Класифікація реклами залежно від її цілей

Вид реклами	Виконувані функції
1. Інформативна	доводить до відома споживачів інформацію про товари, їх види, призначення, показники якості, особливості, принципи дії, рівень цін тощо; повідомляє про місцезнаходження підприємства чи торговельного закладу, номери телефонів
2. Переконувальна	заохочує споживача віддати перевагу тому чи іншому товару; змінює сприйняття споживачем властивостей товару; переконує в необхідності придбання товару
3. Нагадувальна	нагадує про наявність товару, місце і умови його продажу та використання
4. Підкріплювальна	підтримує споживача в його роздумах щодо слушного вибору товару чи послуги вже після придбання
5. «Лице фірми»	формує образ, імідж підприємства

Реклама потребує значних витрат, може мати цілком несподівані і небажані наслідки, а тому її треба ретельно спланувати.

Контрольні запитання

1. Виділіть суть маркетингової інформації.

2. Як класифікується управлінська інформація?

3. Охарактеризуйте методи збору інформації.

4. Виділіть роль маркетингових досліджень.

5. Охарактеризуйте основні принципи маркетингових досліджень.

6. Проаналізуйте основні види маркетингових досліджень.

Тема 11. Моделювання ситуацій та розробка рішень План

1. Сутність та класифікація управлінських рішень

2. Умови прийняття управлінських рішень

3. Основні етапи процесу прийняття рішення

4. Методи прийняття управлінських рішень.

1. Сутність та класифікація управлінських рішень

Пошуки ефективного управління – головне завдання менеджменту, адже ефективне управління забезпечує збереження конкурентоспроможності на ринку, сталу діяльність. Практичне призначення сучасного менеджменту – забезпечити конкурентоспроможність підприємств і прибутковість. І тут найважливішу роль відіграє фактор оновлення, тобто здатність управління до швидкого реагування на зміни, пристосування своєї стратегії до зовнішнього середовища. Теорія і методологія прийняття рішень з найважливішою складовою сучасного менеджменту. Головним призначенням методології прийняття рішень є розроблення підходів, рекомендацій, що дають змогу обгрунтувати вибір найбільш правильного рішення в складних і невизначених конкретних ситуаціях.

Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністра­тивних методів менеджменту, на основі якого керуюча система ор­ганізації безпосередньо впливає на керовану. Ухвалення рішень – це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, фінансових, матеріальних та інформаційних ресурсів. Рішення відносяться до числа творчих операцій в технології управлінських робіт і являють собою розгорнутий в часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий акт, що виконується менеджером в межах своїх повноважень одноособово або з залученням інших осіб.

Рішення – це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої цілі. Управлінським називається рішення, прийняте в соціальній системі й спрямоване на:

- стратегічне планування;

- управління людськими ресурсами;

- керування виробничою й обслуговуючою діяльністю;

- формування системи керування компанії (методологія, структура, процес, механізм);

- управлінське консультування;

- комунікації із зовнішнім середовищем.

Вироблення і прийняття управлінського рішення – ключова процедура в діяльності менеджера, яка визначає весь подальший хід процесу управління, впливає на кінцевий результат діяльності організації. Прийняття ефективного рішення для підприємця є передумовою забезпечення конкурентоздатності продукції та фірми на ринку, формування раціональних організаційних структур, проведення правильної кадрової політики та ефективного використання виробничих потужностей, регулювання соціально-психологічних відносин на підприємстві, створення позитивного іміджу. Існує ціла система вибору управлінських рішень: системний аналіз, теорія масового обслуговування, лінійне програмування, експертні оцінки, вивчення та узагальнення досвіду тощо. Використання керівником тих чи інших методів вибору альтернативних рішень залежить передусім від його професійної компетентності, досвіду роботи й соціально-психологічних особливостей.

Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку з певними обставинами :

• зовнішніми – наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперативними підприємствами та організаціями;

• внутрішніми - відхилення від заданих параметрів виробництва або надання послуг, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо.

Основна мета управлінського рішення – забезпечити координуючий (регулюючий) вплив на систему управління, що реалізує вирішення управлінських завдань персоналом організації по досягненню цілей організації. Основними завданнями є створення інформаційної бази для прийняття своєчасних рішень, визначення обмежень і критеріїв прийняття, організація діяльності персоналу управління. Одним з вихідних питань дослідження в теорії прийняття управлінських рішень є розробка класифікації рішень. Класифікацію рішень слід розглядати як складний пізнавальний процес, який дає змогу упорядковувати їх і виявляти загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення. Необхідність класифікації управлінських рішень викликане певними причинами: збільшенням кількості прийнятих рішень на різних рівнях ієрархії управління; істотним розходженням у якісно-кількісних характеристиках інформації, яка використовується при прийнятті управлінських рішень; необхідністю оперативності їхнього прийняття без порушення ритму функціонування елементів системи управління; розподілом функцій та обов’язків між персоналом, що бере участь у процесі прийняття рішення. Встановлюючи інші ознаки, класифікацію рішень можна продовжити. Розрізняють програмовані та непрограмовані рішення. Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядку або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Програмовані рішення – це результат послідовних дій, що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації. Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне, то керівники або особи, від яких залежить ухвалення рішення повинні звернутися до непрограмованого. Непрограмовані рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не структуровані, відносно нові або зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

Класифікація управлінських рішень наведена у таблиці 11.1.

