14 Ковальчук Очистка стічних вод

нійний, нітритний, нітратний), фосфати, хлориди, сульфати, важкі метали й інші токсичні елементи, поверхнево-активні речовини ПАР, нафтопродукти, розчинений кисень, мікробне число, бактерії групи кишкової палички, яйця гельмінтів.

Вміст речовин, які знаходяться у стічних водах у вигляді іонів, прийнято виражати в іонній (мг/л) чи еквівалентній (мг-екв/л) формах. Повний санітарний аналіз здійснюється на міських очисних спорудах один раз на 10 діб. Для стічних вод, склад яких достатньо вивчений, виконують скорочений аналіз, який дозволяє отримати лише загальні уявлення про зміни, що відбуваються в процесі очистки стічних вод. Скорочений аналіз включає визначення рН, прозорості, завислих речовин, перманганатної окислюваності і розчиненого кисню.

В Україні діють керівні нормативні документи Міністерства екології та природних ресурсів КНД 211.1.0.009-94 «Гідросфера. Відбір проб для визначення складу і властивостей стічних та технологічних вод» та КНД 211.1.2.008-94 «Гідросфера. Правила контролю складу і властивостей стічних та технологічних вод», якими встановлені правила відбору і зберігання проб, а також переліки показників якості, які встановлюються при повному чи скороченому аналізі стічних вод.

Склад стічних вод, що надходять на очисні споруди, досить суттєво змінюється протягом годин доби і по днях тижня (див. розділ 1.4). Тому для оцінки якості стічних вод аналізують середньодобові проби, складені із рівних чи пропорційних витраті (що більш точно) об’ємів води, які відбираються щогодини. Проби відбирають з глибини 0,5 м від поверхні води, тому важкі і плаваючі домішки в неї не потрапляють. Більш точне відбирання середньодобової проби стічних вод досягається за допомогою автоматичних пробовідбірників.

Температура стічних вод є важливим чинником, що суттєво впливає на процеси їх очистки.

Функцією температури є в’язкість води. Чим вища температура, тим менша в’язкість води і тим більша швидкість осадження зависі. Тому температура - один із визначальних чинників процесу осадження. Важливе значення має температура і для процесів біологічної очистки, оскільки від неї безпосередньо залежать швидкість біохімічних реакцій і розчинність кисню у воді. При зниженні температури біологічна очистка стічних вод погіршується: при температурі меншій 9 °С відбувається різке уповільнення біохімічних процесів; при температурі меншій 6 °С біохімічні процеси практично повністю припиняються. З іншої сторони, при зниженні температури збільшується розчинність кисню у воді, що враховується при розрахунку аераційного обладнання.

11

Температуру стічних вод вимірюють безпосередньо при відбиранні проби термометрами з проділками 0,1 °С. Температура міських стічних вод знаходиться звичайно в межах 8-30 °С і змінюється за сезонами року, протягом тижня, протягом доби. Мінімальні температури стічних вод спостерігаються у лютому-березні. Основними чинниками, що впливають на температуру стічних вод, є ступінь благоустрою будівель, наявність гарячого водопостачання, наявність нагрітих виробничих стічних вод, що скидаються у міську каналізацію, вид джерела водопостачання (поверхневі, підземні), кліматичні умови.

Забарвлення - один із органолептичних показників якості стічних вод, що залежить від їх складу. Господарсько-побутові стічні води мають звичайно слабке забарвлення жовтувато-бурого чи сіруватого кольору. Зміна забарвлення стічних вод, що надходять на очистку, може свідчити про наявність значної кількості виробничих стічних вод, їх бродіння у каналізаційній мережі тощо.

Забарвлення визначають у попередньо профільтрованих пробах у циліндрах з безбарвного скла, позначаючи її якісно як безбарвну, слабкожовту, червонувату, бурувату тощо. Для забарвлених стічних вод визначають ступінь розбавлення (дистильованою водою) до до зникнення забарвлення у стовпчику води висотою 10 см. Результат записують як відношення об’ємів проби стічної води і води дистильованої, взятої для розбавлення (наприклад,

1:20, 1: 200 тощо).

Запах - органолептичний показник, який характеризує наявність у воді пахучих летких речовин. Звичайно запах виявляють якісно при відкриванні проби і описують як фекальний, гнилісний, гасовий, фенольний, сірководневий тощо. Якщо запах ідентифікувати важко, то визначення повторюють після підігрівання проби до 65 °С. Інтенсивність запаху визначають за п’ятибальною шкалою.

