54. Характер війни 1941–1945 рр. Для українського народу. Евакуація й оборонні бої Червоної Армії в 1941–1942 рр. В Україні та їх значення в ході війни.

Характер війни 1941–1945 рр. для українського народу. Перемога прогресивних сил над нацистською Німеччиною та її спільниками мала всесвітньо-історичне значення. Досягнута вона була зусиллями СРСР, Англії, США та інших учасників антигітлерівської коаліції. Радянсько-німецький фронт був головним фронтом другої світової війни. Саме на цьому фронті у 1941-1945 рр. було розгромлено 607 дивізій вермахту, (на інших фронтах – 176). У ході Другої світової війни від її початку й до повного визволення українських земель Україна стояла в епіцентрі подій. Геополітичне розташування території України, її багатий економічний, сировинний потенціал, людські ресурси викликали жагучий інтерес і прагнення володіти нею. Через це саме в Україні відбувалися численні великомасштабні битви, її населення не мало спокою протягом усієї війни. У розгром гітлерівської Німеччини та її сателітів і досягнення перемоги вніс свій вагомий вклад і український народ.

До найвідоміших командирів радянських партизанів належали Сидір Ковпак, Олександр Сабуров та Петро Вершигора. Знаменитий Ковпак закріпився на Поліссі на початку 1943 р. Спираючись на штаб добре навчених офіцерів та поставки зброї, що йшли через таємні аеродроми, він створив військо в кілька тисяч бійців.

Улітку 1943 р. Ковпак розпочав великий рейд до Карпат. Операція ця не здійснила основного свого воєнного завдання — знищення нафтових промислів у Прикарпатті, а більша частина його з'єднання загинула. Але цей рейд справив значне психологічне і політичне враження, продемонструвавши нездатність німців забезпечити свої тили й нагадавши про можливість повернення більшовиків.

Сприймаючи війну як війну за свою рідну землю, він у неймовірно тяжкій борні виявив високий моральний дух, масовий героїзм і глибокий патріотизм. На всіх фронтах Великої вітчизняної війни, за даними головної редколегії зведеної Книги пам’яті України, протягом війни у Збройних Силах СРСР воювали 6 млн. вихідців з України. Половина з них – 3 млн - полягли в боях. Половина тих, що залишилися живими, стали інвалідами на все життя. За іншими підрахунками, протягом війни в складі радянських збройних сил воювали більше 7 млн. українських громадян. Із 7 млн. орденів і медалей, якими були нагороджені учасники війни 2,5 млн. нагород одержали бійці і офіцери - жителі України, 2072 її синів і дочок удостоєні звання Героя Радянського Союзу, в тому числі прославлений льотчик І. Кожедуб - тричі Герой Радянського Союзу, 32 чол. (із 115) - І. Бойко, М. Бондаренко, Д. Глинка, О. Молодчий, А. Недбайло, З. Слюсаренко та інші дістали звання двічі Героя Радянського Союзу. У складі вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтами і арміями, було чимало українців. Серед них Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський, Р. Малиновський, Ф. Костенко, Я. Черевиченко, П. Рибалко та ін.

Гідний вклад у перемогу над нацистами внесли радянські партизани й підпільники України. Зорганізовані в 60 партизанських з’єднань, 2 тис. партизанських загонів і груп, численних підпільних організаціях, вони ні вдень, ні вночі не давали спокою фашистам. За ратні подвиги у боротьбі проти гітлерівців партизани й підпільники України одержали понад 63,5 тис. урядових нагород. 95 партизанів і підпільників України удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а С. Ковпак і О. Федоров стали двічі Героями Радянського Союзу. Одночасно з радянськими підпільниками і партизанами у русі Опору на окупованій території України, найсильніше на західноукраїнських землях, вела боротьбу і самостійницька течія, очолювана Організацією Українських Націоналістів. Саме під керівництвом ОУН(б) і діяла Українська повстанська армія. Оскільки ОУН-УПА вели боротьбу за самостійну соборну Українську державу, проти їхніх прагнень виступали і нацисти і комуністи. У цих умовах оунівці боролися й проти німецьких окупантів, і проти радянських партизанів.

