Траверсе-Основы лечебного питания

Розділ 2 Потреби у харчових речовинах у новонароджених дітей та у немовлят із

низькою масою тіла при народженні

Згідно з даними Європейського товариства педіатричної гастроентерології і харчування (ESPHGAN) основні потреби в харчових компонентах у недоношених дітей з низькою масою тіла є такими:

Вода. Між 26-м і 36-м тижнями вагітності вода становить 70-80% приросту маси тіла плода. Після пологів, незалежно від гестаційного віку, цей показник знижується до 50-70%. Так, при прирості маси тіла на 20 г, вода становить 12 г (мл). Це невелика кількість у порівнянні з втратами води, які в основному і забезпечують потребу в ній. Вода втрачається через нирки і позаниркові шляхи. До позаниркових втрат належать невідчутні втрати води через шкіру (трансепідермальна втрата води) і через легені, що становить 30-60 мл за день. Позаниркові втрати води збільшуються при збільшенні частоти дихання, при низькій вологості повітря та(або) високій температурі.

При гестаційному віці більше 32 тижнів трансепідермальна втрата води в перші три дні життя становить 2-6 мл/кг/год (8 г/м2/год), але у немовлят меншого гестаційного віку втрати можуть бути набагато більші. Епідерміс швидко дозріває незалежно від гестаційного строку і в 1-2-тижневому віці у дітей з низькою масою тіла втрати води через шкіру аналогічні втратам у доношеної новонародженої дитни.

Перебування дитини під джерелом променевого тепла і фототерапія можуть збільшити трансепідермальну втрату води в 2-3 рази і респіраторну - на 50%. Рання втрата води може бути зменшена, якщо дітей з низькою масою сповивати і розміщувати в середовище із вологістю 80% і більше (кювез). Респіраторні втрати води збільшуються, якщо дитина дихає незволоженим повітрям.

Втрати води з фекаліями становлять 5-20 мл/кг маси тіла щоденно. Кількість сечі залежить від осмотичного навантаження. Навіть при

максимальній стимуляції антидіуретичним гормоном у новонароджених осмолярність не може досягнути значення 500 мОсм/кг. Зазвичай вона становить 60-200 мОсм/кг. Якщо рахувати, що в середньому вона становить 170 мОсм/кг, то звичайне ниркове навантаження розчинами (14-15 мОсм/кг маси тіла в день) досягає 90 мл/кг в день. Підсумовування цих втрат показує, що щоденна потреба у воді складає 150 - 200 мл/кг маси тіла.

Частина цієї потреби задовольняється ендогенно в результаті окислення поживних речовин (наприклад, засвоювання організмом 100 ккал енергії дає утворення 12 мл води). Таким чином, щоденне вживання енергії 120 - 130 ккал/кг дає 14,4-15,6 мл/кг води.

Адекватність норм вживання води повинна контролюватися і оцінюватися клінічно, регулярним зважуванням, визначенням натрію в плазмі, а також слідкуванням за зміною питомої ваги та осмолярності сечі.

Калораж. Енергія витрачається зі швидкістю основного обміну речовин і залежить від активності, терморегуляціїї, синтезу тканин, а також дермальних випаровувань води. Вона накопичується в знову синтезованих тканинах і втрачається із сечею і фекаліями.

Діти із низькою масою, незалежно від гестаційного віку, потребують більш високих витрат енергії, через велику швидкість основного обміну, неефективність кишкового всмоктування, недосконалу терморегуляцію і високий темп росту. Швидкість основного обміну потребує 36-60 ккал/кг. Таким чином, при середньому прирості маси 15г/кг/день, враховуючи вміст води у тканинах, необхідна для синтезу енергія складає 19-15 ккал, а запас у тканинах - 20-30 ккал.

Кількість енергії, що втрачається із фекаліями, залежить від ефективності всмоктування в кишечнику та від складу їжі. В ідеальному випадку у дітей із малою вагою абсорбційна здатність може складати 80%. Це відповідає втраті з фекаліями 10-30 ккал/кг в день. Енергія, яка витрачається на активність і плач, складає близько 5-10 ккал/год.

