималася основа чиновницького життя. Як той заєць, що солодше Моркви нічого не куштував, він не уявляє щастя своїх дітей поза чиновницькою службою, а тому свій досвід передає синам. Старший Петро добре засвоює батькову науку. Автор змальовує його як бравого вродливого молодчика, що не понехтував добром вдови, першим дівочим цвітом Наталі. Прямо протилежними рисами наділений його брат Іван — головний герой повісті. Як людиною непривабливої зовнішності, .хворобливою, ним заволодів комплекс неповноцінності. Його страх і замкнутість призводять до того, що він стає п'яницею, посміховиськом веселих відвідувачів губернських кабаків і до одинокої смерті в шпиталі. Іван Левадний — маленька сіра людина. Жорстокий світ не підкоряється таким особистостям, а спочатку ламає їхню волю, а далі фізично знищує їх. У повісті « Лихо давнє й сьогочасне» автор викриває буржуазно-поміщицьку дійсність і закликає до поліпшення соціальних умов селянського життя. З погляду зовнішньої композиції твір поділяється на дві частини, що відповідає темі й назві твору: «Лихо давнє й сьогочасне» – тобто кріпацтво й пореформена доба – капіталізм. У творі порівнюються дві доби, хоч більше уваги автор відводить змалюванню кріпацтва. Во­но було таким страшним лихом, залишки його бу­ли настільки відчутні, що ця тема ще довгий час зберігала свою актуальність. Сюжет розгортається за двома лініями: взаємини Марини Проценкової з панами і змалю­вання кріпацтва, мрій селян про волю. Слід зазначити, що Портрет у Панаса Мирного – важливий ком­понент. Як це буває в більшості творів, тут опис зовнішності подається при першому ж знайомстві. У сатиричному плані подається портрет Баш­кира. Також сатира присутня і в образі Марини коли вона потрапляє до пана (тіло налило­ся, ноги і руки, мов ті кругляки виточені; як іде Марина, то й земля під нею угинається). Позитивним героєм у повісті є образ діда Ула­са. Все життя його пов'язане з отарою. Він любив степ, волю і не мав більшого щастя, як бути біля овець.  Через цей образ автор показує добропорядність простих лю­дей, кріпацьку солідарність. Коли дідові Уласові довелося шукати підтримки у Марини, він сміли­во йде в панські покої, щоб заступитись за обду­рену громаду. Але Марина не приймає свого рятівника, відмовляється допомогти. Автор в уста вмираючого діда Уласа вкладає слова, які розкри­вають ідейну суть історичного моменту, зображе­ного в повісті: «Було тяжке лихо. Ох, сьогоднішнє лихо – то справжнє лихо». Автор порушив злободенну соціальну тему: страхітливі умови життя селян, їхнє безземелля, напівголодне існування, розкрив антигуманну суть відносин між поміщиками і селянами, капіталістами і селянами – лихом давнім і сього­часним.