1.4 Політична філософія Конфуція

Політична філософія Конфуція - помірно-консервативна "м'яка версія" деспотизму. По своїй суті вона спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами і низами суспільства за допомогою гіпертрофованої ролі традиційних правил поведінки, правил церемоніалу лі в якості найважливішої і найефективнішої дисциплінуючої і стабілізуючої основи суспільства.

Таким чином, вчення Конфуція про державу було консервативним, бо не відходило від старих методів та правил управління, а він лише згрупував їх.

Стабільність держави за Конфуцієм базується на правилах лі. Конфуцій пропонує будувати відносини всередині держави на основі ненасильницьких принципів (серед який ключове місце займає людинолюбство); ці прийоми формалізуються ним через систему "правил поведінки" - норм і ритуалів лі.

Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти у вченні Конфуція різко протиставляється керуванню на основі законів. "Якщо, - підкреслював він, - керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором, і він виправиться"

2. Мораль та політика в поглядах н. Макіавеллі

2.1 Проблеми теорії політики в епоху Відродження (Ренесансу)

Занепад феодалізму, поява капіталістичних відносин зумовили потребу розвитку нової політичної думки. У цей період розвивається ідея гуманізму. Ідея гуманізму полягала в новому підході до розуміння людського суспільства, почала затверджуватися ідея про гідність і цінність людини, її право на вільний розвиток, розповсюдження людяності у відносинах між людьми.

Закони існування держави почали розробляти такі вченні: Макіавеллі, Кампанелла, а згодом Гоббс, Спіноза і Гуго Гроцій.

2.2 Засновник політичної науки - Н. Макіавеллі

Політична наука, започаткована ще в епоху античності, активно відроджується наприкінці середньовіччя. Це пов'язано з іменем одного з видатних засновників політичної науки італійця Н. Макіавеллі (1469-1527). Саме в його працях "Міркування з приводу першої декади Тита Лівія" та "Володар" дістає дальший розвиток політична наука.

Н. Макіавеллі одним із перших зробив значний крок уперед у визначенні предмета політичної науки, її методу, іі певною мірою законів. На його думку, основним предметом політичної науки є держава і влада. "Володар" - це дослідження про владу: її завоювання, утримання, розширення і втрату.

Він походив зі збіднілої дворянської родини нотаріуса. Великий знавець античної літератури, дипломат і після реставрації Медичі (1512 р.) був заарештований, висланий у свій маєток, де і написав більшість своїх творів.

У своїх трактатах «Володар», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих її рис і покликала до життя державу. Його ідеал державного устрою - сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини, повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Для об’єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, виправдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі, встановить правову авторитарну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, - вищий вияв людського духу, а служіння державі - зміст, мета і щастя людини.

Сповідуючи і деякі гуманістичні ідеї, він неодноразово вказував на полярність інтересів бідних і багатих, висловлювався про справедливий і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людині, демократичне міське самоврядування.

Він спробував відповісти на питання, що його хвилювали: у чому причина процвітання одних держав і упадку інших? Чи існують закономірності в політичних перипетіях історії? Наскільки вирішує успіх справи доблесть государя, а наскільки-каверзи долі? Чому цивілізована Греція підпала під владу Пилипа Македонського, а Візантія - під турецьке ярмо? Як уберегти Італію від подібної долі?