1.3 Стабільність держави за Конфуцієм

Відповідно до розробленої Конфуцієм схеми, усе керування державою, рівно як і суспільством повинне базуватися на лі (правилах). Дотриманню правил він надавав особливого значення.

Лі - це правила поведінки людей в ієрархічній системі керування, правила, що охороняють від догідництва одних, від сваволі інших, дозволяючи кожному зберегти достоїнство. Правитель зобов'язаний використовувати чиновників відповідно до лі, але і чиновник повинний строго лі виконувати. Без неухильного дотримання лі вся структура керування стає негідною і, зрештою, валиться.

Норми сяо за своїм характером і призначенням значно ширше. Ними регулювалася вся сукупність відносин у родині й у клані, між родичами всіх ступенів. Ці норми забезпечили характерний для Китаю культ родинних відносин. Правильно налагоджені відносини в родині і між родичами є запорукою встановлення правильних відносин у суспільстві і державі.

У Конфуція є ще одна важлива норма не тільки поведінки людини, але і його якісних характеристик - жень, що не переводиться на російську чи українську мову яким-небудь одним словом. Але суть її можна зрозуміти з наступного міркування: "Якщо ви чемні, до вас не будуть звертатися нешанобливо, якщо ви чесні, вам будуть вірити; якщо серйозні - процвітаєте; якщо добрі - зможете використовувати послуги інших". Володіння всіма цими якостями і постійною реалізацією їх - це і є жень.

Глибинний зміст правил лі полягає насамперед у всеосяжній функції соціального контролю і повсякденного строгого регулювання поводження. Тільки механізм влади, що діє на основі правил лі, забезпечує стабільність соціальної структури суспільства й успішне керування їм.

Визнаючи божественну і природну сторони походження влади, учитель Кун свій головний інтерес бачив у тому, як облаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий порядок у державі.

Цей порядок припускає п'ять різнорідних відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого брата і молодшого, друзів. Панувати необхідно справедливо і з благоволінням, підкорятися ж правдиво і щиро. У дружбі ж керівним принципом повинна бути обопільна чеснота.

Конфуцій мав учнів, яким і викладав свою доктрину. Вони записали його вислови у книзі «Лунь юй» («Бесіди і висловлювання» - головна книга конфуціанства, найбільш знаменитий текст Східноазійського культурного регіону. Складова конфуціанського Чотирикнижжя.

Написана давньокитайською мовою учнями Конфуція (551-479 до н.е.) з коротких нотаток, які фіксують висловлювання, вчинки вчителя, а також діалоги з його участю. Складається з двадцяти частин. Упорядковувалася після смерті Конфуція біля 230 років, 479-249 до н.е. Одна з найбільш шанованих класичних книг. Його цитування напам'ять було обов'язковою вимогою китайської класичної освіти.)

Головним у політичній доктрині конфуціанства є вчення про ідеальну державу, основною метою якого є досягнення гармонії між правителем і підданими, забезпечення такого соціального порядку, де би кожен жив згідно з природою. Політичний ідеал Конфуцій бачив не у майбутньому, а в минулому.

Умовою суспільного поступу Конфуцій вважав особисті чесноти: „ великодушністю здобувається народ, відповідальність породжує довіру; старанність гарантує успіх; добротою врешті можна змінити і виховати людей”.

Важливою у етичному вченні Конфуція є ідея „ жень” (гуманність), яка у його розумінні означала любов, покору і вірність підданих правителеві. Ідея „жень” служила для обґрунтування необхідності об’єднання на основі старих традицій.

Загалом Конфуцій надає великого значення вихованню і проповідує ідею морального вдосконалення людини.

Відповідно виховані – шляхетні люди – повинні здійснити перетворення у суспільстві, почавши їх у сім’ї, яку Конфуцій вважав природною одиницею. Влада правителя подібна до влади батька над членами сім’ї чи роду. Так само існуючі у сім’ї залежності і зв’язки (дружини і дітей від чоловіка) мають бути відображені у державних відносинах і обґрунтовують природжену і непорушну залежність підданих від пануючих.

Основою підпорядкування і порядку Конфуцій називає правило: «якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, то народ коритиметься».

Загальним принципом взаємних відносин має бути принцип: „не роби іншим того, чого не бажаєш собі”. Належить використовувати і як базу системи управління.

„Управляти – означає чинити правильно”. Тобто, правитель одним із обов’язків має також виховання підданих, які, у свою чергу, повинні коритися йому як батькові. Ідеальне правління має базуватися на «взаємності» і «золотій середині», «людинолюбстві», які творять «правильний шлях («дао»), яким іде кожен, хто хоче жити щасливо, тобто в гармонії із собою, з іншими людьми і зі світоглядом. «Золота середина» означає поміркованість, середина між обережністю і нестриманістю. Дотримання чи недотримання цих моральних вимог є підставою поділу людей на благородних і простолюдинів.

Головним принципом політичної та моральної поведінки є сповідування «кожному належне»: «...цар має бути царем, міністр-міністром, батько-батьком, син-сином». Природний закон справедливості має перемогти, людина повинна вірити в це і підкорятися йому. Вчення давньокитайських мудреців сутністю морального обов´язку вважали необхідність дотримуватися належного.

Важливою функцією правлячих є необхідність визначати кожному його місце у суспільстві. Правитель є божеством, „сином неба”, якому всі зобов’язані підпорядковуватися як Богові. Цар у концепції Конфуція одночасно є батьком своїх підданих. „Правитель має бути правителем, підданий – підданим, батько – батьком, син – сином” – «принцип виправлення імен», кожному «імені» відповідає статус, а відтак – обов’язки. Правитель тільки на кілька сходинок вивищується над общинниками, які складають звичайну сім’ю, тільки велику.

Державу Конфуцій розглядає як механізм підтримання порядку і спілкування між людьми, що регулює відносини між тими, хто управляє, і тими, ким управляють.

Сила державної влади не може опиратися лише на накази та систему покарань, бо порядок і спокій у державі гарантує добровільне і свідоме підпорядкування владі. Конфуцій говорив про помірковане правління.

Загалом Конфуцій у своєму вченні прагнув показати засади для об’єднання, централізації Китаю, який був роздроблений на численні царства. Із об’єднанням Китаю у 221 р. до н.е. доктрину Конфуція було офіційно відкинуто, а її прихильників переслідували. Однак, це не було довго і настав ренесанс конфуціанства. Конфуціанство у поєднанні з легізмом у ІІ ст. до н.е. було визнане офіційною ідеологією.