Таблиця 11.1 Класифікація управлінських рішень

Ознаки класифікації	Управлінські рішення
За сферою охоплення	Загальні, часткові
За часом дії	Стратегічні, тактичні, оперативні
За характером дії	Директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі
За напрямом впливу	Направлені на зовнішнє середовище, направлені на внутрішню систему
За функціональним призначенням	Планові, організаційні, регулюючі, активізуючи, контрольні
За характером і змістом	Творчі, прийняті за аналогією, інтуїтивні (базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору)
За способом прийняття	Індивідуальні, колегіальні, колективні
За рівнем прийняття	На вищому рівні управління, на середньому рівні, на нижньому рівні управління
За ступенем повноти інформації	Прийняті в умовах визначеності, прийняті в умовах невизначеності, прийняті в умовах ризику
За методами підготовки	Креативні (творчі, оригінальні, приймаються творчими особистостями), евристичні ( нові, пошукові, які приймаються з допомогою евристичних методів), репродуктивні (відтворюючі, традиційні)

Класифікація рішень у менеджменті дає можливість керівникам глибше зрозуміти змісті значення своєї діяльності, раціональніше розподілити час на виконання окремих видів робіт. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення.

У формування теорій рішень чималий внесок зробив французький філософ і математик Рене Декарт (1596- 1650 рр.), який сформулював відомі правила:

1. Не приймати за істинне що б там не було, доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним тільки те, що є абсолютно зрозумілим і визначеним, жодним чином не може бути піддане сумніву.

2. Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, на стільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильного розв ‘язання питання.

3. Керувати ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального, піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого.

4. Завжди робити перелік настільки повним і огляд усього, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог. Доктор економічних наук Хміль Ф.І. сформулював основні вимоги до управлінських рішень.

Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з урахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'язану із стратегічним планом розвитку об'єкта управління.

Кількісна і якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється. Результати, які не мають кількісного вимірювання, мають бути охарактеризовані якісно.

Правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компетенції структурного підрозділу управління чи посадової особи.

Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимум прибутку за мінімальних витрат.

Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів.

Комплексність управлінських рішень передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності підприємств.

Гнучкість. Будь-яке всебічно обґрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні завдань. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно.

2. Умови прийняття управлінських рішень.

Вибір і реалізація найкращих варіантів рішень з усіх можливих становлять суть ефективного менеджменту. Якщо немає альтернатив, тоді відпадає потреба у прийнятті рішення. Будь-яке рішення, що приймається у сфері менеджменту, має відповідати чітко сформульованим вимогам. Найбільш загальною вимогою до рішень є їх висока якість. Під якістю господарських рішень слід розуміти сукупність їх властивостей (наукова обгрунтованість, своєчасність, правомірність, узгодженість, цілеспрямованість, доцільна форма викладу), які є передумовою досягнення поставлених цілей з мінімальними затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів за допустимого рівня ризику.

Важливою передумовою якісних управлінських рішень є їх професійна розробка зі знанням справи, з врахуванням економічної та соціальної доцільності. Грамотний аналіз проблемної ситуації, правильна постановка мети і завдань, підготовка альтернатив і вибір оптимального варіанта згідно з встановленими критеріями – необхідні складові якості та ефективності управлінських рішень. В управлінських рішеннях закладаються певні об’єктивні умови, з якими повинен рахуватися кожен керівник.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);

3. Середовище прийняття рішення:

- визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

- ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);

- невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).

5. Взаємозалежність рішень.

6. Очікування можливих негативних наслідків.

7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.

8. Наявність ефективних комунікацій.

9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.

Об’єктивними економічними умовами розробки управлінських рішень є:

- знання реальних тенденцій розвитку керованого об’єкта;

- володіння методами позитивного використання існуючих тенденцій, що мають вплив на виробництво;

- орієнтація в загальних тенденціях розвитку економіки країни в цілому;

- вміння своєчасно реагувати на зміну обставин і нові завдання, які висуваються ринком і економічною політикою держави.

Тому успішне прийняття рішень базується на таких умовах: право, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття рішень мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть прийняти тільки конкретні рішення. З правом прийняття рішень тісно пов'язані питання повноважень.

Повноваження - це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор підприємства.

В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється обов'язковість їх прийняття. Але в теорії прийняття рішень доводиться необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення - зобов'язаний в ситуації, яка вимагає рішення, приймати його.

Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність керівника у розглядуваних питаннях. Компетентність - одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня. Менеджер повинен мати відповідну освіту, повинен знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам-делегування повноважень.

Відповідальність показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення.