1.3. Шляхи та напрямки подолання економічної кризи в країні та підвищення ефективності функціонування підприємства

Формування концепції державного антикризового управління повинне включати послідовне проходження п'яти етапів (рис. 1.6).

Кожний з цих етапів надзвичайно важливий:

1. не визначившись з поняттям кризи, неможливо приступити до розробки його критеріїв;

б) не знаючи причин виникнення кризи, не можна здійснювати вірні дії для її подолання й усунення її негативних наслідків;для того, щоб вчасно розпізнати ознаки кризи, потрібно мати у своєму розпорядженні чітку систему критеріїв її оцінки;

в) успішно боротися з кризою можна тільки володіючи перевіреними і ефективними методами антикризового управління.

Рисунок 1.6 – Етапи формування концепції державного антикризового управління

Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з певним ступенем гостроти, але їх настання зумовлюється не лише суб'єктивними, але й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Кризи відбивають не тільки суперечності функціонування і розвитку, але можуть виникати і в самих процесах функціонування.

Подолання кризи – керований процес. Успіх управління багато в чому

залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Велике значення в розпізнаванні кризи має оцінка взаємозв'язку проблем. Існування і характер такого взаємозв'язку може багато що сказати і про небезпеку кризи, і про її характер.

В управлінні політичною і соціально-економічною системами повинен функціонувати державний моніторинг антикризового розвитку. Це контроль процесів розвитку і відстеження їх тенденцій за критеріями антикризового управління спеціально для цього підготовленими (можливо, навіть створеними) органами державної влади. Подібний моніторинг є свого роду службою прогнозування кризових ситуацій. Але для такого прогнозу необхідні чіткий набір ознак і критеріїв кризового розвитку, методологія їх розрахунку і використання в аналізі.

У процесі трансформації політичної та економічної систем в країні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економічна система не може бути «чистим» капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.

Модель економічного розвитку країни передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин.

Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Економіка країни потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки.

У ситуації, коли першочерговим завданням є розв’язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціально орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в країні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

— подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

— побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

— формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

— розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

— забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

— удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

— своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища країни (постійна самоадаптація).

Гармонізація політичної системи суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

Далі розглянемо декілька варіантів подолання економічних криз різними країнами в різні періоди.

Економічна криза 1929-1933 років. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 pоку, далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

За причинами виникнення й характером це була типова криза відносного перевиробництва – результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним способом присвоєння його прибутків. Але світова економічна криза 1929-1933 рр. не являла собою просте циклічне повторення попередніх. Вона мала свої характерні особливості.

Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, відкинула його назад на З0-35 рр., призвела до зростання масового безробіття – роботу втратили понад 40 млн. ч., у тому числі 17 млн. ч. – у США, 7,5 млн. ч. – у Німеччині, 4 млн. ч. – в Англії, 3 млн. ч. в Японії тощо.

Найсильніше криза 1929-1933 вразила США – найбагатшу країну світу. Там вона почалася з вересня 1929 р. й тривала 44 місяці; обсяги втраченої через неї продукції оцінюються в більш ніж 300 млрд. дол. Порівняно з 1929 р. промислове виробництво під час кризи зменшилося в США на 46,2% (майже вдвоє), в Німеччині – на 40,6%, у Японії – на 36,7%, у Франції – на 32,9%, в Англії – на 23,8%.

У зв’язку з цим з початку 30-х рр. помітно зростає активність держави в господарській і соціальній сферах, яскраво проявляється тенденція до розвиткові державно-монополістичного капіталізму. Однак у різних країнах ступінь втручання держави визначалася особливостями їх історичного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних і політичних відносин. Проте можна умовно виділити три головні напрямки, три варіанти, в рамках яких розвивався даний феномен (рис.1.7).

Своє найбільш яскраве вираження один з них (ліберально-реформістський) отримав в антикризовій політиці «нового курсу" президента Ф. Рузвельта в США; другий (соціал-реформістський) - характерний для Скандинавських країн, Франції; третій (тоталітарний) варіант державного регулювання найбільш повно був використаний в Німеччині.

Спробою США виходу з кризи, що виявилася початком глибоким реформ американського суспільства, стала політика президента Рузвельта, яка ввійшла в історію під назвою "новий курс".

Рисунок 1.7 – Варіанти виходу з економічної кризи 1929-1933 років

Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою частиною якої стало страхування дрібних і середніх депозитів.