Зростання інтенсивності чи поява нового запаху можуть свідчити про залпові скиди виробничих стічних вод чи про приєднання до каналізаційної мережі нових промислових об’єктів.

Звичайно активну реакцію стічних вод виражають через рН, тобто концентрацію іонів водню, що визначається величиною від’ємного логарифма цієї концентрації. Крім того реакцію стічних вод можна встановити через такі показники, як кислотність чи лужність, які визначаються в мг-екв/л.

Господарсько-побутові стічні води мають слабколужну реакцію (рН 7,2-7,8). Однак суміш господарсько-побутових і виробничих стічних вод може мати інші значення рН. Крім того, рН стічних вод може змінюватись в меншу сторону при розвитку в них анаеробних процесів (закисання стічних вод).

12

Величина рН суттєво впливає на хід процесів біохімічного окислення органічних забруднень стічних вод. Для розвитку більшості бактерій оптимальною є рН середовища 7-8. Ці ж межі рН є оптимальними і для роботи біологічних очисних споруд. Тому рН, а також кислотність і лужність стічних вод постійно контролюються при роботі біологічних очисних споруд. Особливо небезпечним є зниження рН менше 6,5, що може призвести до загибелі мікроорганізмів і виходу з ладу очисних споруд.

Правилами прийому стічних вод у міську каналізацію величина рН нормується у межах 6,5-8,5. Цей же інтервал рН нормується і для стічних вод, що надходять на міські очисні споруди, а також для стічних вод, що скидаються у водойми.

Прозорість характеризує загальну забрудненість стічної води нерозчинними і колоїдними домішками без ідентифікації виду забруднень. Дві проби води з різним співвідношенням в них нерозчинних і колоїдних домішок можуть мати однакове значення цього показника. Прозорість визначається висотою шару води (см) у циліндрі з плоским дном, через який можна прочитати текст, надрукований шрифтом Снеллена № 1. Прозорість міських стічних вод звичайно складає 1-3 см, а після очистки зростає до 15 см і більше.

Сухий залишок характеризує загальну забрудненість води домішками, які знаходяться у нерозчинному, колоїдному і розчинному стані. Визначається випарюванням натуральної проби стічних вод на водяній бані і наступним висушуванням при 105 °С. Однак при такій обробці втрачаються гази, а також легко леткі речовини, які були у стічних водах чи утворилися в результаті розпаду домішок. Прожарюванням сухого залишку при температурі 600 °С визначають втрати при прожарюванні. Цей показник дозволяє встановити співвідношення між органічною частиною, яка вигоряє в процесі прожарювання, і неорганічною частиною у загальній масі забруднень.

Як контрольний аналіз сухий залишок визначається рідко. Але цей показник виявляється дуже важливим у тих випадках, коли необхідно визначити співвідношення між хімічними елементами у складі органічних забруднень стічних вод, яке визначається методом спалювання.

Щільний залишок визначається аналогічно до сухого залишку, але із фільтрованої проби, і характеризує сумарну кількість розчинних органічних і неорганічних речовин у стічній воді. Втрати при прожарюванні щільного залишку дозволяють встановити співвідношення органічних і неорганічних розчинних речовин.

Співвідношення втрат при прожарюванні сухого і щільного залишків для міських стічних вод показує, що у процентному відношенні дещо більша частина органічних домішок знаходиться у нерозчинному стані, а дещо більша мінеральних - у розчині.

13

Завислі речовини є одним із найважливіших показників забрудненості стічних вод, який використовується при проектуванні відстійників, дозволяє оцінити кількість осадів, що утворюються в процесі очистки, є одним із головних нормативів при визначенні необхідного ступеня очистки стічних вод.

Концентрація завислих речовин визначається як віднесена до одного літра маса речовин, висушених до постійної ваги при температурі 105 ОС, які затримуються при фільтруванні стічних вод на знезоленому паперовому фільтрі. Необхідно розуміти, що концентрація завислих речовин менша концентрації нерозчинних речовин у стічних водах, що пояснюється двома причинами. По-перше, розмір пор знезоленого паперового фільтра складає 1 мкм, тобто через цей фільтр проходять частинки діаметром від 0,1 до 1 мкм, які відносяться до нерозчинних. По-друге, при відбиранні проб стічних вод з трубопроводів чи каналів не завжди вдається відібрати речовини, що плавають чи переміщаються вздовж дна (пісок, шматки органічних речовин тощо).

