Діагностика.

Розмаїтість варіантів закрепів породжує в лікаря бажання спростити підхід до діагностики. Однак небажання уточнити механізм закрепу може привести до закріплення рефлекторних зв'язків, розвитку вторинних змін у кишечнику і переходові функціональних розладів в органічні. Тому при перших появах ознак закрепу лікареві необхідно виконати 3 етапи діагностичного пошуку:

I етап: а) оцінка клінічних даних;

б) рентгенологічне дослідження кишечнику.

II етап: виконання колоноскопії з біопсіями, гістологічне і гістохімічне досліджен­ня біоптатів.

III етап: а) спеціальні методи дослідження: оцінка моторно-евакуаторної функції товстої кишки;

б) вивчення мікробного спектра або вмісту летючих жирних кислот як інтегрального показника мікробного біоценозу.

в) вивчення стану запирального апарата прямої кишки;

г) вивчення функцій інших органів і відділів ШКТ і ендокрин-ного апарата, вегетативної нервової системи;

д) у жінок консультація гінеколога для визначення положення матки.

Уся ця програма дозволяє відповісти на основне запитання: є закреп органічним захворюванням або функціональним станом?

Для визначення стану моторної функції товстої кишки при закрепах вам пропонується скористатися нижченаведеною таблицею.

Скарги	Гіпермоторні (спастичні) порушення	Гіпомоторні (атонічні) порушення
Болі	Кишкові кольки	тягнучі, ниючі
Гурчання	Часто	Рідко
Метеоризм	Рідко	Часто
Аускультація	Перистальтичні шуми посилені	Перистальтичні шуми ослаблені
Пальпація	Товста кишка скорочена, іноді перистальтує під рукою, пальпується фрагментований кал	Толста кишка розширена, не перистальтує, кал не пальпується
Пальцеве дослідження	Пряма кишка порожня, може бути хвороблива	Пряма кишка може бути розширена
Огляд калу	Кал фрагментований, ″вівцевий″, бобоподібний, іноді стрічкоподібний, шнуроподібний	Кал частіше об'ємний

Синдром діареї.

Діарея – почастішане, більш 2 – 3 раз на добу, випорожнення кишечника із виділенням рідких або кашицеподібних випорожнень.

Буває, що при поносі частота випорожнень не перевищує 1 – 2 разів на добу, але консистенція його більш рідка, ніж у нормі. З іншої сторони випорожнення з частотою до 3 – 4 разів на добу, при якому кал залишається оформленим, не вважається проносом. При діареї вміст води в калі збільшується до 85% - 95%.

У залежності від провідного патофізиологічного механізму виділяється кілька типів діареї:

1. Секреторна (при посиленому виділенні натрію і води в кишечник):

а) вплив на слизову оболонку інфекційних токсинів;

б) пухлини, які виділяють поліпептидні з’єднання (гастрин, інтестинальний пептид і ін.);

в) прийом проносних групи антрахинонів (препаратів сенни, крушини) і простагландинів;

г) поява в просвіті товстої кишки жовчних кислот (наприклад після резекції здухвинної кишки) або довголанцюгових жирних кислот, які завдяки бактеріям товстої кишки мають секретогенну дію;

д) застосування хіміотерапевтичних засобів (5-фторурацил і ін.).

ж) реакції ″трансплантат проти хазяїна″

2. Гіперосмолярна (осмотична) діарея.

Часто зустрічається при синдромі порушеного всмоктування. Так само діють і сольові проносні, антациди, які містять іони магнію, сорбітол.

3. Гіперкінетична – виникає при синдромі роздратованого кишечнику, тиреотоксикозі.

4. Ексудативна – як результат виділення в просвіт кишечнику запального ексудату, який містить білок, кров або слиз, що зустрічається при гострих кишкових інфекціях, колітах, хворобі Крона, туберкульозі кишечнику, ішемічному коліті, пухлинах.

Виділяють гостру (до 2-3 тижнів) і хронічну діарею.