Лекція 1

Інновації : становлення та сучасні тенденції розвитку

1. Місце та роль інновацій у системі господарювання.

2. Становлення та розвиток теорії інновацій

3. Характеристика інноваційної діяльності

Завдання для самостійної роботи:

1. Аналіз стану української науки щодо забезпечення міжнародного науково-технічного та інноваційного співробітництва.

2. Концепція інноваційного розвитку.

3. СНД: правові аспекти патентно-ліцензійної діяльності.

Глобалізація – зростаюча взаємозалежність економік різних країн через зростання транскордонних переміщень товарів, послуг і капіталу, а також інтенсивного обміну інформацією й технологіями.

Уповільнення темпів економічного зростання призвело до гальмування темпів глобалізаційних процесів. Потоки інвестицій, товарів, ресурсів, наукових інновацій локалізуються у вузькому колі найбільш розвинених країн.

До глобальних економічних небезпек відносять:

1. Світова економіка залежить від рішень, що приймаються урядом США (30% світового ВВП належить, а також 55% випущених акцій)

2. Монополії набули світового характеру. (вимагається конкуренція, що призводить до глобальної кризи).

3. Міграція фахівців у галузі економіки.

4. Розвиток інформаційних технологій може призвести до того, що випадкова смерть інтелектуального лідера глобальної монополії завдасть удару по світовому ринку вцілому.

5. Поширення технологій, пов’язаних із формуванням свідомості.

6. Розробка вірусу, спрямованого на знищення комп’ютерної мережі.

7. Поширення “запряволочних” технологій, використання яких призвиде до закриття поширених виробництв.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку економіки – монополізація технологій формування свідомості і матетехнологій.

Матетехнологія – якісно новий тип технологій, що виключає можливість конкуренції. (Наприклад, мережений комп’ютер, сучасні технології зв’язку, різні організаційні технології).

Україна повинна проводити активну промислову політику з упором на переорієнтацію підприємств на основі нових технологій.

Найважливішим елементом глобалізації є поглиблення міжнародного поділу праці. США, Великобританія, Німе чинна розвивають НДДКР, що забезпечують стабільну рентабельність.

Країни Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Центральної Європи спеціалізуються на інженерних вдосконаленнях.

Інші країни постачальники сировини, ринки збуту дешевих товарів.

Соціальні наслідки глобалізації:

1. Інформатизація і зміна цілісних орієнтацій призвели до збільшення народжуваності.

2. Зростання масштабів міграції.

3. Зрушення у структурі зайнятості.

4. Змінився зміст праці у зв’язку з автоматизацією.

5. Вкладення в освіту і НДДКР стають найбільш ефективними напрямками інвестицій.

Україні для підвищення сили, добробуту необхідно:

1. Адаптація вищої освіти.

2. Розробка державної екологічної політики.

3. Вимагання принципів забезпечення якості корпоративного управління.

4. Вибір напрямків міжнародного науково-технічного та інноваційного співробітництва країни.(Можливості науки в Україні використовуються на 8%).

5. Виявити перспективні географічні вигоди науково-технічного та інноваційного співробітництва України.

6. Брати участь у міжнародній патентно-ліцензійній діяльності.

Лекція 2

Інновації : становлення та сучасні тенденції розвитку

План

1. Становлення та розвиток теорії інновацій

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання.

3. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.

Зародження інноваційної теорії відноситься до початку ХХ століття і відображене в працях західноєвропейських учених.

Еволюція інноваційної теорії:

1. Адам Сміт (1723-1790) пов’язував НТП з характером розвитку і потребами виробництва.

2. Карл Маркс (1818-1883) вважав розвиток продуктивних сил базисом, а НТП надбудовую, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

3. Неокласична школа (1870-1930), яка представлена В.Джевонсом (1871), Маршаллом (1890), Л.Вальрасом (1874), розглядав НТП, як заданий чинним при дослідженні ринкової економічної системи.

4. Кейнсіанська теорія у 30-50 роках розглядала економічні процеси короткостроковому періоді, тому НТП приділяється достатньої уваги. Хоча вже приділяється увага регулювання процесів інфляції, безробіття.

5. У другій половині 50-х років представники неокласичного ренесансу – М.Абрамович, Р. Слоу, Е.Денісон довели, що НТП є основними чинниками розвитку ХХ століття. Р.Слоу (1957) підрахував, що збільшення удвічі валової продукції на 1 люд.год. в США за період 1909-1949р.р відбулося на 12,5% за рахунок капіталоозброєнності праці і на 87,5% за рахунок технологічних змін. За цю роботу у 1987 Р.Слоу отримав Нобелевську премію.