Концентрація завислих речовин у стічних водах, що надходять на міські очисні споруди, коливається в досить широких межах - від 100 до 250 мг/л (середньомісячні величини). В освітлених у первинних відстійниках стічних водах концентрація завислих речовин складає 60-150 мг/л, в біологічно очищених стічних водах - 7-20 мг/л, у воді після піщаних фільтрів - 1,0-3,0 мг/л.

Слід відмітити, що в процесі очистки стічних вод змінюється природа завислих речовин. Якщо на вході очисних споруд завислі речовини представлені осаджуваними і неосаджуваними частинками неокислених забруднень стічних вод, то в очищеній стічній воді завислі речовини являють собою живі організми активного мулу, які порівняно легко відділяються від води.

Втрати про прожарюванні завислих речовин прийнято називати зольністю і виражати у відсотках. В осаді побутових стічних вод маса золи складає від 20 до 30 %, а маса беззольної (органічної) речовини - від 70 до 80 %. Змішування побутових стічних вод з виробничими може значно змінити зольність осаду в ту чи іншу сторону.

Осаджувані речовини - це частина завислих речовин, які випадають в осад при відстоюванні стічних вод протягом 2 год у скляних посудинах об’ємом не менше 0,5 л у стані спокою. Визначаються за об’ємом у мл на 1 л стічної води у циліндрах Лисенка чи за масою у мг/л.

Цей показник характеризує здатність завислих речовин до осадження і дозволяє оцінити максимальний ефект освітлення і максимально можливий об’єм утворюваного осаду при відстоюванні в умовах спокою. Для стічних вод різних міст кількість осаджуваних речовин складає 60-75 % кількості завислих речовин.

14

Окислюваність є непрямим показником, який характеризує ступінь забруднення стічних вод органічними речовинами. Він характеризує не кількість органічних речовин у стічних водах, а кількість кисню, що використовується на окислення цих речовин: хімічним шляхом з використанням сильного окислювача (ХПК), хімічним шляхом з використанням слабкого окислювача (перманганатна окислюваність чи просто окислюваність) і біологічним шляхом в аеробних умовах (БПК). Результати визначення окислюваності незалежно від виду окислювача виражають в мг О2/л. При вивченні складу стічних вод, як правило, нехтують вмістом окислюваних неорганічних речовин, вміст яких у більшості випадків дуже малий.

Хімічна потреба в кисні ХПК є кисневим еквівалентом загальної кількості у стічних водах органічних речовин. При цьому їх окислення у присутності концентрованої сірчаної кислоти здійснюється біхроматом калію K2Cr2O7, по зменшенню концентрації якого і визначається ХПК. Як каталізатор окислення важкоокислюваних речовин використовується сульфат срібла. У сильнокислому середовищі відбувається окислення біхроматом калію розчинних, колоїдних і нерозчинних органічних домішок з переводом вуглецю C у CO2, водню H у H2O, фосфору P в P2O5, сірки S у SO2, а азот перетворюється в амонійну сіль. Однак і у цих жорстких умовах ступінь окислення органічних речовин звичайно складає 95-98 %, тобто невелика частина органічних речовин залишається повністю чи частково неокисленою. При визначенні ХПК не окислюються такі речовини, як піридин, нікотинова кислота, бензол і його гомологи, парафін тощо. Однак у міських стічних водах ці сполуки звичайно відсутні, і тому вважається, що ХПК досить точно оцінює ступінь забруднення стічних вод органічними сполуками. Проте експериментально визначена ХПК, як правило, нижча від її теоретичного значення, що визначається за стехіометричним рівнянням окислення органічної речовини.

Величина ХПК неочищених міських стічних вод коливається в межах 300-600 мг/л, біологічно очищених - 50-200 мг/л, після доочистки і хлорування 10-20 мг/л.

Перманганатна окислюваність є кисневим еквівалентом кількості легкоокислюваних органічних сполук, бо перманганат калію KMnO4 - слабкий окислювач і тому він окислює лише ці органічні речовини і, як правило, окислення йде не до кінця. Головна цінність цього показника - швидкість і простота визначення. При аналізі стічних вод великого значення перманганатна окислюваність не має і використовується головним чином для отримання порівняльних даних.

Окислюваність неочищених міських стічних вод складає 50-80 мг/л, біологічно очищених - 20-30 мг/л, після споруд доочистки - 4-8 мг/л.