Розуміючи приреченість спроб відновити старий порядок і враховуючи настрої мас та розклад політичних сил, Рузвельт здійснив "зрушення вліво" у своїй політиці, складовою якого став ряд важливих структурних перетворень в американському суспільстві. У країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійне забезпечення. У 1935 р. був прийнятий національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспілок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин.

Поряд з АФП виник Конгрес виробничих профспілок. Були значно розширені економічні функції держави. Встановлення державного контролю над Федеральною резервною системою і перетворення її в своєрідний «центральний банк США завершили банківську реформу.

Для забезпечення справедливішого розподілу національного прибутку реформувалась система оподаткування – були підвищені ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. Значно розширено систему громадських робіт.

Після довгих роздумів Рузвельт в 1938 р. запропонував конгресу нові реформи. Серед них закон про справедливі умови праці, що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю. Замість оголошеного Верховним судом у 1936 р. неконституційним закону про регулювання сільського господарства був прийнятий інший. Метою державного регулювання сільського господарства тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які щадять землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції. На зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт.

Отже, американський варіант значною мірою спирався на традиції ліберальної економічної доктрини, і тому наголос робився на непрямі методи впливу на господарську суспільну сфери життя.

Проведені Рузвельтом банківська та фінансова реформи послужили вихідним пунктом подальших перетворень. За допомогою сильної бюджетної та кредитно-грошової політики держава здійснювало великі інвестиційні заходи, спрямовані на досягнення оптимальних темпів економічного зростання; усувало соціальну напруженість, фінансуючи програми допомоги безробітним, організовуючи громадські роботи і т.п.

Політика державного фінансування доповнювалася комплексом правових актів, вмілим регулюванням податкової системи, протекціоністськими заходами і т.п.

Незважаючи на те, що результати цього напрямку відчувалися не моментально, а лише після закінчення досить тривалого терміну, він виявився досить

прийнятним в доступній для огляду перспективі.

Так, до початку Другої світової війни США практично повністю оговталися від наслідків кризи, втім як і Великобританія, так і ряд країн, які застосували політику «нового курсу». Слід зазначити, що цей напрямок обрали країн з більш високим рівнем економічного розвитку і міцними демократичними традиціями.

Соціал-реформістський напрямок характеризувалося поєднанням посилення регулюючої ролі держави і «соціалізацією» економіки, тобто переходом окремих підприємств та галузей господарства до держави.

Так, у 30-ті роки в Швеції, Данії, Норвегії значно виріс державний сектор в економіці. Соціал-демократичні уряди цих країн поставили під контроль держави зовнішню торгівлю і вивіз капіталу, полегшили умови кредитування виробництва шляхом зниження позикового відсотка, фінансували капітальне будівництво, сільськогосподарське виробництво і т. д. Ці заходи підкріплювалися не менш сильної соціальної політики, яка передбачала істотне поліпшення пенсійного забезпечення, створення системи державного страхування, видання законів з охорони материнства і дитинства, розвиток трудового законодавства, нарешті, державне фінансування житлового будівництва.

Аналогічні тенденції в державному регулюванні проявилися у Франції та Іспанії після приходу до влади в них лівих антифашистських сил.

Інша картина спостерігалася в країнах, які застосували тоталітарне напрямок, як Німеччина, Італія, Японія. Слід насамперед відзначити, що ліберально-реформістська і соціал-реформістська моделі ґрунтувалися на системі ринкових відносин, а тоталітарна по суті максимально їх усувала.

Головною рисою антикризової політики таким чином стає тотальна мілітаризація народного господарства. З цією метою фашистські держави широко використовували поряд з непрямими прямі методи втручання. Причому останні, як правило, у міру розвитку державного втручання, ставали переважаючими. Досить сказати, що в названих країнах спостерігається постійне збільшення державного сектора в економіці. Крім підприємств власне військової промисловості відбулося одержавлення сировинних галузей, паливно-енергетичної бази, транспорту і т.д. Поряд з цим проводилося примусове картелювання (входження окремих підприємств до складу крупних монопольних об’єднань, тісно пов’язаних з державою). На цій основі постійно збільшувалася частка державного замовлення, розвивалися елементи директивного економічного планування.

