24.Драматургія і.Карпенка-Карого(загальна характеристика, тематика, реалізм творів, сценічність)

Драматургія К.-К.є дуже різноманітною в жанрово-тематичному плані. Новаторство Карпенка-Карого полягає в тому, що вiн, на вiдмiну вiд своïх попередникiв та сучасникiв, поставив на першому планi суспiльно-психологiчну характеристику провiдних персонажiв i з великою правдою розкрив iдейний задум своïх творiв. У своïй творчостi вiн розкрив найiстотнiшi соцiальнi явища, що вiдбувалися в пореформеному украïнському селi, нещадно висмiював сваволю глитаïв та продажнiсть мiсцевоï адмiнiстрацiï. Украïнське село в сiрому, буденному вбраннi, хижацька гонитва рiзних глитаïв за збагаченням, за грiшми, землею, безоглядний визиск людськоï працi, темне царство насилля, експлуатацiï, самолюбство – це проблеми і теми найвідоміших п’єс автора: «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Хазяїн». Наприклад, трагікомедія «Мартин Боруля» - п’єса про те, як багатий селянин хоче довести свої дворянське походження. Сміх у цьому творі – не нищівний і сатиричний, а навіть співчутливий, оскільки Мартин хоче кращого життя для своїх дітей, розкривається психологія героя. Трагедія «Наймичка» розкриває нам долю бідної дівчини Харитини –покритки, сироти, яка не зазнала щастя у своєму житті. Іншими за своїм тематичним струменем є п’єси «Суєта» та «Житейське море» (дилогія) про взаємини батьків і дітей, інтелігенції та так званої інтелігенції, селянства, людей мистецтва. Усі діти одного багатого селянина стають різними людьми як за соц. Статусом, так і різними особистостями. П’єса «Суєта» не має головного героя. Доля одного із синів – Івана Барильченка – розкривається у п’єсі «Житейське море», який стає актором і постійно перебуває в акторському середовищі, зраджує жінці, яка його потім і кидає через його інтрижку з молоденькою актрисою. Його поглинуло «житейське море», як говорить постійно сам герой. П’єси на історичну тематику – «Сава Чалий», «Бондарівна», «Мазепа» - пов’язані з фольклором за своєю образною системою та ідейним наповненням. Так , наприклад, Сава Чалий спочатку постає мудрим керівником повсталого народу, але потім робить декілька невідворотних помилок і не бачить виходу, тому готовий примиритися зі шляхтою, що свідчить про його моральну деградацію. Отже, драматургія К-К. є дуже різноплановою і багатопроблемною, оскільки автор порушує дуже багато соціальних, морально-етичних тем, які розкриває через оригінальних персонажів та неординарні сюжети.

25.Риси романтизму в ранніх оповіданнях ю. Федьковича .

У сюжетній основі багатьох оповідань Федьковича лежить подія або ж історія екзотично сильної пристрасті. Місцем дії, як правило, виступає Буковина — просторовий образ, що в свідомості митця пройшов внутрішню еволюцію від загальних уявлень про відповідник «романтичних» місцевостей до переважно точного зображення. Романтизованими рисами позначені мешканці Буковини — «діти природи», примітивно-цілісні натури, зображені без поглибленої психологічної деталізації й нюансування внутрішнього світу, як носії необорної пристрасті, стійкої ментальної установки, нав'язливого почуття, афекту. На оповіданнях Федьковича простежується розвиток творчого методу письменника від етнографічно-романтичного опису навколишнього життя до критичного реалізму. Оповіданнями «Люба — згуба» та «Серце не навчити» Федькович розпочав розробку художньої концепції непереборного, пристрасного почуття . Поетизуючи сильне любовне почуття, Федькович ще більше намагається поетизувати, а значною мірою й ідеалізувати красу гуцульських звичаїв. Конфлікт цих оповідань полягає відповідно не стільки в зіткненні індивідуальних любовних домагань, скільки в протистоянні бажання вільного любовного вибору, з одного боку, й кодексу лицарської честі — з іншого.  Герої Федьковича відзначаються великою життєвою енергією і відвагою. Це натури з невгамовними пристрастями, готові за наругу, образу честі розплачуватися кров’ю. А тому й конфлікти у оповіданнях Федьковича завжди проходять бурхливо, гостро, навально.  Переважно через вчинки незвичайні — вбивство і самовбивство — виказує герой силу свого кохання в більшості Федьковичевих оповідань цієї тематики. Трактування цього почуття наскрізь пройняте романтичною парадоксальністю. Прагнення героя нерідко сповнені духу внутрішньої суперечливості, що призводить до кривавої драми чи самогубства, в окремих випадках здатні наводити на думку, що герой шукає не стільки взаємності почуття чи щасливого шлюбу, скільки загибелі в ім'я любові . "Люба-згуба" була народжена тугою письменника за рідним краєм, мальовничим і принадним, з одухотвореними, щирими і вольовими людьми. Розширюючи зміст свого твору, він засуджує тих, хто принижував простих людей, позбавляв їх здатності глибоко переживати, любити, страждати, вирішувати свої долі.  Тематика жовнірського життя найповніше представлена в оповіданнях «Три як рідні брати» та «Штефан Славич», поєднана в них із мотивами, відповідно, побратимського звичаю та «люби — згуби». Смисловою домінантою цих оповідань є ідеї любові, дружби й солідарності людей різних націй, проте ідейна й моральна концептуалізація текстів відбулася на тлі ослаблення їх художньої переконливості.