2.3. Пішохідний туризм на Закарпатті
Пішохідний туризм сприяє фізичному і інтелектуальному розвитку людини, підтримці хорошої фізичної форми за рахунок певного періоду перебування в природних умовах навколишнього середовища. Маршрут пішого туризму може містити в собі не тільки програму фізичної, спортивно-оздоровчої підготовки, але і ознайомлення з історією і культурною спадщиною населення регіону.
Як правило, пішохідні туристичні походи тривають від 1-2 днів до 15-20 днів. Важливими елементами дня пішохідного туриста є: власне хід по маршруту, привали, обідня стоянка, нічна стоянка. Через декілька днів важкого маршруту може бути влаштовано 1 день відпочинку - так звана "днівка". В горах гірські туристи денний похід можуть розпочинати дуже рано вранці - в зоні сніжників та льодовиків о 4-5 ранку - коли вже є видимість від вранішнього сонця - і закінчувати в 10-12 годин дня (ранку), що пов'язано з правилами безпеки (після сходу сонця сніг і лід тане, підвищується вірогідність каменепадів, сходу лавин тощо).
Пішохідні туристичні маршрути є у всіх регіонах Закарпаття. Карпати є головним районом проведення таких походів. Різноманітність природних природних перешкод дає можливість туристам опанувати майже всім арсеналом техніки пішохідного туризму, орієнтування на місцевості, повноцінно проводити учбові заходи. Термін проведення походів в цих районах теж широкий – з ранньої весни до пізніше осяй, а за сприятливих погодних умов – і взимку. У Карпатах можна прокласти маршрути від найпростіших до ІІ категорії складності. Тут зустрічаються ділянки з великим перепадом висот, скельним рельєфом, складним орієнтуванням, водними перешкодами. Найцікавіші маршрути в Карпатах йдуть по хребтах Черногори, Горган і Свідовца. Плануючи походи після Карпат варто пам’ятати, що тут дуже багато територій, відведених під природоохоронні об’єкти (Карпатський біосферний заповідник, природні національні парення, заповідники), для проходження яких необхідно отримати дозвіл у відповідних установах і дотримуватися певних правил поведінки. Найпопулярніші пішохідні маршрути:
Тур L1 „ Сходження на Говерлу” (2061м), де турист на вершине може оцінити божественну красу живописних вершин Карпат. Тур M2 „Через гірську долину Руну” (вертикальна висота 1007м). Тур M3 „Сходження на гору Пікуль” (висота 1408м). Тур N4 „К соколиному каменю”. (Висота 627м, шлях через гору Плішка 693м, до гори Шкір 770м, де на кам’янистій скелі гори Шкір кублиться рідкісний птах Сокіл. Через це скеля і отримала назву „Соколиный камінь”, висота обриву 90м). У супроводі досвідченого інструктора.
2.4. Види та форми туристичних походів
Для усіх видів спортивних походів є спільна обов'язкова умова - це безперервність маршруту, без якої різко зменшується фізичне та психологічне навантаження. В ідеальному вигляді маршрут має бути без (або з мінімальною кількістю) радіальних виходів і з рівномірним розподілом фізичних, технічних та психологічних навантажень, природних перешкод. Такий маршрут дає можливість максимально охопити знайомство з районом мандрівки. За характером організації туристичні походи можуть бути плановими і самодіяльними.
Для здійснення подорожі за плановим маршрутом туристу достатньо придбати туристичну путівку на обраний маршрут та прибути у визначений час до початкового пункту подорожі. Далі він буде забезпечений усім необхідним: житлом, харчуванням, спорядженням, транспортом та екскурсійним обслуговуванням. На планових маршрутах з активним способом пересування (пішки, на байдарках, лижах, рідше - на велосипедах та конях) туристи мандрують за конкретними, завчасно спланованими та підготовленими маршрутами під керівництвом досвідчених інструкторів. Свого часу, до розпаду СРСР, по всій країні, від Карпат до Камчатки, була створена потужна сітка туристських комплексів, турбаз, таборів, кемпінгів та притулків. Туризм був підпорядкований Всесоюзній центральній раді профспілок. Тож путівки за пільговими цінами видавалися на підприємствах, в установах, організаціях та навчальних закладах. Це був добре спланований та організований активний відпочинок, а загалом - потужна туристична індустрія з величезними прибутками. Частина прибутків цільовим призначенням виділялась для організації самодіяльного спортивного туризму. По всій країні створювалися обласні та міські клуби туристів, які забезпечувались приміщенням, спорядженням, методичною літературою. Туристські клуби швидко стали організаційними та методичними центрами туристичної діяльності. З розпадом СРСР уся ця налагоджена система розпалась і до сьогодні ще несповна відновилася. Самодіяльна спортивно-туристична подорож заснована на самоорганізації. Група туристів самостійно згуртовується, назначає керівника, обирає район мандрівки, розробляє маршрут та визначає час проведення походу, складає харчовий раціон на час походу, готує спорядження тощо. Самодіяльні спортивні походи здійснюються тільки у вільний від роботи та навчання час - під час відпустки чи канікул і переважно коштом самих туристів. Самодіяльність є високою формою соціальної активності. Це вияв особистої ініціативи в будь-якій справі. У туризмі це детерміноване Виявлення самовираження індивідуума та групи в цілому. Самодіяльний та спортивний туристичний рух - унікальне громадське явище, особливістю якого є те, що за мінімальної підтримки держави він може успішно існувати в сучасних економічних умовах. Цьому сприяє доступність спортивно-оздоровчого туризму (у тому числі й матеріальна) для всіх категорій та вікових груп населення, а також придатність та привабливість території нашої країни для оздоровчого туризму.