У результаті такої політики вже через рік у Німеччині щезла безробіття, від якої продовжували страждати країни, що обрали інших моделей державно-монополістичного капіталізму. Показники економічного зростання, особливо в галузях важкої промисловості, різко пішли вгору. Ця модель дала моментальний позитивний ефект, що вигідно відрізняє її від інших моделей. Слід відзначити і те, що після закінчення кризи 1929-1933 рр. більшість країн, за винятком Німеччини і Японії, перебували в стані досить тривалої депресії, відчуваючи вплив зворотних кризових явищ.

Азійська фінансова криза в країнах південної і східної Азії вибухнула в липні 1997 року і стала найсерйознішим потрясінням світової економіки в 1990-х роках. Після багатьох років швидкого зростання економіки, азійські країни в 1997 році раптово увійшли в глибоку рецесію. Її початок ознаменувала девальвація тайської валюти – банта.

Підґрунтям кризи став надзвичайно різкий ріст економік «азійських тигрів», який сприяв масивному притоку капіталу в ці країни, росту державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості. Криза вдарила по таким країнам, як Таїланд, Індонезія, Малайзія, Південна Корея. Менше постраждали від кризи економіки Японії, Гонконгу, Лаосу, Філіпін, Китаю, Індії і В'єтнаму. Серед «азійських тигрів» найменше кризою були задіті економіки Сінгапуру і Тайваню.

При подоланні кризи 1997-8 рр. були розроблені такі заходи: відмова від прив'язки національних валют до долара і надання можливості обмінним курсам впасти до "природного рівня"; тимчасове підвищення ставки рефінансування з метою зміцнення національної валюти; проведення жорсткої фіскальної політики, спрямованої на зменшення дефіциту державного бюджету азіатських країн; врегулювання проблеми приватної заборгованості національних фінансових і господарських інститутів через переговори з іноземними партнерами про варіанти реструктуризації боргу і фінансову допомогу національному приватному сектору з боку держави (в тому числі на кошти, отримані від МВФ) в погашенні зовнішнього боргу.

Було здійснено оздоровлення банківської системи шляхом ліквідації безнадійних банків або їх націоналізації з наступним продажем великим національним або іноземним фінансовим інститутам, злиття, під диктовку уряду, проблемних, але потенційно життєздатних банків з більш міцними, списання приватних кредитів та їх придбання державою з подальшою ре капіталізацією; повне виконання зобов'язань банків перед фізичними особами; відкриття фінансового ринку для іноземного капіталу з метою розвитку конкуренції та інтернаціоналізації національних економік здійснення на практиці реального, а не тільки декларованого принципу незалежності центральних банків; запобігання перегріву, тобто необґрунтованого роздування цін на акції, національного фондового ринку і ринку нерухомості.

Згортання дорогих економічних проектів і скасування державних субсидій на будь-які товари; зміна взаємовідносин у трикутнику «бізнес-профспілки-політична влада», спрямоване, з одного боку, на боротьбу з корупцією, клановими (у Південній Кореї і Таїланді) та родинними (в Індонезії) фінансовими пільгами, а з іншого – на скасування системи довічного найму і розвиток державного соціального страхування.

Реформування всередині корпоративних зв'язків (особливо в Південній Кореї), з тим щоб усунути сформовану систему перехресного кредитування всередині промислово-фінансових груп і тим самим заблокувати лазівки для появи "поганих" кредитів, прискорення науково-технічного прогресу і підвищення рівня наукоємності національного виробництва.

Також відбувалося зовнішньополітичне забезпечення реформ:

1. зміцнення відносин з США, що мають найбільш вагоме слово у МВФ, і з Японією, головним донором НІС;

2. приєднання до міжнародного тиску на Китай з метою запобігти девальвації юаня, небезпечну новою хвилею азіатської кризи, а також на Токіо з вимогою оживити японську економіку і відкрити її для азіатських експортерів;

3. гра на китайсько-тайванському міжнародному суперництві, що дозволила НІС одержати близько 4 млрд. доларів допомоги від Тайбея і близько 7 млрд. доларів від Пекіна;

4. прагнення до посилення політичної згоди в рамках АСЕАН.

Економічна криза 2008 року. Падіння ринкової економіки, яке почалося у грудні 2007 року і досягло найбільшого піку у вересні 2008 року. Початковим етапом кризи, який проявився через кризу ліквідності, можна назвати 7 серпня 2007 року, коли BNP Paribas, посилаючись на повну відсутність ліквідності, зупиняє вивід коштів з трьох хедж фондів. Бульбашка нерухомості США лопнула. Падіння досягло свого піку у 2008 році, і було зумовленне занадто великою кількість цінних паперів на ринку нерухомості. Падіння поширилось на всю світову економіку.

