Діагностика.

Крім клінічних проявів у діагностиці синдрому мальабсорбції важливу роль грають скринінг – тести, у які входять концентрація гемоглобіну, середній обсяг еритроцитів (N 80 - 100), альбумінів (N 35 - 50), глобулінів (N 29 - 33), Са (N 2,1 – 2, 55), лужної фосфатази (N 25 - 100). У сумнівних випадках виконується біопсія слизової, тест із Д- ксілозою (вважається позитивним при виділенні протягом 5 годин менше 5 грамів цього вуглеводу після прийому 25 грамів) або проба з альбуміном, міченим ¹³¹J, коли з’являється плоска крива.

Алгоритм діагностики.

1. Виключити такі причини гострої діареї як:

- лактазну недостатність;

- попередні операції на органах травлення;

- паразитарні інфекції;

- прийом лікарських препаратів; для чого виконати аналіз калу на вміст лейкоцитів, приховану кров, сигмоскопію з біопсією, іригоскопію.

Дані іригоскопії:

виявлення патології норма

запальні захворювання ан.калу на вміст

кишечнику, рак електролітів, жиру, осмолярність,

добовий обсяг калу.

підвищена осмолярність нормальна або знижена

осмолярність

стеаторея відсутність нормальна маса кала поліфекалія

1000 мл)

лактазна синдром подраз-

синдром маль- недостатність неного кише- секреторна діарея

абсорбції, пан- прийом чника прийом

проносних проносних

креатична недостатність,

синдром збільшеного бактеріального росту

При постановці діагнозу необхідно мати на увазі, що за умови сполучення поліфекалії, анемії і гіпопротеїнемії найбільш ймовірним є синдром мальаб-сорбції, а водна діарея, яка не припиняється після голодування може свідчити про розвиток вазоактивної пухлини.

Постхолецистектомічний синдром.

У 25 – 40% хворих, перенесших видалення жовчного міхура, зберігаються або через деякий час з'являються абдомінальні болі і диспептичні розлади, що вимагають проведення спеціального лікування. Ці явища одержали назву постхолецистектомічного синдрому.

У більшості цих хворих причиною виникаючих скарг служать функціональні порушення, у 40-42% - органічні, причому в 1,5% випадків як наслідок самого оперативного втручання.

Причинами розвитку цього синдрому можуть бути:

1.Зміни хімічного складу жовчі (передчасна декон’югація жовчі у дванадцяти­палій кишці через зміну її мікрофлори, ушкодження слизових як її, так і тонкого і товстого кишечнику).

2. Порушення пасажу жовчі в дванадцятипалу кишку у вигляді хаотичного її надходження з порушенням переварювання ліпідів зменшує її бактерицидні властивості, розвивається дуоденіт з дискінезією, гіпертензією і закиданням жовчі в загальний жовчний і панкреатичний протоки.

3. Дискинезія сфінктера Одді. (Сфінктер Одді названий так на честь студента університету Перуджи Руджеро Одді, що опублікував у 1887 році свої морфологічні спостереження про структуру сфінктера, описаного в 1684 році Френсісом Гліссоном).

4. Біліарна гіпертензія з холестазом і наявністю запалення.

5. Супутні захворювання травного тракту.

Таким чином, у більшості випадків стан хворих обумовлений функціональними можливостями сфінктера Одді (тобто порушеннями його скорочувальної функції, що перешкоджає нормальному відтокові жовчі і панкреатичного секрету в дванадцятипалу кишку при відсутності органічних перешкод). Подібні стани можливі і при органічному стенозі сфінктера Одді.

Критерії діагностики:

1. Біліарного типу біль

2. Підвищення рівня ферментів печінки (АСаТ, ЛФ > 2 норм при 2 останніх дослідженнях).

3. Подовження часу дренажу контрасту при ендоскопічній ретроградній холангіопанкреатографії більше 45 хвилин.

4. Розширення загальної жовчної протоки понад 12 мм.

Класифікація дисфункції сфінктера Одді.(Green - Hogan).

Біліарний тип I. Він передбачає органічні(структурні) зміни сфінктера Одді. і містить у собі всі 4 критерії.

Біліарний тип II. Передбачає наявність як функціональних так і структурних змін і включає критерій N1 плюс ще один або 2 інші критерії.

Біліарний тип III. Передбачає функціональні порушення і включає тільки критерій N1.

Панкреатичний тип – складається з болів в епігастрії з іррадіацією в спину, супроводжується підвищенням рівня панкреатичних ферментів не менш ніж у 2 рази в період 2 послідовних приступів болів і розширенням діаметра панкреатичної протоки більше 5 мм.

Для уточнення діагнозу складається план обстеження хворого який містить у собі:

- клінічний аналіз крові;

- клінічний аналіз сечі;

- копрограму;

- біохімічне дослідження крові з визначенням вмісту білірубіна, трансаминаз, лужної фосфатази, амілази;

- дослідження дуоденального вмісту для діагностики паразитарної інвазії і бактеріальної контамінації, дослідження наявності і якості кристалів у жовчі;

- УЗД органів черевної порожнини;

- ФГДС з оглядом фатерова соска, біопсією слизової і дослідженням її на Нр дозволяє виключити самостійні хвороби цих органів травного тракту і підтвердити наявність хронічного дуоденіту, пов'язаного із постхолецистектомічним синдромом, а не хелікобактеріозом;

- ректороманоскопія;

- рентгеноскопія органів ШКТ з метою виключення самостійних захворювань верхніх відділів травного тракту (грижа стравохідного отвору діафрагми, пухлин стравоходу і шлунка, хронічні порушення дуоденальної прохідності);

- холедохосцинтіграфія;

- манометрія сфінктера Одді (для верифікації його дисфункції);

- ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія для виключення наявності каменів холедоха, його стриктур і хронічного панкреатиту.