2. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні міста Північного Причорномор’я.

З кінця ІІ тис. до н.е. до ХІІІ ст. н.е. південні українські степи стали центром життя кочових народів. Тут хвилеподібно змінювали один одного кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари. Основу господарства кочовиків складало скотарство, займалися також землеробством і ремеслами. Володіючи військовим мистецтвом, вони вели постійні війни.

Перший народ, про який згадано в писемних джерелах – кіммерійці. На рубежі ІІ-І тис. до н.е. вони заселяли Північне Причорномор’я. Займалися кочовим скотарством (передусім, конярством), кували залізо та виготовляли високоякісну сталь. Здійснювали воєнні походи в Передню та Малу Азію. Жили племенами, об’єднаними в союзи племен, очолені царями-вождями. У VІІ ст. до н.е. їх військово-політичне об’єднання розпалося під натиском скіфів. Частина кіммерійців покинула свою землю, більшість – асимілювалася загарбниками.

Протягом VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. на українських землях проживали іраномовні племена скіфів. Кочові скіфи займалися скотарством, лісостепові – орним землеробством. Володіли ремеслами: ковальським, бронзоливарним, гончарством, ткацтвом. Жваво торгували з грецькими містами-колоніями Північного Причорномор’я. Скіфи постійно воювали. Їхні військові успіхи зумовлювалися найдосконалішою для тих часів зброєю (лук зі стрілами, залізний меч, спис, бойова сокира, дротики), а також їх хоробрістю, ненавистю та жорстокістю до ворогів. За звичаєм, скіфи пили кров першого вбитого ними ворога з чаші, зробленої з ворожого черепа. Скальпами ворогів вони прикрашали кінську збрую, зі шкіри вбитих ворогів робили плащі та рушники. Скіфи воювали з державами Передньої Азії. Найбільш відома їх перемога над перським царем Дарієм. У VІ ст. до н.е. сформувалася держава Скіфія, у ІV ст. до н.е., за царя Атея, вона досягла найвищого піднесення, а у ІІІ ст. до н.е. занепала та під натиском сарматів змістилася у степи Кримського півострова (Мала Скіфія зі столицею Неаполь (Сімферополь)). У ІІІ ст. скіфська держава припинила існування, а скіфське населення асимілювалося з іншими народами.

У ІІІ ст. до н.е. на територію Північного Причорномор’я із поволзько-приуральських степів прийшли сармати, сильні, жорстокі та невблаганні воїни. За легендою, сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками. Сарматські жінки вдягалися, їздили верхи, володіли зброєю, як чоловіки. Брали участь у війнах. Жодна з них не мала права вийти заміж, «доки не вб’є якогось ворога». З І ст. до н.е. сармати повністю займали степи між Доном та Дніпром. У ІІІ ст. їх пануванню настав кінець – спочатку нищівного удару їм завдали германські племена готів, а у ІV ст. їх добили гуни (кочовики з Центральної Азії).

Античні міста Північного Причорномор’я

У VІІ ст. до н.е. В Північному Причорномор’ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави (поліси): Ольвія (гирло Південного Бугу), Тіра (Білгород-Дністровський), Феодосія, Херсонес (нині Севастополь), Пантікапей (нині Керч) та інші. Сучасник «Великої грецької колонізації» Платон стверджував, що греки обсіли Чорне море, «неначе жаби ставок». У V ст. до н.е. в результаті об’єднання більше 20 міст виникло Боспорське царство. Головні причини заснування греками колоній – перенаселення в материковій Греції, нестача землі та хліба, воєнно-політичні конфлікти. Грецькі поліси були рабовласницькими республіками (лише Боспорське царство було монархією).

Найбільшого розквіту античні міста-держави досягли у VІ - ІV ст. до н.е. Торгували з Грецією та північними сусідами (скіфами та сарматами). Населення займалося ремеслом (виробництвом металевих, керамічних, ювелірних виробів) і землеробством (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука), а також скотарством і рибальством. Греки принесли на причорноморські землі високорозвинену духовну культуру (наука, література, музика, театр, скульптура, архітектура). Під її впливом поширюється грамотність, розвивається освіта.

У ІІІ ст. н.е. під натиском готів загинула Ольвія та інші міста, в ІV ст. н.е. під натиском гунів загинуло Боспорське царство, у V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування. Однак культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток інших народів, у т.ч. слов’ян.