Втрати на випаровування води збільшують загальну потребу в енергії, але їх можна зменшити, знижуючи респіраторні втрати. Енергію, яка витрачається на терморегуляцію, можна звести до мінімуму, приділяючи увагу тому, щоб дитина знаходилась в термічно нейтральному зовнішньому середовищі та запобігати переохолодженню під час процедур по догляду. Діти, які знаходяться в термічно нейтральних умовах, втрачають 7-8 ккал/кг за день.

Для компенсації наведених вище втрат повсякденна норма вживання енергії становить 95-165 ккал/кг. Верхня межа, напевно, завищена і на сьогодні вважають, найбільш відповідна норма 120-130 ккал/кг на добу. Оскільки енергетична цінність грудного молока складає 65-70 ккал/дл, ця потреба задовольняється об’ємом молока 180-200 мл/кг в день.

Не існує чітких доказів того, що калорійність молока матерів, які народили недоношених дітей, вище, у жінок, які мали термінові пологи. Дитячі суміші з калорійністю 65-86 ккал/дл задовольняють цю потребу кількістю 200150 мл/кг в день. Пастеризоване грудне молоко не так добре допомагає росту, як сире.

Білок. Близько 90% від повсякденного вживання білкового азоту накопичується в тканинах, але ефективність цієї операції і рівень засвоєння білка залежить від якості білка, енергозабезпечення та наявності ряду мікроелементів (наприклад, магнію, цинку, фосфору), які допомагають кращому засвоєнню, а також дозріванню амінокислотного метаболізму і видільної функції нирок.

Вміст азоту у плода змінюється від 14,6 г/кг на 24-у тижні вагітності до 18,6 г/кг на 36-у тижні. Відповідно темпи накопичення азоту становлять 252 мг/кг в день і 320 мг/кг в день. Помноживши ці цифри на 6,25 для отримання кількості накопичення білка вцілому, маємо 1,6 і 2,0 г/кг.

Гліцинова, цистеїнова і тауринова амінокислоти можуть бути незамінними для дитини через підвищену потребу і незрілість шляхів їх ендогеннного синтезу.

Відомо, що білок повинен складати близько 19% норми вживання енергії. Невиправдано високе вживання 94 г/кг в день), погане засвоєння амінокислот і білків через недостачу інших поживних речовин, а також стреси і інфекції викликають схильність до катаболізму білків, ацидозу, гіперамоніемії, підвищенню сечовини в крові, і збільшенню навантаження на нирки. Це є особливо актуальним при забезпеченні енергією та білком недоношених дітей.

Навіть стабільні діти, особливо ті, що отримують високі норми білка, схильні до появи у плазмі високих концентрацій фенілаланіну, тирозину і метіоніну, що може бути викликано незрілістю парагідроксефінілової піровинограднокислотної гідролази і цистатіонази.

Норми потреб у білку дітей з низькою масою становлять 2,9 і 3,5 г в день на 24-у і 36 –у тижні відповідно. Це складає норми вживання 2,2 і 2,7 г на 100 ккал їжі, що дає 130 ккал/кг в день. Норми вживання білка вище 4г/кг в день (3,1 г на 100 ккал) можуть використовуватися неефективно і їх потрібно уникати.

Раннє грудне молоко містить близько 25 г білка на літр. До часу встановлення лактації це значення знижується до азотного еквіваленту, рівного 12г білка на літр. Із них 25% знаходиться в формі небілкового азоту, сечовини і нуклеотидів. Більше того, не весь білок засвоюється. Так, секреторний Ig А (приблизно 10% загальної кількості білка), лактоферин і лізоцим можуть виділятися з фекаліями дитини. Таким чином, білок грудного молока, що ефективно використовується, становить 7 г/л.

