Лекція 1, 2 з ІРП

Разом з тим, сьогодні в Україні можна констатувати певні здобутки щодо відтворення національної інноваційної системи, зокрема:

• певною мірою збережено науково-технічний потенціал і частину високотехнологічного виробництва країни;

• збережено і внесено прогресивні зміни в систему освіти та професійної підготовки кадрів;

• прийнято пакет нормативних актів щодо інноваційної діяльності;

• формуються механізми фінансування інноваційних проектів, що ґрунтуються як на державному, так і на ринковому капіталі;

• розвивається мережа об'єктів організаційно-технічної інфраструктури інноваційної діяльності, функціонують технопаркові та бізнес-інкубаторні структури;

• розширюється використання можливостей масового інформаційного забезпечення та освіти на базі інтернет-технологій;

• отримано позитивні результати інноваційного розвитку регіонів на основі кластерного підходу до оновлення виробництва;

• формується прошарок малого інноваційного підприємництва тощо.

Проте деякі інституції національної інноваційної системи потребують істотної розбудови найближчим часом.

По-перше, ключовим практичним питанням розвитку інноваційної системи України є створення інституціональних умов для усунення розриву інноваційного процесу між стадіями виникнення нового знання та його впровадження у практичну діяльність.

У країні накопичено значний потенціал винаходів, створено певні умови, які можуть стати поштовхом до розгортання інноваційних процесів сприяти подоланню «вузьких місць» національної інноваційної системи під впливом ринкових стимуляторів. Одним із пріоритетних напрямів формування національної інноваційної системи має бути впровадження механізмів стимулювання попиту й пропозиції на інноваційні продукти на вітчизняному ринку за одночасного розвитку інфраструктури інноваційної діяльності, спрямованої на комплексну експертизу та ресурсне забезпечення інноваційних проектів, просування нової продукції на внутрішньому та світовому ринках.

По-друге, стратегічно важливим напрямом формування НІС, від розвитку якого залежить довгострокова конкурентоспроможність України на світовому ринку, є зосередження науково-технічного потенціалу та бюджетного фінансування на розробленні й реалізації кількох «проривних» інноваційних пріоритетів. Але головною проблемою тут виступає визначення реального переліку пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, розв'язання якої гарантуватиме вчасне ресурсне забезпечення «проривних» інноваційних проектів у повному обсязі та істотне підвищення рівня ефективності державних інвестицій в інноваційну діяльність.

Основними чинниками, що гальмують розвиток інноваційної складової української економіки є:

1) спрямованість державної політики на закріплення моделі економіки, яка ґрунтується переважно на низькотехнологічних укладах. Така економічна модель за своїми базовими властивостями не потребує інновацій, не передбачає інвестицій у людський капітал, не формує внутрішнього платоспроможного попиту на інновації, не створює належних стимулів до інноваційної діяльності. Оскільки не формується попит на кваліфікованих працівників, то знання втрачають інструментальне значення, відповідно не формується (або скорочується) попит на якісну освіту: знижується рівень суспільної престижності праці вченого, науковця. За результатами соціологічних досліджень, професію вченого вважають престижною лише 1,2 % громадян України, серед молоді — менше 1 %;

2) недостатність інституціонального забезпечення інноваційної діяльності;

3) недосконалість управління інноваційною діяльністю, яка виявляється в широко окреслених пріоритетах, що суперечить теоретичним засадам стимулювання інноваційної діяльності. Розподіл бюджетних коштів на фінансування наукових, науково-технічних та інноваційних проектів спирається переважно на позиції міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади. Створено умови для безконтрольного розпорошення бюджетних коштів.

Комплексний аналіз проблем розбудови інноваційної економіки в Україні, який здійснюється в Інституті економіки та прогнозування НАН України, дає можливість зробити висновок, що однією з головних причин незадовільних результатів у цій справі є відсутність сучасної організаційної структури управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю, яка охоплювала б усі рівні ієрархії (державний, галузевий та регіональний) господарського комплексу і становила ефективну систему, побудовану за принципами сучасного державного управління, адміністративного та інноваційного менеджменту.