Глобальна рецесія зачепила всю світову економіку. Про виникнення глобальної економічної кризи в 2008 році свідчило падіння показників ряду економічних індикаторів по всьому світу. Зокрема, про виникнення кризи свідчили високі ціни на нафту, що викликали як підвищення цін на продукти харчування (через залежність виробництва харчових продуктів від цін на паливо-мастильні матеріали, та використання продуктів рослинництва, етанолу та біодизеля для виготовлення альтернативного палива) та глобальну інфляцію; іпотечна криза в США що призвела до банкрутства великих інвестиційних та комерційних банків з гарною репутацією в різних країнах світу; поширення безробіття; та ймовірність глобальної рецесії.

Найбільш масштабні заходи були задіяні у США. Вперше після Великої депресії уряд США застосував в безпрецедентно великих розмірах заходи прямого дер­жавного втручання в фінансову систему. Перед загро­зою фінансового краху в національних масштабах уряд США і американський Конгрес схвалили план спасіння фінансового ринку країни TARP вартістю 700 млрд. дол. Саме таку суму перед­бачалося спрямувати на викуп "поганих" іпотечних активів у інститутів американського фінансового ринку Конгрес США також прийняв Emergency Economic Stabilization Act, відповідно до якого Міністерство фі­нансів має право скуповувати проблемні активи, нада­вати гарантії та надавати капітал для посилення балан­сів фінансових установ.

Програма порятунку ТАRР стала важливим кроком на шляху відокремлення сумнівних активів через уря­дові закупки. Відповідно до цієї програми, Міністерство фінансів США використовує кошти ТАРР для того, щоб допомогти рекапіталізації банківської системи шляхом купівлі акцій, які не дають права голосу у фінансових інститутах. Спочатку заплановано витратити 250 млрд. дол. для купівлі привілейованих акцій в банках.

З метою подолання кризових явищ Федеральна ре­зервна система США значно знизила процентні ставки, а також надала великі суми ліквідності фінансовим уста­новам. ФРС відкрила тимчасові кредитні лінії для фінан­сування купівлі банками високоліквідних комерційних цінних паперів грошових фондів, забезпечених активами. Це зменшило потребу грошових фондів продавати ці цінні папери на розбалансованих ринках [16].

Для подолання надзвичайно гострої кризи ліквіднос­ті вперше після свого створення Федеральна резервна система США була вимушена звернутися до конгресу США із проханням дозволити їй випустити боргові цінні папери. В умовах, коли облікова ставка була знижена до 1%, що практично вичерпало можливості даного антикризового механізму, ФРС запропонувала випуск власних облігацій, векселів та інших комерційних папе­рів як альтернативний механізм боротьби із кризою.

Країни Європейського союзу також почали активно рятувати свої фінансові інститути. Велика Британія, в свою чергу, запропонувала банкам допомогу в залу­ченні нового капіталу за рахунок додаткової емісії привілейованих акцій, які викупить держава [11]. На ці цілі британський уряд виділив 50 млрд. фунтів стерлінгів (64,43 млрд. євро). Французькій уряд вирішив виділить шести провідним банкам країни 10,5 млрд. евро, а уряд Німеччини затвердив план підтримки загальним обся­гом 480 млрд. євро, з яких 400 млрд. євро піде на гаран­тії міжбанківських кредитів, а ще 80 млрд. євро перед­бачено на рекапіталізацію банків.

Були узгоджені спі­льні принципи, яких мають дотримуватися уряди та центральні банки єврозони для того, щоб уникнути при­йняття заходів на національному рівні, які суперечать функціонуванню єдиного ринку. Ці принципи були ви­значені на засіданні Ради Європи 15-16 жовтня [11].

На саміті Євросоюза в грудні 2008 року було запропоно­вано асигнувати на антикризові заходи 200 млрд. євро, або 1,5 процентів ВВП країн співтовариства. Прямі державні інтервенції в фінансову систему в цілому були такими масивними, що, за оцінками, на кінець 2008 року уряди перетворились в найбільших акціонерів в фінан­совій галузі більшості промислово розвинутих країн із ринковою економікою [2]. За даними дослідників Всесві­тнього банку, в цю сферу на цей час державами було інвестовано більше 500 млрд. дол., що було еквівалент­но майже чверті ринкової вартості цієї галузі і йшло всупереч із фундаментальною ідеологією західної капі­талістичної системи [6].