Метаболічне значення небілкових азотних сполук є поки що невирішеною проблемою. Білок грудного молока засвоюється краще, ніж з дитячих сумішей. Але навіть при повсякденному вживанні 180-200 мл/кг грудного молока діти можуть все ж не отримувати достатню кількість білка, особливо, якщо вони швидко набирають масу тіла. В цьому випадку необхідно застосовувати добавки білка грудного молока чи гідролізованого казеїну.

Враховуючи вище сказане, рекомендовано, щоб в дитячих сумішах на основі коров’ячого молока переважала сироватка і вони повинні містити 1,8-2,4 г білку на 1 дл при 2,2-3,2 г на 100 ккал, що складає 2,9-4,0 г/кг в день.

Таурин. Ця сіркова бета-амінокислота є фактором росту. У недоношених дітей концентрації таурину в сечі і плазмі дуже низькі. Добавка таурину дітям з низкою масою тіла при парентеральному харчуванні збільшило його вміст в плазмі і нормалізувало електроретинограми. Вміст таурину у сумішах повинен відповідати такому в грудному молоці (близько 5 мг/дл).

Жири. Жири забезпечують 50% енергії грудного молока, незалежно від того, є воно молоком жінок, які народили передчасно, чи мали термінові пологи. Знижена секреція панкреатичної ліпази і низька концентрація жовчі обмежують абсорбцію ліпідів у кишечнику недоношених дітей у порівнянні з доношеними. Жири складають 1% ваги тіла до 26-го тижня вагітності і 16% до кінця її строку. Це означає накопичення близько 550 г за останні 14 тижнів внутрішньоутробного життя.

Грудне молоко містить більше довголанцюгових ненасичених жирних кислот (лінолева, ліноленова, арахідонова), ніж коров’яче молоко, в якому переважає пальмітинова жирна кислота. Ненасичені жирні кислоти засвоюються більш ефективно, ніж насичені. В грудному молоці 60-70% довголанцюгових жирних кислоти є ненасиченими, в той час як близько 60% їх в коров’ячому молоці – насичені. Засвоєння насичених жирних кислот у дітей з низькою масою значно утруднене через дефіцит панкреатичної ліпази.

У недоношених дітей з’являються симптоми недостатності основних жирних кислот, якщо вживання ліноленової кислоти складає менше 1% енергії, яку вони отримують. Відповідно, дитячі суміші повинні містити лінолеву

кислоту не менше 4,5% від загальної калорійності їжі, а ліноленової не менше

0,5%.

Оскільки вміст ненасичених жирних кислот в їжі дітей має явні переваги, багато дитячих сумішей зараз виготовляють з використанням рослинних олій. Це покращує ефективність абсорбції жирів, а значить і засвоєння енергії, мінеральних речовин (наприклад: кальцію, магнію, цинку) і азоту.

Середньоланцюгові жирні кислоти легше абсорбуються, ніж довголанцюгові, і можуть проникати в мітохондрії для окислення без карнітинової транспортної системи. Відомо, що молоко матерів, які мали термінові пологи, містить в 2-3 рази більше середньоланцюгових жирних кислот, ніж молоко тих, які народили передчасно.

ESPНGAN комітет по харчуванню рекомендує вміст жирів у сумішах до 40% у формі середньоланцюгових жирних кислот.

Карнітин (бета-гідроксі-гамма-триетиламінова масляна кислота) - амінокислота, яка є незамінною при окисленні жирних кислот. Знижений вміст карнітину в плазмі і тканинах, спостерігається у деяких недоношених дітей. Це можна пояснити зниженням у них ендогенного синтезу карнітину (з метіоніну та лізіну. Оскільки грудне молоко містить 39-63 мкмоль/л карнітину, то рекомендовано вміст його в дитячих сумішах від 60 до 90 мкмоль/л.

Вуглеводи. Діяльність внутрішньокишечної дисахаридази розпочинається на 14-у тижні вагітності. До середини вагітності активність лактази, сахарази, ізомальтази, мальтази становить близько 70-50% від їх активності в кінці вагітності. Клінічний досвід показує, що недоношені діти добре засвоюють відповідні дисахариди. Галактоза (як складова лактози) є необхідною для синтезу глюкозаміноглікану і може бути синтезована із глюкози в печінці. Лактоза допомагає внутрішньокишечному всмоктуванню мінеральних речовин і забезпечує ріст кишечної лактобацили.

Потреба в глюкозі дітей з низькою масою є вищою, ніж у доношених. Швидкість обміну глюкози у недоношених складає 5-6 мг/кг/хв, у доношених - 3-5 мг/кг/хв. Оскільки глюкоза є головним окислювальним субстратом для мозку, діти із низькою масою схильні до гіпоглікемії. В зв’язку з тим, що гіпоглікемія навіть середньої тяжкості (при глюкозі плазми 2,6 ммоль/л) може привести до затримки розвитку головного мозку, необхідно докладати всіх зусиль, щоб її уникнути.

Грудне молоко містить близько 7-8 г лактози на 1 дл (7,7 г на 100 ккал) і не потребує корекції. Загальний вміст вуглеводів у штучних сумішах повинен бути 7-14 г на 100 ккал, максимально - 11 г/дл.

Більш високі норми вживання вуглеводів можуть викликати осмотичну діарею і порушити співвідношення енергія/ білок.

Мінеральні речовини. Кальцій і фосфор. В період до 26-36-го тижня вагітності плід накопичує 120-150 мг кальцію на 1кг в день (3-3,25 ммоль) і 6075 мг (1,94–2,42 ммоль) фосфору на 1 кг в день. Однокілограмовий плід містить 5,7 г кальцію і 3,4 г фосфору. Відповідно 99% і 80% цих мікроелементів знаходиться в скелеті, решта - в м’яких тканинах. Ні грудне молоко, ні суміші не задовольняють швидкості накопичення цих мінеральних речовин в ростучому організмі. Це становить значну проблему для дітей молодших 34– тижневого гестаційного віку.

Нестача кальцію в ранньому неонатальному періоді може викликати симптоматичну гіпокальціемію, яка призводить до вивільнення паратгормону і до втрати скелетного кальцію. Раннє введення їжі чи кальцію в парентеральне харчування знижує ризик цієї проблеми. Гіпокальціємія в пізньому неонатальному періоді проявляється конвульсіями.

Натрій і калій. Ці елементи приймають участь в різних видах обміну речовин і, перш за все, є регуляторами водно-сольового обміну. Вони є необхідними для нормальної діяльності нервової, м’язевої систем. Потреба дітей першого року життя в калії – 500-600 мг, натрії – 250 мг на добу. Вважають, що натрій, який міститься в материнському молоці, повністю покриває добову потребу дитини першого року в цьому елементі. Тому додаткове введення солі немовлятам не потрібне. Потреба в натрії збільшується лише до трьох років. Тільки з такого віку дитині необхідно солити їжу.

Важливо знати, що у недоношених новонароджених протягом перших тижнів життя може створитися негативний натрієвий баланс з тенденцією до гіпонатріемії. Коли споживання калію чи хлору перебільшує потреби організму, діапазон сприйняття для цих елементів досить широкий. Передозування натрію є небезпечним.

Залізо. Первинні запаси заліза формуються завдяки антенатальному його поступленні через плаценту від матері. При неускладненому перебізі вагітності мати передає плодові близько 300 мг заліза. Цей процес відбувається протягом всієї вагітності, але найбільш активно – починаючи з 28-32 тижня гестації. Встановлено, що інтенсивність трансплацентарного переносу заліза зростає паралельно терміну вагітності і маси тіла плода. Залізо від матері в складі трансферрину транспортується до плаценти з током крові. Встановлено, що плацента є бар’єром для трансферрину вагітної, тому останній в кровоток плода не потрапляє. Відомо, що транспорт заліза через плаценту є активним процесом, який здійснюється проти градієнта концентрації і можливий тільки в одному напрямку – від вагітної до плода. Це призводить до того, що після 37-го тижня гестації рівень сироваткового заліза у плода вищий, ніж у матері.