Біохімічна потреба в кисні БПК є кисневим еквівалентом ступеня забрудненості стічних вод біохімічно окислюваними органічними речовина-

15

ми. При визначенні БПК окислення органічних речовин відбувається розчиненим у воді киснем, а окислення здійснюють аеробні бактерії, для яких ці органічні речовини є повноцінним джерелом живлення. При цьому частина використаних органічних речовин витрачається на енергетичні потреби, а інша частина - на синтез тіла клітини. Органічні речовини, що використовуються на енергетичні потреби, окислюються клітиною до кінця, тобто до CO2 і H2O, а азот перетворюється в амонійну сіль. Продукти окислення - метаболіти, виводяться із клітини у зовнішнє середовище. Реакції синтезу клітинної речовини також відбуваються за участю кисню. Кількість кисню, необхідна мікроорганізмам на весь цикл реакції синтезу і отримання енергії, і є власне БПК. В результаті життєдіяльності бактерій стічна вода очищається від вміщених у ній органічних домішок, однак у ній залишаються деякі органічні речовини, малодоступні чи взагалі недоступні бактеріям для засвоєння, і, крім цього, вода отримує нові забруднення - органічні чи неорганічні метаболіти.

Оскільки визначення БПК є біохімічним процесом, то природно, що на його хід впливають кількість і активність мікроорганізмів, температура, інтенсивність перемішування та інші чинники. Тому умови визначення БПК повинні бути так чітко окреслені, щоб отримані результати можна було порівнювати між собою. З цією метою прийнято, що інкубація здійснюється при температурі 20 °С, у темряві (для запобігання розвитку водоростей), мікроорганізми повинні бути пристосовані до розкладу органічних сполук, а їх кількість на початку інкубації повинна бути незначною, щоб забезпечити їх вільне розмноження.

За означенням, величина БПК не включає витрату кисню на нітрифікацію, тобто на окислення амонійного азоту спочатку до нітритів, а потім і до нітратів. Цей процес здійснюється під дією специфічних нітрифікуючих мікроорганізмів і починається тоді, коли переважна частина органічних речовин вже окислена, але все ж деяка частина - біологічно найбільш жорсткі, ще залишаються у розчині (рис. 1.1). При визначенні БПК в неочищених міських стічних водах нітрифікація розпочинається приблизно на 10-12 добу, а в біологічно очищених стічних водах - раніше ніж через 5 діб. Тому при виконанні аналізів для запобігання похибки за рахунок нітрифікації у проби добавляють

Рис. 1.1. Графічне визначення БПКповн: 1 - БПКповн; 2 - споживання кисню на

нітрифікацію амонійного азоту; 3 - споживання кисню на окислення органічних речовин

16

спеціальні речовини - інгібітори нітрифікації (наприклад, тіосечовину й ін.). Зазвичай БПК визначають методом розбавлення, суть якого полягає у

наступному. Одну частину стічної води змішують з n частинами розбавляючої води, приготовленої на основі дистильованої води з добавками, які включають біогенні елементи, інгібітори нітрифікації, а також бактеріальну затравку. Суміш насичують киснем і розливають у три герметичні кисневі склянки. В одній з них зразу ж визначають розчинений кисень, а дві інші інкубують в термостаті при температурі 20 °С протягом 5 діб і більше, після чого в них також визначають розчинений кисень. Попереднє розбавлення проби необхідне через обмежену розчинність кисню у воді, яка складає 9,17 мг/л при температурі 20 °С. Різниця, на яку зменшується концентрація кисню за період інкубації проби, помножена на ступінь розбавлення n , складає величину

БПКt , де t - тривалість інкубації проби, діб.

Біохімічне окислення різних органічних речовин відбувається із різною швидкістю. До легкоокислюваних - «біологічно м’яких» речовин, відносять формальдегід, глюкозу, мальтозу, нижчі аліфатичні спирти, фенол, фурфурол і ін. До повільно окислюваних - «біологічно жорстких» речовин, відносять тимол, гідрохінон, сульфанол НП-1, неіоногенні ПАР і ін. Середнє місце займають крезоли, нафтоли, ксиленоли, резорцин, пірокатехін, аніонактивні ПАР і ін. [3]. Процес біохімічного окислення в залежності від виду окислюваних сполук може бути порівняно коротким (2-3 доби) , але може тривати і декілька десятків і навіть більше 100 діб. Тому визначення БПК стічних вод необхідно здійснювати до кінця, тобто до того часу, коли вміст кисню в пробі практично перестане змінюватись. Таким чином визначають повну біохімічну потребу у кисні чи, як прийнято позначати, БПКповн.