Колективні та індивідуальні дії урядів дали певний позитивний ефект – дещо знизили вартість залучення кредитів, зупинили стрімке падіння світових фондових індексів, врятували від банкрутства деякі провідні бан­ківські установи.

Далі на приклалі декількох компаній розглянемо антикризові заходи підприємств.

Компанія Nissan Motor Company, оприлюднила план заходів, які скеровуються на підвищення ефективності роботи компанії в умовах нинішньої глобальної економічної і фінансової кризи. Компанія також проводила структурні зміни у вищому керівництві, які покликані були провести компанію через складну ситуацію і визначити напрям для майбутнього розвитку.

Прийняті заходи включали наступне:

1. для того, щоб сфокусувати всю увагу на реалізації антикризових заходів, виконання середньострокового плану Nissan GT 2012, розрахованого на термін з 2008 до 2012 року, було відкладене, проте такі завдання, як поліпшення якості і створення автомобілів, з нульовим рівнем викиду СО виконувалися.

2. витрати на робочу силу скорочуватилися у мірі зниження прибутку. Протягом 2009 фінансового року витрати на робочу силу у високо-витратних країнах були знижені на 20%, з 875 мільярдів єн до 700 мільярдів єн.

3. були скасовані виплати бонусів членам Ради директорів за 2008 фінансовий рік. Зарплати, що виплачувалися членам Ради директорів і корпоративним директорам, зменшили на 10%, а зарплати менеджерам в NML і дочірніх компаніях в Японії знизили на 5%.

4. Nissan провів переговори, що стосувалися впровадження системи поєднання обов'язків для співробітників.

5. загальний штат співробітників в глобальному масштабі було зменшений на 20 000 чоловік, що привело до скорочення загального числа співробітників компанії Nissan з 235,000 до 215,000 чоловік.

6. проводився ретельний контроль над товарними запасами. У березні 2008 року загальні об'єми товарних запасів, включаючи запаси компанії і дилерів, складали 630 000 одиниць. Було поставлено завдання зменшити цю кількість до 480 000 одиниць до березня 2009 року.

7. масштаби виробництва оптимізовані за рахунок таких мір, як відміна змін на виробництві, введення невиробничих днів, скорочення робочого дня. Ці заходи дозволили знизити загальний обсяг виробництва на 787 000 автомобілів, що складає зниження обсягів виробництва на 20% в порівнянні із спочатку запланованим об'ємом.

8. зменшення об'ємів капітальних вкладень призвело до економії грошових коштів на 21% до кінця 2008 фінансового року в порівнянні з попереднім роком. Додаткове зменшення об'ємів на 14% було реалізовано в 2009 фінансовому році, що понизило загальні об'єми капіталовкладень з 384 мільярдів єн в 2008 фінансовому році до менш ніж 330 мільярдів єн в 2009 фінансовому році.

9. переглянуті сумісні виробничі проекти з партнером по Альянсу компанією Renault в Марокко і Індії. У Ченнай, Індія, сумісний проект реалізовувався повільнішими темпами. У Марокко компанія Nissan припинила свою участь в індустріальному проекті біля Танжера.

10. продуктний портфель переглядався, зокрема ряд проектів було скасовано. У період з 2009 до 2012 року компанія Nissan виводила на ринок в середньому 10 нових продуктів в рік, включаючи реалізацію проекту по створенню нового сімейства доступної моделі, побудованого на новій А-платформі, а також проекту по створенню електромобіля.

11. завдяки ефективнішому використанню оборотного капіталу, зокрема, правильному співвідношенню кредиторської і дебіторської заборгованостей, Nissan отримала грошові кошти у розмірі 130 мільярдів єн в 2009 фінансовому році.

12. на постійній основі проводитилося детальне вивчення існуючих можливостей поглиблення синергії з компанією Renault в межах існуючого Альянсу. Основна увага приділялася майбутнім капіталовкладенням в розробку продуктів і технологій, а також підтримуючим функціям і зниженню витрат на закупівлі. Кожна компанія внесла свій внесок до генерування грошових коштів в розмірі не менше 90 мільярдів єн (750 мільйонів євро) завдяки ефекту синергії в 2009 фінансовому році.

Отже, в даному розділі було розглянуто теоретичні аспекти поняття «економічна криза»; розглянуто методи визначення кризового стану в країні та його вплив на підприємство; розглянуто основні шляхи та методи подолання економічної кризи в країні та шляхи підвищення ефективності функціонування підприємств;