Після потрапляння заліза в плаценту частина його депонується в складі плацентарного ферритину, а інша - зв’язується з фетальним трансферрином і безпосередньо потрапляє в кровоток плода. Далі залізо транспортується до кісткового мозку, де включається в синтез еритроцитів і в тканини, де входить до складу різних ферментативних систем, необхідних для внутрішньоклітиного метаболізму. “Надлишок” заліза депонується в м’язах і печінці плода у вигляді ферритину.

У випадку недостатнього забезпечення вагітної залізом включаються компенсаторні реакції спрямовані на адекватне постачання заліза до плода.

Таблиця 3

Основні механізми, які забезпечують позитивний баланс заліза у плода

Патологічний перебіг вагітності (токсикози, загроза переривання, переношування вагітності, гіпоксичний синдром, гострі чи загострення соматичних і інфекційних захворювань та інш.) супроводжується порушенням маточно-плацентарного кровотоку і плацентарною недостатністю. Це призводить до зменшення поступлення заліза в організм плода. Недостатнє антенатальне накопичення заліза спостерігається при фетальній трансфузії, фетоматеринських кровотечах.

Встановлено, що передчасна перев’язка пуповини (до припинення пульсації її судин) призводить до недоотримання дитиною 30-40 мг заліза.

При фізіологічному перебізі вагітності і пологів доношена новонароджена дитина отримує антенатально до 250-300 мг заліза, що в середньому становить 70-75 мг/кг маси тіла. Характерним є той факт, що у недоношеної дитини є абсолютний дефіцит заліза, хоча відносні концентрації заліза в організмі аналогічні з доношеними дітьми (70-75 мг/кг).

Після наодження джерелом заліза для ростучого організму є поступлення екзогенного залаза з їжі та утилізація заліза з депо. В зв’язку з високою активністю метаболічних процесів в постнатальному періоді дуже швидко виснаджуються антенатальні запаси заліза. Якщо не проводиться профілактична терапія сидеропенії, то вже до 3-го місяця життя у недоношених та до 5-6-го місяця життя у доношених дітей, навіть при природному вигодовуванні є підгрунтя до розвитку залізодефіцитної анемії.

Фізіологічна потреба дитячого організму в залізі - 0,5 – 1,2 мг/добу.

Таблиця 4

Нормативи вмісту заліза в добовому раціоні дітей для забезпечення фізіологічної потреби

Необхідно звернути увагу на те, що вказані значення щоденного поступлення заліза з їжею перевищують щоденну фізіологічну потребу

організму дитини в залізі приблизно в 10 разів. Це обумовлено тим, що з їжі засвоюється приблизно 10% заліза, яке міститься в добовому раціоні.

Мікроелементи. Це речовини, які містяться в організмі в малих кількостях, але необхідні для його життєдіяльності. До них належать: йод марганець, мідь, кобальт, цинк, фтор та інш. Доведена роль мікроелементів у становленні імунної системи.

Йод. Йод входить до складу гормонів щитовидної залози, які є найважливішим регулятором дозріваня ЦНС на постнатальному етапі розвитку. Вони сприяють диференціюванню нейронів, росту аксонів і дендритів, формуванню синапсів, стимулює мієліногенез (протягом перших двох років життя). Згідно з новітніми розробками Національної академії наук США, в перші 6 місяців життя дитина повинна отримувати до 110 мкг йода на добу, в другому півріччі – не менше 130 мкг. Надзвичайно важливим є анаболічний ефект тіреоідних гормонів. Вони стимулюють утворення енергії, підвищують потребу тканин в кисні, стимулюють синтез білка, сприяють процесам росту. Слід відмітити, що це не просто лінійний ріст, а диференціація на тканинному рівні. В період внутрішньоутробного розвитку під контролем тіреоідних гормонів проходять процеси ембріогенезу, диференціюються і формуються практично всі органи і системи.