6. Період після війни став терміном НТП та її впливу на економічний розвиток.

Дослідження показали, що в Західній Європі та Північній Америці темп технологічних до 1780р. майже не перевищував 10% протягом цілого сторіччя. Цей процес прискорився з середини нинішнього віку, коли розпочалася НТР.

Відомий дослідник проблеми економічного зростання лаурелат Нобелевської премії С.Кузнець назвав період НТР окремою економічною епохою і окреслив її характерні риси:

1. Значне прискорення зростання продуктивності як живої праці, так і всіх факторів виробництва.

2. Значне прискорення зростання виробництва на душу населення порівняно з попередніми періодами, особливо в розвинутих країнах.

3. швидкі структурні зрушення на користь не сільськогосподарського сектора, а в розвинутих країнах – перерозподіл діяльності від промисловості до сектора послуг.

4. Швидкий темп модернізації життя, зокрема в процесі урбанізації.

5. Розвиток процесів міжнародної інтеграції ноу-хау економік.

6. Розрив рівнів доходів між багатими і бідними країнами стає ширшим, ніж був. Це відбувається з причини відносно менших темпів поширення технології та економічного зростання в країнах, що розвиваються.

Таким чином, існували об’єктивні передумови, які сприяли вивченню закономірностей НТП, саме в 50-х роках ХХ століття.

Але головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно є австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950).

Ще в 30-ті роки він ввів поняття інновацій, трактуючи його, як зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації промисловості.

Біля джерел інноваційної теорії економічного розвитку стояв український вчений, перший міністр фінансів Української Народної Республіки, економіст-класик світового рівня М.Туган-Барановський. Економічні категорії “інновація”, “інноваційний процес” Й.Шумпетер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань – теорією “довгих хвиль” М.Д. Кондратьєва.

Для обґрунтування своєї теорії М.Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних 4 країн – Англія, Франція, США, Німеччини. Була досліджена динаміка цін, процент на капітал, зарплата, обсяги зовнішньої торгівлі, виробництво основних видів продуктової промисловості. Вивчення цих даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон’юктури - “довгі хвилі” з середньою тривалістю 54 роки (Пожвавлення виробництва, бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію дипресії).

Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

1. Хвиля (1785-1835) – механізація праці у ткацтві.

2. Хвиля (1830-1890) – вуглевидобування та паровий двигун.

3. Хвиля (1880-1940) – чорна металургія.

4. Хвиля (1930-1990) – нафта разом з продуктами органічної хімії.

5. Хвиля (1985-2035) – мікроелектроніка.

М.Кондратьєв з’ясував, що “довгі хвилі” виникають не від дій чинників економічного розвитку, які визнавалися головними на ті часи. Він звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостерігається пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів в промисловості.

Це підтверджувало інноваційну теорію Й.Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки технічним, організаційним, економічних та управлінських НВ.

Узагальнення історичного досвіду країн доводить, що спрямованість суспільства на досягнення НТП сприяє розвитку економіки країни і навикам суспільства, які неспроможні забезпечити НТ інновацій, неспроможні економічно розвиватись.

М.Портер розрізняє 4 стадії конкурентного розвитку країни:

• Стадія розвитку на основі чинників виробництва;

• Стадія інвестиційного розвитку;

• Стадія інноваційного розвитку;

• Стадія розвитку на основі добробуту;

Структурні джерела економічного розвитку країни:

1. Чинники виробництва.

2. Інвестиції.

3. Інноваційна діяльність.

З погляду рівня розвитку країни, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяється на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція.

2. Країни 1-го технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея.

3. Країни 2-го технологічного кола: найрозвинутіші країни з точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціальні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах базується на:

1. Горизонтальній інтеграції НДДКР, створення обчислюваних мереж.

2. проведенні спільних досліджень.

3. Державній підтримці нових технологій.

До специфічних характеристик сучасних технологій можна віднести:

1. Вузьку спеціалізацію.

2. Швидку застарілість.

3. Необхідність постійного розвитку.

4. Високу ризикованість фінансових ресурсів.

5. Швидку розповсюдженість у всьому світі.

6. розроблення і впровадження ноу-хау.

7. Розвиток при тиражуванню.

8. Неможливість поширення тільки за допомогою документації.