Окислення органічних забруднень міських стічних вод також нерівномірне, спочатку воно відбувається дуже інтенсивно, поступово уповільнюючись до кінця. Встановлено, що за першу добу витрачається 21 % кисню від його загальної потреби, через 5 діб - 87,5 %, через 20 діб - 99 %, повне окислення наступає лише через 100 діб. Тому для практичних потреб при дослідженні міських стічних вод прийнято, що БПК20=БПКповн. Оскільки вести оперативний контроль за роботою очисних споруд, отримуючи результати через 20 діб, практично неможливо, то виконують визначення 5-добової біохімічної потреби в кисні БПК5, що прийнята як стандартна у багатьох країнах світу (у Фінляндії - БПК7).У цьому випадку величину БПКповн можна визначити за співвідношенням

БПК5 = 0,875БПКповн .

Оскільки біохімічна потреба в кисні може визначатися для різної

тривалості періоду інкубації проби (БПК5, БПК7, БПК20, БПКповн тощо), то звідси БПК - це кількість кисню, яка витрачається для біохімічного окислення

органічних забруднень за певний інтервал часу.

17

Слід розуміти, що БПКповн - об’єктивна величина, яка характеризує ступінь забруднення води. Тривалість періоду інкубації, що забезпечує отри-

мання БПКповн, залежить від умов інкубації, але величина БПКповн від цих умов не залежить. В той же час БПК5 - лише невизначена частина БПКповн, яка залежить від характеру окислюваних забруднень і умов інкубації проби. Ве-

личина БПКповн практично повністю співпадає з дійсною витратою кисню на процес очистки в діючих спорудах, оскільки в кисневих склянках в період інкубації протікають ті самі біохімічні процеси, що і при очистці стічних вод. Різниця полягає лише в кількості мікроорганізмів в цих системах: в кисневих склянках вона складає мікрокількості, а в спорудах - макрокількості, тому у першому випадку процес триває декілька діб, а у спорудах - декілька годин. Таким чином, величина БПКповн - важливіша характеристика стічних вод при розрахунку будь-якого біоокислювача.

Лабораторне визначення БПК здійснюється, як правило, у пробі стічної води, відстояної протягом 2 год, в якій залишаються неосаджувані завислі речовини, колоїдні і розчинні домішки. Це робиться тому, що величина БПК необхідна передусім для розрахунку споруд біологічної очистки стічних вод, на яку надходять попередньо освітлені стічні води. Можливе також визначення БПК у неосвітленій (збовтаній) та у фільтрованій пробах.

Для неочищених міських стічних вод БПКповн складає 300-500 мг/л, для біологічно очищених - 15-20 мг/л і 3-6 мг/л для доочищених стічних вод.

Разом із концентрацією завислих речовин БПКповн використовується для загальної орієнтовної оцінки ступеня забруднення стічних вод. Якщо ці два показники не перевищують 100 мг/л, то стічні води вважаються слабкозабрудненими, якщо знаходяться у межах 100-500 мг/л - то середньозабрудненими, якщо перевищують 500 мг/л - то стічні води вважаються концентрованими.

За співвідношенням величин окислюваності можна судити про наявність у стічних водах легкочи важкоокислюваних речовин. Так, різниця між результатом визначення окислюваності в жорстких (ХПК) і м’яких (перманганатна окислюваність) умовах показує вміст у воді важкоокислюваних речовин. Кількість органічних домішок, які не піддаються біохімічному окисленню, можна оцінити різницею ХПК - БПКповн. А відношення величин БПКповн і ХПК характеризує здатність домішок стічних вод до біохімічного окислення. Вважається, що біологічна очистка стічних вод доцільна при БПКповн/ХПК >

0,5 і недоцільна при БПКповн/ХПК < 0,5. Для господарсько-побутових стічних вод БПКповн/ХПК=0,86, чи

БПКповн = 0,86 ХПК,

а для виробничих - змінюється в широких межах, але, як правило, є нижчим, ніж для господарсько-побутових. Для стічних вод, які пройшли споруди біологічної очистки, співвідношення БПКповн/ХПК суттєво зменшується.

18

Для різних органічних речовин і різних видів стічних вод отримується різне співвідношення між значеннями ХПК, перманганатної окислюваності і БПК (табл. 1.3). Однак у будь якому випадку значення перманганатної окис-

люваності менше ХПК, а ХПК, в свою чергу, завжди більше БПКповн і, тим більше, БПК5.

