Послідовність формування і реалізації інноваційної політики

Стратегія – довгострокова модель розвитку організації, яка приймається для досягнення її стратегічних цілей і враховує обмеження внутрішнього і зовнішнього середовища.

Види стратегій організації за Йохне М.А.

1. Стратегія наступу – передбачає стрімкий розвиток організації і збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів, задоволення конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики. Наступально-ризиковий тип інноваційної політики спрямований на піонерне провадження радикальних інновацій, створених фірмою. Характерна для венчурних фірм, які створюються на основі нового продукту. Їх інноваційна політика відрізняється ризикованістю, великою наукомісткістю утворювальних продуктів, оперативністю впровадження новацій. Реалізація такої політики можлива за умов значного науково-технічного потенціалу фірми, високої гнучкості її структурних елементів.

Головними завданнями наступально-ризикової інноваційної політики є:

• Моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення змін ринкової кон’юктури.

• Формування високопрофесійних науково-дослідних колективів, здатних створювати новий продукт у різних сферах діяльності.

• Стимулювання ініціативності працівників фірми у продумані нових ідей.

• Відбір перспективних ідей і концентрація зусиль на доведенні їх на стадії комерціалізації.

Наступальний тип інноваційної політики властивий наступальним фірмам з власними лабораторіями, що постійно працюють над створенням нових продуктів у відповідній галузі та які мають великі фінансові можливості. Головним завданням інноваційної політики наступального тину є:

• Моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення нових запасів споживачів та нових ринкових сегментів.

• Моніторинг ринку інновацій для оперативного залучення тих із них, що можуть бути вигідними фірми зараз і у майбутньому.

• Підтримка діяльності власних спеціальних науково-дослідних підрозділів.

• Стимуляція ініціативності працівників фірми у продумуванні нових ідей.

• Оцінювання перспективності нових ідей і їх конструктивне розроблення та впровадження.

• Внесення змін у внутрішнє середовище фірми, необхідного для швидкого упровадження новацій.

2. Стратегія стабільності. Полягає у підтриманні існуючих масштабів виробництва і напрямків його ділової активності. Така стратегія характерна для фірм, що випускають продукцію із тривалим стабільним попитом. У даному випадку інноваційна політика має забезпечити умови для підвищення конкурентноспроможності даної продукції з метою утримання позицій на ринку і частки на ринку. Еволюційний тип інноваційної політики формує умови для досконалих рішень поточної діяльності підприємства, технології виготовлення продукції, її модифікація .

Головним завданням еволюційної політики:

• Заохочення ініціативності.

• Підвищення якості продукції, продуктивності та результативності.

3. Захисна стратегія. Спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попереджання банкрутства. Опирається на інноваційну політику еволюційного типу. Інноваційний пошук зосереджується на заходах щодо скорочення витрат з метою зниження ціни і збереження конкурентоспроможності. Виокремлюють стратегії скорочення витрат диверсифікації окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій чи іншій конкретній ринковій ситуації.

4. Функціональні стратегії – комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

За класифікацією Х.Фрімана, існує 6 типів інноваційної стратегії підприємства:

1. Наступальна.

2. Захисна.

3. Імітаційна.

4. Залежна.

5. Традиційна.

6. «За нагодою».

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг, стратегію злиття, стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій.

Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія пов’язана з копіюванням технологій виробництва продукції фірм-піонерів.

Залежна інноваційна стратегія визначається тим, що характер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв’язках.

Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві.

Інноваційна стратегія «за нагодою» пов’язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства.

3. Складові інноваційної політики:

3.1 Маркетингова політика. Мета – формування тактики і стратегії поведінки підприємства на ринку.

Завдання:

• Визначення процедур і періодичності маркетингових досліджень.

• Розробка товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створюється механізм реалізації.

• Аналіз ефективності здійснюваної політики.

3.2 Політика в галузі НДДКР.

Завдання:

• Визначення наукового потенціалу підприємства.

• Розроблення науково-технічної політики з урахуванням резервів маркетингових досліджень.

• Формування технологічної політики.

• Створювання механізмів реалізації науково-технічної і технологічної політики і оцінювання її резервів.

3.3 Політика структурних змін.

• Дослідження рівня розвитку культури підприємництва.

• Перевірка відповідності організаційно-структурних цілям і завданням підприємництва.

• Розробка рекомендацій щодо формування відповідного стану для здійснення інноваційної політики.

• Визначити механізм реалізації перетворень.

• Формування політики розвитку персоналу.

• Розробка методики оцінювання ефективності культури підприємства та організація структури щодо реалізації завдань інноваційного розвитку.

3.4. Технічна політика.

Мета – визначення можливості впровадження новацій.

Завдання:

• Вивчення можливостей виробництва і вимог до нього, усунення виявленних невідповідностей.

• Розроблення напрямків технічного переозброєння основних засобів підприємства.

• Створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства.

• Аналіз та оцінювання ефективності технологічної політики.

3.5. Інвестиційна політика.

Мета – управління грошовими потоками на підприємстві для накопичення коштів, необхідних при реалізації інноваційних проектів.

5. Інвестиційна стратегія, створюється на основі теорії ЖЦІ, враховуються фази, в яких знаходиться продукт.

1. Зародження – характерезуеться появою зародка нової системи в середовищі старої або початкової, що перетворює її в материнську і вимагає перебудови всій життєдіяльності.

2. Народження – з'являється нова система, формується в значній мірі по образу і подібних систем, її породжувачів.

3. Твердження – виникає сформована система, яка починає на рівних конкурувати із створеними раніше, у тому числі батьківської.

4. Стабілізація – система вступає в такий період, коли вона починає вичерпувати свій потенціал подальшого зростання.

5. Спрощення – система з'являється на перших сегментів того, що вона пройшла аналогією свого розвитку.

6. Падіння – наголошується зниженням більшості показників життєдіяльності системи.

7. Результат – характерезуеться завершенням зниженням більшості значних показників життєдіяльності системи.

8. Деструктірізація – зупинка всіх процесів життєдіяльності системи або виконання її в іншій якості.

Згідно сучасній економічній науці, в певний час конкурентоспроможності одиниця (фірма), вимушена працювати над товаром.

Малюнок 1. Цикли випуску змінюючих один одного продуктів (А,В,С)

На малюнку 1 видно, що стабільна величина сукупного доходу підприємства забезпечується правом розширенням зусиль м/у забезпечуючи один одного продуктами. Досягнення такого розширення і є метою формування і здійснення політики фірми.

Напрям вибору інноваційної стратегії з урахуванням ринкової позиції (контрольована частка ринку і динаміка його розвитку, доступні до джерел фінансування і сировина, позиції лідера або послідовника.) показані на схемі 2. Схема 2. Напрямок обирання інноваційної стратегії.

Вибір стратегії здійснюється по напряму, виділеному при постановці мети.