Використовуючи розроблені у світі передові технології, можна перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержаний у результаті власних розробок і винаходів. Вже на початку 21 століття, розвиток науки і техніки буде не метою, а засобом соціально-економічного розвитку країн. Багато дослідників схильні вважати, що майбутнє людства пов’язане з технотронним суспільством, а з гуманістичним.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, для якої характерно:

• Інтелектуалізація виробничої діяльності.

• Використання власних інформаційних технологій.

• Екологічність.

• Творчість кадрів.

• Добробут населення.

Сьогодні світовий ринок високих технологій становить приблизно 2 трильйони $, з яких на США припадає 39%, Японія – 30%, Німеччину – 16%.

Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створити конкурентноспроможне виробництво та продукцію. Тому найважливішою економічною метою передових компаній є підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку й ефективного використання найважливіших технологій. Цей процес відображається динамічною наукомісткістю виробництва.

Наукомісткість виробництва визначається як відношення витрат на дослідження і розроблення до обсягу продажу. Саме цей показник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні надзвичайно актуальна. Основними причинами цього є:

• Незавершеність проведених економічних перетворень.

• Слабкість ринкових інструментів економіки.

• Збереження економічних відносин з зовнішнім світом, що базується на імпорті високотехнологічного устаткування машин.

• Орієнтація розвитку економіки не на активну інноваційну діяльність, а на чинники виробництва та інвестиції.

Місце України в сучасній системі міжнародних економічних зв’язків

1. Т – технології

2. ГП – готова продукція

3. КВ – комплектуючі вироби

4. С – сировина

5. У – устаткування

6. О – озброєння

7. ПС – предмети споживання

8. ЗЗ – загальні зв’язки

9. ОК – освіта кадрів

Тема №2. «Основні визначення та характеристика інноваційних процесів».

План.

1. Сутність, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності.

2. Етапи, стадії інноваційного процесу.

3. Класифікація інновацій.

4. Життєвий цикл інновацій.

Завдання для самостійної роботи:

1. Аналіз основних визначень понять «НВ» та «ІН»

2. Характеристика поколінь моделей інноваційного процесу.

3. Класифікація моделей за А.Пригорошеним.

4. Характеристика видів кривої життєвого циклу.

5. Аналіз способів процесу переходу інновацій від одного виду життєвого циклу до іншого.

На рівні підприємства нтп реалізується у вигляді інновацій.

1. Необхідно розмежувати поняття нововведення і інновація.

Нововведення – оформлений результат функціональних, прикладних досліджень, або експерементних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення ефективності.

Нововведення можуть оформлятися у вигляді:

• відкриттів, винаходів;

• патентів, торгових знаків та раціональних пропозицій;

• документація на новий, або вдосконалений процес;

• організації виробництва, або інші структури;

• ноу-хау;

• понять;

• наукових підходів, або принципів;

• документа;

• результатів маркетингових досліджень.

Нововведення можуть розроблятися з будь-якої проблеми на будь-якій стадії життєвого циклу товару.

Інновація – кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного, або іншого виду ефекту.

Згідно закону України «Про інноваційну діяльність».

Інновації – новостворені (застосовані), або вдосконалені в конкурентноздатні технології, продукція, або послуги, а також організаційно-технічне рішення виробничого, адміністративного, комерційного, або іншого характеру, що істинно поліпшують структуру та якість виробництва, або соціальної сфери.

2. Нововведення можна розробляти як для власних потреб так і для продажу.

3. Неправомірно поняття «інновації» вимагати розробляння інновації, її створення, упровадження і дифузію. Ці етапи належать до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого й можуть стати нововведення і інновації.

Схема перетворення НВ на ІВ й основну продукцію фірми

НК – НВ купівельні,

НКН – НВ купівельні для накопичення,

НКП – те ж, на продаж,

НКІ – те ж, на інновації,

НВВ – НВ власного виробництва, реалізовані в інноваціях,

НВП – те ж, на продаж,

НВН – те ж, на накопичення,

ІКН – інновації купівельних НВ,

ІВН – інновації власних НВ,

ОП – основна продукція фірми.

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію резервних наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноспроможних товарів і послуг.

Різновидами інноваційної діяльності є:

1. Підготовка і організація виробництва.

2. Перед виробничі розробки.

3. Маркетинг нових продукцій.

4. Закупівля не уречевлених технологій у вигляді машин, обладнання.

5. Виробниче проектування.

В умовах ринка, на якому формується попит, пропозиція, ціна, головними компонентами інноваційної діяльності є новини інвестиції та нововведення.

Новини (новації) – об’єкт промислової власності і пов’язаний з ним продукт інтелектуальної діяльності, що є предметом новації.

Новини формують ринок новин (новацій), інвестиції – ринок капіталу (інвестицій), новації (інновації) – ринок чистої конкуренції. Ці три основні компоненти й утворюють сферу інноваційної діяльності.

Інноваційна сфера – система взаємодії ін новаторів, інвесторів, товаровиробників конкурентноспроможної продукції та розвиненої інфраструктури.

Інноваційний процес – це процес отримання та комерціоналізації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших резервів інтелектуальної діяльності.

У загальному вигляді:

ФД – функціональні дослідження;

ПД – прикладні дослідження;

Р – розробки;

Пр – проектування;

Б – будівництво;

ОС – освоєння;

ПВ – промислове виробництво;

М – маркетинг;

Зб – збут.

Також інноваційний процес розглядається як тимчасові етапи чи фази життєвого циклу ідеї.

1. Фаза «наука» (проведення функціонального дослідження, розробляються теоретичні підходи до вирішення проблеми).

2. Фаза «дослідження» (проведення прикладних досліджень, здійснення експериментальних досліджень, розробка експериментальної моделі).

3. Фаза «розробки» (визначення технічної характеристики продукції, розробка інтелектуально технологічної документації та конструювання нового продукту створюються дослідні зразки.

4. Фаза «виробництва» (технологічне і організаційне підготовлення виробництва, масове виробництво).

5. Фаза «споживання» (збут продукції задоволення попиту споживача).

2. Класифікація інновацій:

2.1. За ступенем раціональності (інноваційним потенціалом):

1. Базові (радикальні) – поява нового продукту який дає імпульс розвитку галузі;

2. Поліпшуючі (середні винаходи, що мають місце на фазах упровадження нових видів виробництв).

3. Псевдоінновації (направляються на часткове покращення застарілих поколінь техніки).

2.2. За змістом:

1. Продуктові (новий матеріал) – орієнтується на виробництво і використання нових продуктів у сфері виробництва та споживання.

2. Процесні (нові технології виробництва, методи організації виробництва).

3. Ринкові інновації (відпрацьовують нові сфери застосування продукту, або сприяють реалізації продукту).

2.3. За типом нововведень:

1. Матеріально-технічні.

2. Соціальні.

3. Економічні.

4. Організаційно-управлінські.

5. Правові.

2.4. За новизною:

1. Нові для галузі у світі.

2. Нові для галузі в країні.

3. Нові для підприємств.

2.5. За сферою застосування:

1. Управлінські (вдосконалення ОСУ, методів прийомів освоєння виробничої інновації продукту).

2. Промислові (орієнтовані на розширення виробничої потужності).

3. Економічні (спрямовані на зміну, модернізацію обладнання).

4. Торгівельні (Використання нових методів цінової політики нових форм взаємовідносин з постачальниками).

5. Соціальні (пов’язані з поліпшенням умов праці соціального забезпечення).

6. Технологічні (спрямовані на створення і освоєння продукції, технології матеріалів, модернізацію обладнання).

2.6. За сферою діяльності підприємства:

1. Інновації на вході в підприємство як систему – цільові, якісні, або кількісні зміни у виборі чи використанні ресурсі підприємства.

2. Інновації на виході з підприємства – зміни в результатах вибору діяльності (виробничі послуги, технології).

3. Інновації системної структури – цільові зміни у виробничих процесах.

2.7. За етапами НТП:

1. Наукові.

2. Технічні.

3. Технологічні.

4. Конструкторські.

5. Виробничі.

6. Інформаційні.

2.8. За ефективністю:

1. Економічна.

2. Соціальна.

3. Екологічна.

4. Наукова-технічна.

5. Інтегральна.

Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:

1. Належність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування.

2. Можливість кількісного визначення критерію.

3. Наукову новизну і граничну цінність запропонованої ознаки класифікації.

2.9. За рівнем об’єктів та суб’єктів сприйняття:

1. Абсолютна новизна – фінансується за відсутності аналогів даної інновації.

2. Відносна новизна – іншою було застосовано на інших об’єктах, або здійснено оновлення одного з елементів вибору системи.

3. Умовна новизна – виникла в наслідок не звичайного сполучення раніше відомих елементів.

4. Суб’єктивна новизна – новизна для певних споживачів які раніше не були знайомі з даним продуктом.