Усі три розглянуті вище показники грунтуються на окисленні органічних сполук. Останнім часом для встановлення кількості органічних забруднень стічних вод знаходить застосування також такий показник, як загальний органічний вуглець, визначення якого здійснюється шляхом аналізу газів, що утворюються при спалюванні проби.

Азот міститься в стічних водах у вигляді органічних і неорганічних сполук. В міських стічних водах головну частину органічних азотистих сполук складають речовини білкової природи - фекалії і харчові відходи. Неорганічні сполуки азоту представлені відновленими NH4+ і NH3 і окисленими NO2- і NO3- формами. Значна кількість амонійного азоту утворюється при гідролізі сечовини, яка є кінцевим продуктом азотного обміну людини. До утворення сполук амонію приводить також і процес амоніфікації білкових сполук. В неочищених міських стічних водах концентрація амонійного азоту складає 15-60 мг/л, а нітрити і нітрати, як правило, відсутні. Для отримання уявлення про баланс азотистих речовин в стічних водах визначають загальний азот.

В процесі біологічної очистки стічних вод амонійний азот частково перетворюється в білковий азот біомаси мікроорганізмів і в певних умовах може окислюватися до нітритного і нітратного, що свідчить про високу ефективність біологічного процесу, оскільки нітрифікація амонійного азоту розпочинається лише після глибокого вилучення органічних забруднень. В свою чергу, в результаті процесу біохімічної денітрифікації нітритний і нітратний азот можуть відновлюватись до молекулярного, який надходить в атмосферу.

19

Вміст фосфатів у міських стічних водах знаходиться в межах 5-10 мг/л і зумовлюється фізіологічними виділеннями людей, відходами господарської діяльності людини і деякими видами виробничих стічних вод. В очищених стічних водах вміст фосфатів складає 1,5-5 мг/л. В останні роки вміст фосфатів в стічних водах різко збільшується, тому що до 40 % маси багатьох синтетичних поверхнево-активних речовин (СПАР) складають поліфосфати.

Вміст азоту і фосфору має особливе значення для біологічної очистки стічних вода. Азот і фосфор є біогенними елементами, тобто входять до складу живих бактеріальних клітин. При їх недостатній кількості біологічна очистка стічних вод може гальмуватися, а при повній відсутності - стає взагалі неможливою. У відповідності до СНиП 2.03.04-85 співвідношення БПКповн:N:P повинно відповідати 100:5:1.

Вміст хлоридів і сульфатів у господарсько-побутових стічних водах незначний і зумовлюється їх вмістом у водопровідній воді. Однак у виробничих стічних водах їх може міститися значно більше, тому у суміші господар- сько-побутових і виробничих стічних вод, яка надходить на очисні споруди, вміст хлоридів і сульфатів складає відповідно біля 180-300 і 80-160 мг/л.

На міських очисних спорудах вміст хлоридів і сульфатів практично не змінюється, а їх концентрації у стічних водах не мають суттєвого значення ні для фізико-хімічних, ні для біологічних процесів очистки води. Хлориди не впливають на біохімічні процеси навіть при концентраціях до 10 г/л, але для запобігання засоленню водойм, у які відводяться стічні води, скид високомінералізованих виробничих стічних вод у міську каналізацію заборонений.

До групи важких металів відносять залізо, нікель, мідь, свинець, цинк, кобальт, кадмій, хром, ртуть; до інших токсичних елементів, що не є важкими металами, - миш’як, сурму, бор, алюміній тощо.

Джерело важких металів - виробничі стічні води машинобудівних заводів, підприємств електронної, приладобудівної й інших галузей промисловості. В стічних водах важкі метали містяться у вигляді іонів і комплексів з неорганічними та органічними речовинами. При скиданні виробничих стічних вод у міську каналізацію і при надходженні їх на споруди аеробної чи анаеробної біологічної очистки необхідно, щоб у суміші вміст кожного елементу не перевищував порогових концентрацій для запобігання порушенню бактеріального метаболізму.

Порогові чи гранично-допустимі концентрації (ГДК) згадуваних забруднень досить малі. Наприклад, ГДК свинцю для споруд аеробної біологічної очистки складає 0,1 мг/л, хрому тривалентного - 2,5 мг/л, цинку - 1 мг/л. При цьому слід враховувати, що при одночасній присутності у воді декількох токсичних елементів їх дія може посилюватись чи послаблюватись.

Синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР) - це органічні сполуки, що складаються з двох частин: гідрофобної і гідрофільної. Гідрофо-

20