За складністю туристичні походи поділяються на категорійні і некатегорійні. Некатегорійними вважаються маршрути, що передбачають активні способи пересування і розраховані на фізично здорових туристів без спеціальної туристської підготовки і з мінімумом спеціального спорядження. До некатегорійних походів належать походи, що мають складність, протяжність або тривалість, меншу від встановленої для маршрутів І категорії складності, - 1-3-денні походи та походи 1, 2, 3 ступеня складності.
До таких маршрутів належить більшість пішохідних, гірських, лижних, водних і велосипедних походів, що організовуються турбазами, а також походи вихідного дня.
До категорійних маршрутів слід віднести такі, подолання яких вимагає певного туристського досвіду, відповідної технічної підготовки, міцного здоров'я. Крім того, необхідно мати спеціальне спорядження. Більшість таких маршрутів має спортивний характер. Вони організовуються і проводяться самодіяльними туристськими секціями, клубами та іншими організаціями з метою виконання спортивних нормативів.
За формою проведення туристичні мандрівки поділяються на походи вихідного дня, багатоденні походи (на час відпусток та канікул), навчально-тренувальні збори і туристичні експедиції. Походи вихідного дня - один із наймасовіших видів активного відпочинку населення, метою якого є спілкування з природою, знайомство з життям та побутом свого регіону, краю та країни. Походи вихідного дня проводяться також із тренувальною метою під час підготовки до складних туристичних подорожей та змагань. Наприклад, на Львівщині ще з 60-х років XX ст. туристські клуби, спортивні секції підприємств та навчальних закладів здійснюють масові сходження на найвищу вершину Українських Карпат - г. Говерлу та найвищу вершину Львівської області - г. Пікуй.
Важливе значення для безпечного проходження самодіяльних туристичних походів має правильна організація подорожі. Щоб похід був успішний, необхідно всім учасникам добре знати та неухильно виконувати вимоги "Правил проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України", затверджених наказом Міністерства освіти України 6 квітня 1999 року №967, та інших документів та рекомендацій щодо самодіяльного туризму.
Багатоденні походи проводяться для знайомства з новими географічними районами та гірськими країнами, для підвищення спортивної майстерності. Навчально-тренувальні збори проводяться для практичного закріплення теоретичного матеріалу в умовах базового табору та під час залікового походу. Навчально-тренувальні збори називають школою (школа підготовки інструкторів пішохідного (гірського, водного тощо) туризму, або семінаром (семінар керівників складних спортивних походів). Як правило, вони проводяться у відповідному гірському районі, де є можливість в базовому таборі провести практичні заняття на скельних та льодових схилах. Після завершення теоретичного та практичного курсу семінару в такому районі можна здійснити спортивний заліковий похід відповідної категорії складності. Найбільш привабливим для туристів України у цьому плані є Центральний та Західний Кавказ. Зручний під'їзд до базових таборів у Приельбруссі та Домбаю, надзвичайно красиві гірські пейзажі та наявність перевалів усіх категорій складності зробили ці райони дуже популярними серед туристів. Експедиції - подорожі наукового та дослідницького характеру, які здійснюються з метою дослідження території, спортивного маршруту або природних об'єктів. Залежно від завдання, експедиції можуть бути науковими, краєзнавчими, спортивними тощо. (Вимоги щодо оформлення документів та випуску групи на маршрут - ті ж самі, що й для спортивного категорійного походу.
РОЗДІЛ 3. Аналіз стану та перспективи розвитку спортивного туризму Закарпаття
3.1. Сучасний стан спортивного туризму
У межах вітчизняної туристичної галузі сьогодні чітко визначився окремий вид діяльності - оздоровчо-спортивний туризм. Цей унікальний сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість. Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік. З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах втратив свою популярність у суспільстві.
Однак історія оздоровчо-спортивного туризму свідчить, що масовим цей рух стає лише за умови стабільної економічної ситуації, коли створені порівняно достатні матеріальні умови життя та забезпечене зростання реальних доходів населення. Відсутність державного фінансування призвела до того, що структури управління оздоровчо-спортивним туризмом, які існували раніше, в основному припинили свою діяльність. Організацією, що взяла на себе функції координації діяльності оздоровчо-спортивного туризму, є Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС). Вона була створена в 1990 р. на громадських засадах і є правонаступницею Управління самодіяльного туризму при Центральній раді по туризму та екскурсіях. Членами МТСС є країни СНД і Балтії, у тому числі й Україна. На кінець 1990-х pp. такі організації, як Харківська обласна ТСС, Вінницька ТСС, Дніпропетровська ТСС, Федерація спортивного туризму республіки Крим, Одеський обласний спортивно-туристський клуб "Одеса", Севастопольський клуб туристів, Миколаївський клуб мандрівників, AT "Гірський клуб", Донецький обласний клуб туристів і "Гірська спілка" м. Одеси входять до складу МТСС як дійсні члени. У 1991 р. було укладено Угоду про співробітництво в галузі туризму країн СНД, створення єдиного правового туристського простору, застосування єдиної міжнародної системи класифікації та стандартизації туристських послуг. Для розвитку цієї угоди МТСС розробила й ухвалила на основі Загальної декларації прав людини, Міжнародної хартії фізичного виховання (ЮНЕСКО), Хартії туризму та Кодексу туриста (ВТО) "Міжнародну хартію спортивного туризму" з 10 статей. У ній, зокрема, сказано, що спортивний туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку світового туризму. Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах. Туристські організації, що прийняли хартію, зобов'язалися активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного туризму; допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню паспортно-візових, митних та інших формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам'ятки історії та культури; проводити профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки туристів. 22 - 23 лютого 1997 р. у Києві відбувся IX конгрес МТСС. Рішенням конгресу було схвалено проект концепції єдиного туристського простору (ЄТП) для країн СНД і Балтії, створено Міжнародну федерацію спортивного туризму - громадську структуру, покликану безпосередньо здійснювати практичні заходи, спрямовані на розвиток спортивного туризму на цьому просторі. Виходячи з вищезазначеного, традиційними є змагання з техніки пішохідного туризму та спортивного орієнтування. Але запроваджуються і нові види: наприклад, зимові багатоденні змагання учнів зі спортивного орієнтування, з гірського туризму та інші. Так, протягом 2008 р. центрами туризму проведено близько 250 змагань з різних видів туризму. Всього ж у масових заходах зі спортивного туризму взяли участь 78 902 учасники, і це не враховуючи учасників таких поширених загальношкільних заходів як “Тиждень туризму”, туристсько-спортивних зльотів до Всесвітнього дня туризму, масових сходжень на найбільш відомі вершини Криму та Карпат, походів по рідному краю тощо.
Крім того, гуртківці центрів туризму змагаються на міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту постійно беруть участь у міжнародних змаганнях із спортивного орієнтування в Чехії та Словакії. Команди центрів туризму беруть участь у змаганнях, які проводить Федерація спортивного туризму України (відкриті змагання зі спортивного туризму „Кам’янецькі скелі”, Всеукраїнські змагання з спортивного орієнтування на приз О.Онищука, кубок Вінницької області з техніки водного туризму „Вінницькі перегони” тощо). З метою розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму щорічно проводиться заочна Першість України на кращу туристсько-краєзнавчу подорож. Своєрідним підсумком роботи туристсько-спортивних гуртків є участь у Всеукраїнських змаганнях із спортивного туризму. Розвиваються нові напрями спортивного туризму: екстремальний, пригодницький, далекі вітрильні та інші подорожі, комбіновані мандрівки за видами туризму (авто-, мото-, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, лижного, пішохідного, спелеологічного тощо) з використанням наявних природно-рекреаційних, історико-куль-турних і кадрових ресурсів країни. Усе це не лише створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом нашого населення, а й стимулює розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, дає імпульс загальному розвиткові туризму в Україні як потенційно високорентабельної галузі економіки, сприяє входженню нашої країни до світового туристичного ринку.
