2.3 Теологічні погляди Макіавеллі

Він різко виступає проти теологічних уявлень про державу і політику. Відстоюючи пріоритет світської влади, гостро критикував духовенство, а дворянство закликав знищити зовсім. Мабуть, вперше після Аристотеля Макіавеллі грунтує свої розмірковування на історичному досвіді, досвіді держав античного світу, аналізі політики сучасних йому урядів.

Він стверджує, що вивчення минулого дає можливість передбачати майбутнє, визначити способи дій, корисних у сьогоденні. «Щоб знати, що повинно трапитись, досить простежити, що було... Це відбувається від того, - пояснював мислитель, - що всі людські справи робляться людьми, які мали і завжди будуть мати ті самі пристрасті, і тому вони неминуче повинні давати однакові результати». Головні аргументи для нього - досвід історії, однакова природа людини за всіх часів, у всіх державах і у всіх народів.

Макіавеллі проти твердження, що усім у світі править доля і Бог: «Доля розпоряджається лише половиною всіх наших справ, іншу ж половину, чи біля того, вона надає самим людям». Доля (fortuna) всесильна там, де їй перешкодою не служить доблесть, воля (virtu).

2.4 Означення держави за Макіавеллі

Історична необхідність, з одного боку, і воля людей, з іншого приводять до утворення держав. До Макіавеллі держава трактувалася як громадська община (civitas) чи республіка, як у Цицерона, а в Середні віки - монархія, королівство, князівство. Макіавеллі вводить новий термін для означення держави - Stato, як політично організоване суспільство, певним чином організована влада, її інституції, наявність юстиції, права. Цей термін прижився в науці і став загальновживаним (англ. State, фр. - E´tat, з якого бере початок термін етатизм). Метою держави й основою її міцності Макіавеллі вважав безпеку особистості і непорушність власності. Найнебезпечніше для правителя - зазіхати на майно підданих - це неминуче породжує ненависть. Безпека особистості і непорушність власності він називав благами свободи.

Правильні форми правління, на його думку, монархія, аристократія і демократія, метою яких є загальне благо, часто перероджуються в неправильні - тиранію, олігархію й охлократію, метою яких є власна користь правлячих. Слідом за античними авторами він також віддає перевагу змішаному з правильних форм правлінню - «змішаній республіці». Її суть у тім, що система державних органів включає аристократичні і демократичні установи, які взаємно стримують зазіхання на інтереси тієї чи іншої частини населення, визначають вид державного режиму, є компромісом між знаттю і народом.

Кому надійніше доручити охорону свободи - народу чи аристократії? - порушує питання Макіавеллі і відповідає: «довіряти охорону свободи належить тим, хто менш жадібний і менш помишляє про її захоплення». Знать одержима бажанням панувати. Простолюддя «лише хоче не бути пригнобленим, воно більш любить свободу і менш знатних має засобів на викрадення свободи на свою користь».

Але змішана республіка - ідеал, майбутнє.

9