Внаслідок гіпотироксінемії (частіше відносної), яка виникає з причини дефіциту йоду, в ростучому головному мозку спостерігається дезорієнтація психічних функцій. Це пов’язано з порушенням дозрівання і міграції нервових клітин, послаблення мієлінізації та гальмування формування відростків нейроцитів і синаптогенез. Такі відхилення є підгрунтям для порушення процесів становлення когнітивних функцій людини.

Вранньому дитячому віці єдиним джерелом йоду є грудне молоко. Тому надзвичайно важливим э проведення йодної профілактики вагітній жінці. Потреба вагітної жінки в йоді – 200 мкг на добу. Потреба в йоді жінкигодувальниці – 290 мкг на добу.

Мідь. Діти з нестачею міді не можуть нормально розвиватися і у них часто спостерігається анемія, виразна нейтропенія, набряки, остеопороз. Клінічна діагностика дефіциту міді по її концентрації в сироватці крові непроста, тому що у немовлят з низькою масою при народженні часто низькі рівні цього мікроелементу не супроводжуються будь-якими симптомами. Вважається, що достатньою буде добова доза міді 1 мкг/кг.

Вітаміни. Вітаміни є регуляторами обмінних процесів в організмі, відіграють важливу роль в стані імунної системи, тісно пов’язані з процесами росту та розвитку. В дитячому віці потреба в вітамінах є значно вищою, ніж у дорослого. Це пов’язано з напруженням метаболічних процесів.

Таблиця 5

Добова потреба в вітамінах дітей грудного та раннього віку

Розділ 3 Фізіологічні аспекти травлення у новонародженої дитини

Ротова порожнина. У новонародженої дитини ферментативна обробка їжі в ротовій порожнині не відіграє великої ролі через нетривалість її перебування там. Секреція слинних залоз в перші місяці життя низька. У новонародженого при смоктанні виділяється 0,4 мл слини за хвилину. З 4- місячного віку денна с екреція слини помітно збільшується, досягаючи до року 150 мл. Це становить 10% секреції слини дорослого. Слина відіграє значну роль у смоктанні, оскільки вона допомагає герметизації ротової порожнини, забезпечує достатній вакуум і контакт язика і стінок рота із соском матері. Під дією слини молоко перетворюється у шлунку в більш мілкі і ніжні часточки, що допомагає шлунковому травленню. Реакція слини у дітей перших місяців життя слабокисла, тому у новонароджених і дітей раннього віку у порожнині рота можливий розвиток інфекції і ріст грибів роду Candida albicans.

Шлунок. У дорослого при попаданні їжі в шлунок його стінки реагують рефлекторним розслабленням. Стінки шлунку новонародженого цієї властивості не мають. Для раннього віку характерний пружній тонус, що обмежує об'єм шлунку в період новонародженості до 30-60 мл. До кінця першого року життя шлунок вміщує 250 мл, у 8 років - до 1000 мл. Якщо для порівняння об'єму шлунку у дитини і дорослого розрахувати відношення його об’єму в мл до маси тіла в кг, то у новонародженого ця величина становить 8,6; а у дорослого - 42.

Таким чином, у новонародженого шлунок як резервуар їжі і орган її гомогенізації розвинений слабо. Тому лише деякі харчові субстрати, амніотична рідина і материнське молоко (молозиво), пристосовані до структури і функцій ШКТ плода і новонародженого.

РH шлункового соку після народження становить близько 6, впродовж перших 6-12 годин постнатального життя цей показник знижується до 1-2, а до кінця першого тижня життя рН знову підвищується до 4-6, поступово знижуючись на протязі року до 3-4. Рівень рН, як у дорослого досягається лише до 14–річного віку.

В період новонародженості протеолітична активність шлункового соку низька, а до кінця першого року зростає в 3 рази. У дорослого вона вища, ніж у однорічної дитини. Одночасно збільшується і кількість секрету. Тому загальна активність протеолітичних ферментів у процесі індивідуального розвитку збільшується у 40 разів.