3.2. Перспективи розвитку спортивного туризму
Останнім часом більшість учасників туристичного ринку ставилися до спортивного туризму з певною зверхністю — нібито ця форма відпочинку не має «ринкового формату». Але, на думку автора, ця форма відпочинку найближчим часом зайняти належне місце серед пропозицій турфірм. Спортивний туризм знаходиться на перетині туристичної індустрії та загальнодержавної системи фізичної культури і спорту. Він виконує спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції. Тривалий час, ще в радянську епоху, цей рух був масовим. І сьогодні, говорячи про перспективи розвитку спортивного туризму, насамперед слід наголосити на його соціальному характері. Адже ця форма відпочинку, на відміну від багатьох інших, доступна для більшості населення. Саме тому серед найважливіших завдань зараз — інтеграція спортивного туризму у соціальний механізм літнього дитячого оздоровлення. Та водночас не можна не помічати, як входить у моду здоровий та активний спосіб життя у забезпечених верств українців. Про це свідчить, наприклад, стрімке зростання кількості фітнес-комплексів у всіх великих містах. Саме тому можна передбачити, що незабаром пересічний бізнесмен і його родина, які до цього визнавали лише комфортні пляжні готелі на узбережжі південних морів, замислиться над можливістю провести тиждень-два у комбінованому поході власною державою, де можна поєднати піший, кінний, водний туризм, гірський велосипед, елементи спелеології чи навіть повітроплавання. Так, у Австрії та Словенії число прихильників подібного відпочинку доходить до 10—12 відсотків туристів. Крім того, слід звернути увагу і на варіант, коли іноземні гості, приїжджаючи на курорти, зупиняються в дорогих готелях, проте шукають можливості активно, цікаво і з користю для здоров'я провести вільний час. Прогнози, складені на початок XXI ст. Всесвітньою туристською організацією є гарним джерелом для аналізу та прогнозування об`єму світового туристського сектора. Зокрема, на мал. 2.1 показано, що міжнародні туристські прибуття в усьому світі збільшаться до 661 млн. чоловік в 2000 р., до 937 млн. - в 2010 р. За 1990-2010 гг. число туристів у світі збільшиться вдвічі. Щорічні темпи росту світового туризму в 1990-2000 гг. складуть 3,8%, а в 2000-2010 гг. - 3,5%.
Висновок
Туризм впливає на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання й інші, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально - економічного розвитку. Туризм став одним із самих прибуткових видів бізнесу у світі. По даним Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує приблизно 7% світового капіталу, з ним зв'язане кожне 16-е робоче місце, на нього доводиться 11 % світових споживчих витрат і він дає 5% всіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвитий туризм називають одним з головних феноменів XX століття. В останні роки й у Україні стали приділяти більше увагу розвитку туризму. Перспективи розвитку туристського комплексу України багато в чому залежать від посилення державного регулювання туристської сфери на загальнонаціональному рівні, що повинне сполучатися із сучасною стратегією просування регіональних тур продуктів.
Спортивний туризм є не від’ємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму. Спортивний туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спортивний туризм здійснює різноманітні спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції, але через низку чинників рівень їх реалізації на сьогодні не відповідає потенційним можливостям туристсько-спортивного руху в Україні. Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він, на відміну від більшості інших видів спорту, не потребує відносно великих матеріальних видатків, так як, по-перше, розвивається в існуючому навколишньому природному середовищі і не вимагає значних капіталовкладень для підготовки та проведення туристсько-спортивних масових заходів та зведення спеціальних споруд для їх проведення, по-друге, матеріально-технічне та організаційне забезпечення зазначених заходів в значній мірі здійснюється силами та засобами самих туристів, по-третє, вже склалася і діє громадська система підготовки та підвищення кадрів, яка з мінімальними видатками з боку держави може і надалі ефективно функціонувати.
Однак, на сьогодні, незважаючи на наявні потенційно великі можливості, свою соціальну і економічну значущість, спортивний туризм в Україні розвинутий недостатньо. Труднощі, з яким зіткнувся в своєму розвитку спортивний туризм, в першу чергу, пов’язані з економічними проблемами розвитку суспільства, а також з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки цього виду спорту, недосконалістю, а в окремих випадках і відсутністю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала його реалії, а також внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. для студ. вузів. - К.: Вища школа, 2002р.
Україна туристична. - К., 2004.
Грабовський Ю.А., Скалій О.В., Скалій Т.В. Спортивний туризм.
Соколова М. В. Історія туризму: навч. посібник. 6-е вид.- М.: «Академія», 2010.
Додатки
ПРИКЛАД БЛАНКУ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КАРТИ
|
|
Адреса фірми: Полтава, вул. Луначарского, 10 |
Adress: Poltava, st. Lunacharsky, 10 |
|
Тел/факс: (05361) 71405 http://www.dolcevita.com.ua | ||
ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА
туристської подорожі за маршрутом