2.10. За причинами виникнення:

1. Реактивні – інновації, що забезпечують конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення.

2. Стратегічні – інновації, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.

Така класифікація охоплює майже всі аспекти інноваційної діяльності.

Для спрощення управління інноваційної діяльності на основі зазначеної класифікації інновації кодують.

Кодування може бути укрупненим і детальним. Це дає змогу автоматизувати процес пошуку і переробки, добору, що дає значний ефект і активізує інноваційну діяльність.

3. Життєвий цикл інновацій (ЖЦІ).

ЖЦІ – це період від зародження ідеї створення та поширення нововведення до його використання.

Стадії:

I. Створення продуктової новації і потужності для її використання.

II,III. Ріст випуску і продажі продукції.

IV. Стабільність інновації на ринку.

V. Зменшення попиту на продукцію і зняття продукту з виробництва.

Суть I етапу – створення новацій полягає в тому, що завершений комплекс робіт результати наукових досліджень (функціонованого і промислового характеру) і нових продуктів, їх адаптація на ринку. При цьому перші продажі дослідних зразків нової продукції, тобто маркетингові дослідження також розпочинаються на цьому етапі.

Етап II. Пов’язаний з освоєнням виробництва, ростом продажу і економічного результату. Цей етап є важливим у всьому життєвому циклу, так як тут створюється матеріально-речова основа циклу.

Суть етапу III полягає у тому, що тривалість випуску нового продукту у масовому масштабі має двоякий вплив на ефективність. З однієї сторони, тривалі терміни випуску забезпечують економічні результати, задовольняють попит і забезпечують для відтворення. З іншої сторони, вже зараз необхідно розпочинати оновлення продукції, що є обов’язковою умовою утримання місця на товарному ринку і підвищення конкурентноздатності.

На IV етапі уповільнюються темпи росту ефективності. Це означає, що необхідні зміни у самому виробництві, або покращення споживчих характеристик продукції. Такі позитивні зміни можуть продовжити ЖЦП, але економічний потенціал обмежений завжди.

На V етапі наступає моральне за старіння продукції і за наявності на товарному ринку нової продукції, падає попит і як наслідок зменшується осяг продажу і економічний результат.

Для забезпечення постійного розвитку потрібно постійно модернізувати продукти.

На конкурентному ринку ЖЦП, який охоплює всі його фази, і триває 10 – 15 років в залежності від його інвестиційної і споживчої області.

Інноваційна політика підприємства

План

1. Суть та принципи інноваційної політики підприємства.

2. Типи, завдання та механізм формування інноваційної політики підприємства.

3. Основні складові інноваційної політики підприємства.

4. Методи вибору інноваційної стратегії.

1. Інноваційна політика – форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимального використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічного, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації новації.

Управління цією взаємодією здійснюється на основі певних норм і правил, які охоплюють :

1. організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики,

2. фактори, що слід враховувати у процесі її формування,

3. розвиток функціональних напрямків діяльності підприємства,

4. методи, засади оцінювання ефективності інноваційної діяльності,

5. Механізм корегування напрямів інноваційної діяльності.

Принципи формування інноваційної політики – норми, правила поведінки організації, що встановлюють взаємозв’язок між розвитком підприємства і напрямками його інноваційної діяльності.

Принципи:

• Переважання стратегічної спрямованості, так як інноваційна політика має формуватися в межах загальної стратегії, її реалізації повинне забезпечувати досягнення стратегічних цілей та забезпечення тривалих конкурентних переваг підприємства.

• Орієнтація на потреби ринку.

• Цілеспрямованість. Інноваційні зміни здійснюються з певною метою. Побудова ієрархічного «дерева цілей» дозволяє виділяти основні завдання фірми в реалізації інновації, узгодити діяльність її підрозділів.

• Комплексність. У процесі розробки інновацій повинні бути залучені всі внутрішні елементи підприємства. Дотримання цього принципу забезпечується складанням бюджету ресурсів, виділяючи на інноваційну діяльність за всіма напрямками на всіх ієрархічних рівнях.

• Планомірність. Планування інновацій має відбуватись з урахуванням цільових завдань різних інновацій, відмінностей у стадіях створення та впровадження інновацій. Дотримання цього принципу дає змогу координувати роботу всього підприємства у період створення інновацій.

• Інформаційна забезпеченість. Передбачає формування інноваційної політики з урахуванням суспільних досягнень НТП.