Після зайняття України радянськими військами ОУН-УПА головне вістря своїх бойових дій зосередили проти радянських військ і органів влади. Активну участь брали трудящі України у створенні і розвитку злагодженого воєнного господарства, у забезпеченні фронту зброєю, боєприпасами, спорядженням, продовольством. Внісши в розгром ворожих сил і досягнення перемоги величезний вклад, український народ у ході війни зазнав небачених втрат, бідувань, страждань, лиха. За роки війни загинуло приблизно 8 млн. мешканців України, тобто кожен п’ятий. Велика Вітчизняна війна, будучи періодом крайнього напруження фізичних і духовних сил українського народу, його надмірних бідувань і незчисленних втрат, стала водночас героїчною і трагічною сторінкою у його житті. Війна залишила глибокий слід у його історії.

Для утвердження і зміцнення ідеї української державності та подальшого розвитку української нації неоціненне значення мало завершення в період війни возз’єднання українських земель у складі Українській РСР, незважаючи на те, якими методами воно було проведено сталінським керівництвом.

Червона армія. На думку дослідника історії Другої світової Івана Муковського, протягом перших місяців війни з 16 областей України (за неповними даними) військкоматами було мобілізовано близько 2,516 млн осіб. На боротьбу з ворогом стали 1,3 млн бійців народного ополчення з лівобережних та південних областей нашої країни. А всього в 1941 р. до Червоної армії та Військово-морського флоту було направлено близько 3,185 млн громадян УРСР. Поповнюючи здебільшого з'єднання Південного й Південно-Західного фронтів, мешканці України склали основу 37, 38, 40-ї армій, 13 та 17-ї стрілецьких бригад. Завдяки мобілізаційним акціям питома вага громадян України у частинах, що воювали на південно-західному напрямі, сягнула 50 %. Це значно перевищувало відсоток вихідців з України в цілому по діючій армії.

Жителів України мобілізовували до складу всіх чотирьох українських фронтів, і цей процес тривав до кінця 1944 р. Так, як зазначає кандидат історичних наук Владислав Гриневич, улітку 1943 р. в

Сталінській (нині Донецька) області передовими частинами було призвано і мобілізовано 12 860 осіб, у Сумській — 24 031 особу. У визволених від німців районах налагоджували свою роботу й військкомати.

Загалом у другій половині 1944 р. у загальновійськових арміях 1-го Українського фронту мешканці України становили від 60 до 70 %, а в окремих арміях 2-го і 3-го Українських фронтів — перевищували 50 %. Як зазначають дослідники, впродовж 1943–1945 рр. червоноармійцями стали близько 4,5 млн українців.

Таким чином, упродовж 1943–1944 рр. Червона армія залучила у свої ряди, за підрахунками фахівців, понад 3 млн осіб або 10 % усього населення України (у Волинській області цей показник склав 16 %). У військах 1-4 українських фронтів (переважно в піхотних частинах і з'єднаннях) українці становили 60-80 %.

55. Корінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни і визволення Червоною Армією України в 1943–1944 рр. ОУН-УПА проти Червоної Армії і громадянське протистояння на цій основі між українцями. Історична роль А.Мельника, С.Бандери, Р.Шухевича.