Кишечник. Рівень розвитку кишечника до народження значно кращий, ніж шлунку. Довжина кишечника у грудної дитини переважає довжину тіла в 6 разів, тоді як у дорослого, лише в 4,5 рази. Розвиток тонкої кишки в ранньому віці пояснюється особливостями складу харчових субстратів, типових для відповідних етапів онтогенезу. Виключно мембранне травлення, яке відбувається на поверхні тонтої кишки забезпечує гідроліз високодисперсного жіночого молока.

З позиції нутріціології, дитина перших місяців життя може характеризуватися як “тонкокишечна істота”.

Процеси ферментативної обробки, гідролізу і всмоктування харчових інградієнтів мають у новонародженого ряд особливостей. Як вказувалося

вище, в порожнині рота травлення не відбувається, гідроліз білків починається у шлунку. Оптимум дії пепсину спостерігається при рН шлункового соку в межах 1-2, тому пепсин не відіграє основної ролі у травленні білків. В цей період при рН 3-6 діє ряд протеаз, що відповідають даній кислотності. Білок у шлунку розщеплюється до поліпептидів, які підлягають подальшому ензимному гідролізу.

В порожнині тонкої кишки у травленні білків приймають участь, в першу чергу, протеази підшлункової залози. Активація трипсиногену і всіх протеаз панкреатичного соку здійснюється кишечним ферментом ентерокіназою. Подальший гідроліз білків (олігопептидів) відбувається під дією пептидгідраз, які продукують ентероцити слизової оболонки тонкої кишки. В результаті послідовного підключення поетапної дії протеолітичних ферментів відбувається майже повна утилізація білку. Вже у грудному віці всмоктується близько 98% амінокислот їжі.

Травлення жиру за допомогою ліпаз також розпочинається у шлунку. Жіноче молоко містить ліпазу і її роль у розщепленні жиру у новонародженої дитини очевидна. Оптимум дії цього ензиму досягається при рН рівному 7. При рН нище 5 відбувається гальмування активності даного ферменту, тому у дітей більш старшого віку ліполіз в шлунку вже не відбувається. У ранньому віці від 25 до 50% всього ліполізу відбувається в шлунку.

Гідроліз жиру продовжується в тонкому кишечнику ензимами підшлункової залози. Активність панкреатичної ліпази у процесі дозрівання не піддається значним змінам. Це підтверджується майже 100% розщепленням жиру вже у перші місяці життя дитини.

Для активності ліпази і особливо для резорбції не повністю розщеплених ліпідів необхідно додаткове емульгування жирів і жирних кислот жовчними кислотами. Жовчні кислоти утворюють гідрофільну оболонку навколо гідрофобних продуктів розщеплення ліпідів. Кількість жовчних кислот швидко збільшується з віком.

Гідроліз вуглеводів у основному відбувається в тонкому кишечнику. Основними вуглеводами є дисахариди: лактоза (молочний цукор), сахароза і мальтоза. Лактоза розщеплюється до моносахаридів бета-глюкозидазою (лактазою), сахароза і мальтоза – альфа-глікозидазами. Ці процеси відбуваються майже виключно на поверхні мікроворсинок кишечнику в зоні щіткової кайми ентероцитів (мембранне чи контактне травлення). Доведено, що мембранне травлення супроводжується розщепленням 80-90% пептидних і глюкозидних зв’язків та 55-60% тригліцерідів і є життєво важливим механізмом у дітей раннього віку, особливо в період молочного харчування.

Мембранне травлення здійснюється за рахунок ферментів, які синтезують ентероцити і ферментів панкреатичного походження (амілази, ліпази, протеаз). На ранніх етапах онтогенезу в мембранному травленні приймають участь протеази шлункового походження, амілаза слини, ліпаза жіночого молока, адсорбовані у зоні щіткової кайми слизової оболонки тонкої кишки. У дітей першого року життя створюються умови для проникнення амілази слини в тонку кишку і участі її в мембранному травленні.

Активність альфа-амілази підшлункової залози в період новонародженості дуже низька. До року вона зростає в 25 разів, до періоду