21.Драма м.Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю»(тема, образи, використання фольклору)

Тематика п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю» до певної міри традиційна — зображення стосунків у пореформеному селі, але проблематика її новаторська. Письменник звертає основну увагу на мораль, поведінку і психологію персонажів різних соціальних прошарків. В основі стосунків між персонажами цього твору, зокрема між Микитою Старостенком (не прізвище, а прізвисько від того, що є сином сільського старости) та Семеном Мельниченком, не класове, а морально-етичне протистояння, бо ж обидва вони не є представниками звичайної селянської маси. Семен постає перед читачем багатим парубком, а Микита – син старости. Семен і Микита – опорні постаті у п’єсі. Взаємини між ними розгортають дію і вивершують сюжет. Окреслюються ці образи за принципами реалістично-натуралістичної естетики із залученням мелодраматичних і сентиментальних художніх прийомів. Хоча Семен і Микита зростали й виховувалися в однотипних умовах українського села епохи кріпацтва, все ж характери у них сформувалися різні, протилежні, а тому їх мораль і поведінка докорінно відмінні. Семен добросердний, порядний, розважливий і допомагає всім, хто того потребує. Його кохання до Одарки відтак щире й глибоке. Але він його не виявляє так запопадливо й агресивно, як Микита. Микита поводить себе досить агресивно й нав’язливо, по відношенню до Одарки. Він приходить до неї без запрошення, тим самим дратуючи Одарку, тому що вона кохає Семена. Микита ж – інший. Він енергійний, діяльний, цілеспрямований. У Микити співіснує ніби „дві душі” – одна характеризується палким коханням до Одарки, інша – затятістю. Микита намагається силоміць, будь-якими засобами домогтися як не взаємного, то підневільного кохання. Він зважується на замах на Семена, за що й покараний рідним батьком. Дезертирувавши з війська і повернувшись до рідного села, він переконався, що одружені Семен та Одарка живуть щасливо. Він намагається вбити вночі Семена, але зупиняється і певною міро починає сходити з розуму, в результаті чого помирає. Маруся – його дружина помирає ще як тільки Микита пішов з села. Що стосується фольклору, варто зазначити, що у п’єсі часто зустрічаються пісні, українські обряди, що є найголовнішими атрибутами українського фольклору.

22.Драма Панаса Мирного «Лимерівна»(загальна характеристика)

Серед драматичних творів Панаса Мирного найвизначнішою є п’єса «Лимерівна» (1892). Вона витримала творчу конкуренцію з найкращими драмами того часу й надовго ввійшла до репертуару Театру корифеїв. Головну героїню блискуче зіграла Марія Заньковецька, яка називала цю роль найулюбленішою. Основний конфлікт драми розгортається навколо боротьби Наталки й Василя за своє кохання (дівчина змушена одружитися з багатим нелюбом Шкандибенком, який ще й «шкандибає на голову»), а ширше — за своє щастя й волю. Василь — сирота, наймит заможного козака — виявився міцнішим і стійкішим від спрямованого проти нього зла. Натомість Наталку злі сили не тільки доводять до божевільного стану, а й змушують покінчити життя самогубством. Такий розвиток подій виявляє деяку полегшеність, штучність у творенні образу Василя. Шекспірівської енергії для нього в письменника ніби не вистачило, адже герой виявився неспроможним боротися до кінця за Наталку. Наталка ж — справді шекспірівська Джульєтта, компроміс для якої — лише її смерть. Смерть головної героїні розставила все на свої місця: нещира й підступна подруга Маруся лементує, що пострижеться після цього в черниці, Лимериха зізнається, що це вона сама «пропила» свою дочку, а Василь збирається йти за Дніпро в гайдамаки, адже там «правда карає кривду». Дійсність для автора «Лімерівни» – це замкнене коло, з якого для героїв, фактично, немає виходу. Переслідуючи власні інтереси, руйнуючи чуже кохання, герої твору Панаса Мирного, не помічають, як руйнують себе, формують навколо себе ситуацію трагедійної безвиході. У драмі відбулося зіткнення двох світів – світу духовного піднесення й багатства, світлих і чистих почуттів, свободи в усіх її проявах та світу вузьких егоїстичних інтересів, які лише почасти знаходили своє вмотивування в майновій сфері, а здебільшого були пов’язані з почуттями помсти, заздрості, зневаги до людини. Вони й призводили до трагічної розв’язки. Панас Мирний, незважаючи на виразну побутову домінанту, зануреність своїх героїв у побут, буденність, повсякденність, написав, без сумніву, філософський твір, у якому в трагедійному конфлікті зіштовхував між собою свободу й необхідність, любов і ненависть, байдужість і співчуття. Один з найважливіших мотивів п’єси полягав у широкому протиставленні в ній нового й старого, майбутнього (молоді) й минулого (старшого покоління). У конфлікті батьків і дітей драматург показав вічне прагнення молоді до оновлення життя, відстоювання свого права на свободу вибору. Головні герої драми є представниками тієї молоді, яка намагалася втілити ідеали свободи, іманентно надані людині від народження. Їхні мрії наштовхнулися на перешкоди, забобони, егоїзм і сваволю, які виступають під покровом традиції, нібито спираються на досвід попередніх поколінь, що в ньому ніщо не підлягає ні спростуванню, ні навіть змінам. В епічній драмі часто порушується принцип драматичної єдності: єдності часу, місця й дії. «Лимерівна» є зразком якраз такого художнього явища. Панас Мирний, напевне, хотів показати не одиничність, індивідуальність, а типовість того суспільно-етичного становища, в якому опинилися його герої. Про це свідчить і той факт, що в п’єсі немає жодної вказівки на конкретну назву села, де відбувається дія, чи хоча б приблизного його географічного розташування, художній час, протягом якого відбувається дія у п’єсі, так само не має чіткого визначення. Автор показав загальні, вічні проблеми суспільства, змушуючи читачів і глядачів замислитися над ними. Драмою «Лимерівна» — створив щось дуже суттєве в українській літературі, спонукав читача вжахнутися на вид кричущого суспільного зла, стати людянішим, милосерднішим.