19.Драма м.Старицького «Ой не ходи, Грицю…»(джерела твору, образи, використання фольклору)

Драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Написана за мотивом пісні напівлегендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай. Багатий підстаркуватий Хома, якому впала в око 18-річна Маруся, незважаючи на відразу дівчини до нього, прагне будь-що одружитися з нею, намагається «грішми поборотись з красою». Діючи мерзенними засобами, багатій розбиває щастя закоханих Марусі й Грицька, спричиняє отруєння парубка і божевілля дівчини. За законами мелодрами, злодій також гине у фіналі твору. Популярна українська народна пісня "Ой не ходи, Грицю...", яку, за давньою легендою, нібито склала народна поетеса часів Богдана Хмельницького Маруся Чурай, неодноразово використовувалась письменниками, зокрема драматургами. Драма "Ой не ходи, Грицю…" М. Старицького стає помітною віхою в літературній історії народної балади. Твір М. Старицького репрезентує основні тенденції української драматургії 70-90-х років ХІХ ст. Художній задум автора відбиває прагнення не тільки створити видовищне сценічне дійство, насичене етнографічними елементами, але й відобразити соціальні явища у пореформеному українському селі. М.Старицький запозичує з народної балади загальну сюжетну схему. У пісні хлопець на ім’я Грицько кохає двох дівчат. Ймовірно, саме на вечорницях героїня пісні розуміє це, та з ревнощів вирішує помститися коханому, отруївши його зіллям, яке приготувала власноруч. Дівчина не жалкує про свій вчинок, оскільки вчинила злочин свідомо, щоб Гриць не дістався ні їй, ні суперниці, а лише "сирій землі". Драматург розширює та ускладнює цей сюжет, дещо змінюючи мотивацію вчинків дійових осіб, вводячи нових персонажів, вибудовуючи складну систему конфліктних відносин між ними. Якщо в пісні дівчину до отруєння спонукає зрада її хлопця та ревнощі, то в драмі М. Старицького  Марусю на цей вчинок підштовхує інтриган, себелюб та жорстокий лицемір Хома. Рушійною силою сюжету, таким чином,  є не зрада коханого, а дії Хоми, який плекає підступний задум.Взаємини персонажів народної балади вкладаються у схему "любовного трикутника": головна героїня – Гриць – інша дівчина. У драмі вродлива вдовина донька Маруся закохана у чи не найкращого в селі козака Грицька Шандуру, який відповідає їй взаємністю. Однак на перешкоді цього почуття стає сільський багатій, уже підстаркуватий  парубок Хома, який будь-що прагне розлучити закоханих, щоб самому одружитися з вродливою дівчиною. Підкупом, брехнею, підступними вчинками він сіє розлад між ними, сварить Гриця з його товаришем Потапом, схиляє на свій бік матір Марусі – ВустюШурай. Своєї мети він намагається досягти завдяки пущеній його спільницею Степанидою плітці  про те, що Маруся да¬ла згоду на весілля з Потапом — товаришем Гриця. Водночас Хома підштовхує Гриця до шлюбу з Гали¬ноюШеньовою, дівчиною із заможної родини. Отже, М.Старицький вибудовує драматичний конфлікт, "нашаровуючи" декілька "любовних трикутників": Хома – Маруся – Грицько; Маруся – Грицько – Галина; Потап – Маруся – Грицько; Маруся – Потап – Дарина.Фольклор твору проявляється у постійному супроводженні піснями, коладками, щедрівками, народними звичаями та обрядами.

20.Драма Старицького на історичні теми «Богдан Хмельницький» та «Оборона Буші» (ідейне спрямування, образи, художність)У великій прозі М. Старицького основна тема - історія України. Його перший прозовий твір - повість “Осада Буші” мав підзаголовок - “Эпизод из времен Хмельниччини”. Йшлося про героїчну оборону в 1654 р. подільського містечка - фортеці Буші; потрібно було затримати просування на схід польської армії і дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги. Мистецьке бачення події не замикалося на художньому змалюванні героїчного подвигу доньки коменданта фортеці Орисі Завісної, яка ціною власного життя підірвала порохові склади фортеці. У невеликій за обсягом історико-романтичній повісті порушувалися майже всі актуальні для історичної прози М. Старицького питання: витоки і джерела народної моралі й етики, шляхи пробудження та виховання громадянської й національної самосвідомості, війна і мир, народ й історія, народ як носій високих моральних якостей, масовий героїзм визвольної війни, антимілітаристські мотиви. Художня цінність повісті не лише в її багатопроблемності, а й у виразно окреслених характерах. Утіленням патріотичних поривань, самопожертви в ім’я суспільних ідеалів, високої духовності є у творі постать сотниківни Орисі Завісної. Характер дівчини розкривається, в його романтичній тотожності внутрішньому світові особистості. Уже з перших сторінок повісті увага зосереджується на душевних переживаннях Орисі як романтичної героїні. Відповідно до художньої системи романтизму виписані й пейзажні картини, інтер’єр. Прикладом романтичного бачення є опис Орисиної світлиці, основа якого - контрастуюче зображення. У даному разі це контраст світла і темряви. Генератором світла в кімнаті, а ширше, в душі Орисі, є іконостас з іконою Божої Матері й невгасимою лампадкою. Генератор темряви - лиховісна дійсність ночі перед вирішальним, нерівним боєм. Наскрізним у повісті є образ-символ Ісуса Христа. Уперше він змальований, коли Орися молиться у церкві. У вихорі подій війни і наближення ворога лагідні очі Спасителя на іконі нагадали дівчині щастя мирних днів, очі її коханого Антося, адже вираз їх однаковий - любов і приязнь. Іконописний образ Ісуса Христа є і в таборі ворогів-поляків, охоплених безглуздою злобою й люттю до українців, готових дощенту зруйнувати фортецю. «Богдан Хмельницький» – одна із кращих п’єс української класичної драматургії, вона була написана на основі глибокого вивчення історичних і фольклорних матеріалів з використанням народних переказів, історичних пісень і дум про Хмельницького. П’єса охоплює в часі кілька років боротьби українського народу за своє національне звільнення з під гніта польської шляхти й завершується символічною картиною – «Переяславский рада». У ній поруч із соціальними представлені виразні особисті мотиви: драма Ганни, що таємно й безнадійно закохана в Богдана; особиста драма Богуна, що так само безнадійно любить Ганну; честолюбна Олена, що бавиться те з його сином, то із Чаплинським. Художня сила драми полягає в тім, що в ній головні герої й інші персонажі – носії патріотичної ідеї визвольної боротьби наділені рисами не тільки видатних, а й разом з тим звичайних реальних людей. Із всіх героїв п’єси мене, звичайно, захопив образ Богдана Хмельницького. При всій складності й суперечливості фігури гетьмана як державного діяча, що став на чолі українського народу в один з найтяжчих періодів його героїчної історії, він змальований Старицьким правдиво, з любов’ю й щирою симпатією.