З виходом німецько-фашистської армії у межиріччя Дону і Волги по­чалася велика битва на Волзі (17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) і битва за Кавказ (25 липня 1942 р. - 9 жовтня 1943 p.). У запеклих чо­тиримісячних оборонних боях радянським військам вдалося знесилити противника, підірвати його моральний дух, зрештою, зупинити наступ. Під Сталінградом 19 листопада Червона Армія почала навальний кон-трнаступ, який завершився 2 лютого 1943 р. оточенням 330-тисячного угруповання ворожих військ. У полон потрапили 91 тис. вояків, з них 2500 офіцерів, 24 генерали, у тому числі командуючий генерал-фельд-маршал фон Паулюс. Успішно розгорталася також наступальна опе-рація Червоної Армії з вигнання німецько-фашистських військ з Пів-нічного Кавказу. Перемога радянських військ на Волзі відіграла вир-ішальну роль у корінному переломі на радянсько-німецькому фронті й загалом у Другій світовій війні. Створились умови для вигнання за-гарбників з України. Як зазначалось, у липні 1942 р. уся територія України була окупо­вана німецько-фашистськими військами і тут було встановлено “но­вий порядок”. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантсь-ка година. За її порушення мирне населення розстрілювали на місці. За Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існу-вання, а її територію вважали “німецьким простором”, яким можна правити на власний розсуд. Території Чернівецької та Ізмаїльської областей, а також уся Оде­ська область, південні райони Вінниччини і західні райони Микола-ївської області були включені до складу Румунії. Цю територію на-звали “Трансністрія”. Чотири західні області УРСР - Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська - були приєднані до створеного гітлерівцями на польській території “Генерального гу-бернаторства” із центром у Кракові (дистрикт “Галичина”). Для уп-равління іншими областями був створений рейхкомісаріат “Україна” зі столицею в місті Рівне. Очолив його кривавий кат Еріх Кох. Було також утворено “прифронтову зону”, що перебувала під владою ар-мійського командування. До її складу ввійшли Чернігівська, Сумсь-ка, Харківська та Луганська області. Так було розчленовано суверенну територію Української РСР, по­рушено її споконвічні етнічні кордони. Наприкінці 1942 р. в Україні майже повсюдно діяли підпільні ор-ганізації, партизанські загони. Ворожий тил розхитували великі, доб-ре озброєні й керовані з центру рейдові з’єднання партизанів. Гітле-рівські окупаційні чиновники мали всі підстави називати партизан­ську боротьбу “регулярним другим фронтом”. В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпіль­ників. Зокрема, безстрашно діяли учасники підпільної організації “Партизанська іскра” у селі Кримки на Миколаївщині, комсомольсь-ка організація “Молода гвардія” у Краснодоні на Луганщині. Активну роль за умов окупаційного режиму прагнули відігравати члени ОУН. Наприкінці 1942 р. бандерівці створили національні збройні сили - Українську повстанську армію (УПА) на чолі з ко­мандуючим Р. Шухевичем. Скрізь виникали нелегальні осередки. Проте представники мельниківського крила ОУН по суті відмови­лись від боротьби за українську самостійність, стали активними під-собниками гітлерівців. Чисельність бійців УПА на початку 1944 р. сягала 40 тис. Полі­тичною метою ОУН була боротьба за незалежну соборну українську державу. Але це суперечило німецькій колонізаторській політиці. На учасників ОУН обрушилися репресії, що тривали до кінця 1944 р. У Києві було заарештовано і після гестапівських тортур страчено в Бабиному Яру понад 40 учасників Київського підпілля ОУН, зокрема представники української національно-визвольної інтелігенції О. Тел-іга,О.Ольжич,І.Рогач. У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила Житомир. Проте наприкінці листопада несподівано для радянських військ їх контра-такували в районі Бердичів—Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної іні-ціативи на фронті, був такий сильний, що довелося залишити Жито­мир, Коростень і Радомишль. Радянські війська зазнали великих втрат. Однак відбивши контрнаступ, вони просунулися далі на захід. Напружені бої тривали на півдні республіки. За три місяці війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліквідували запорізький плацдарм воро-га. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і Дніпропетровськ. Перемоги радянських військ на Лівобережжі України знаменували завершення корінного перелому на фронтах війни. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточного визволення від за-гарбників.