2.1.1. Жести і пози

У практиці взаємодії виділяють кілька основних жестів, що відображують внутрішній стан людини. Рух рук й тіла передають багато зведень про людину.

По-перше, у яких відображається стан організму й безпосередні емоційні реакції. Це дозволяє судити про темперамент людини (сильні чи слабкі в нього реакції, швидкі чи уповільнені, інертні чи рухливі).

По-друге, пози й рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь її впевненості в собі, скутість чи розкутість, обережність чи поривчастість. У позі й рухах виявляється й соціальний статус людини. Такі вираження, як «йти із високо піднятою головою», «розправити плечі» чи, навпаки, «стояти на напівзігнутих», являють собою не лише опис пози, але й виражають визначений психологічний стан людини.

По-третє, у позі й жестах виявляються культурні норми, засвоєні людиною. Наприклад, вихований Чоловік ніколи не якщо розмовляти сидячи поруч із жінкою, що стоїть, незалежно від того, як він оцінює її особисті якості.

По-четверте, жестам й позі приписуються суто умовні символічні значення. Таким чином, смердоті здатні передати точну інформацію. Жести відкритості свідчать про щирість й бажання говорити відверто. До цієї групи знаків відносяться жерсті «розкриті руки» й «розстібання піджака».

Жест «розкриті руки» полягає до того, що співрозмовник протягає вперед у ваш бік свої руки долонями вгору. Цей жест особливо часто спостерігається в дітей. Колі діти пишаються своїми досягненнями, смердоті відкрито показують свої руки. Колі ж діти почувають свою провину, смердоті ховають руки чи за спину, чи в кишені.

Жест «розстібання піджака» також є знаком відкритості. Відкриті люди, котрі дружньо до нас ставляться, часто розстібають й навіть знімають піджак у нашій присутності. Досвід показує, що згода між співрозмовниками в розстібнутих піджаках досягається частіше, ніж між тими, хто залишався в застебнутих піджаках. Тієї, хто змінює своє рішення в сприятливу бік, звичайно розтискає руки і автоматично розстібає піджак. Цей жест демонструє бажання піти на зустріч й установити контакт.

Коли стає ясно, що угода із позитивним рішенням щодо обговорюваного запитання можлива, а й у тому випадку, коли створюється позитивне враження від спільної роботи, люди, що сидять, розстібають піджаки, розпрямляють ноги й пересуваються на край стільця, ближче до столу, що відокремлює їхнього від сидячих навпроти них співрозмовників (найчастіше партнерів по переговорам).

Жести підозрілості й скритності свідчать про недовіру до вас, сумнівів у вашій правоті, про бажання щось приховати від вас. У цих випадках співрозмовник машинально потирає чоло, скроні, підборіддя, прагне прикрити обличчя руками. Алі найчастіше він намагається не дивитися на вас, відводячи погляд убік. Інший показник скритності – непогодженість жестів. Якщо ворожий стосовно вас чи людина, що захищається, посміхається, то це означає, що він за штучною посмішкою намагається навмисне сховати свою нещирість.

Жести й пози захисту є знаком того, що співрозмовник почуває небезпеку чи погрозу. Найбільш розповсюдженим жестом цієї групи знаків є руки, схрещені на груд. Руки тут можуть займати три характерних положення.

Просте схрещування рук є універсальним жестом, що позначає оборонний чи негативний стан співрозмовника. У цьому випадку варто переглянути ті, що ви робите чи кажете, бо співрозмовник почне уходити від обговорення. Потрібно також врахувати й ті, що цей жест впливає на поводження інших людей. Якщо в групі із чотирьох чи понад людей ві схрестили руки в захисній позі, то незабаром можна чекати, що і інші члени групи піде за вашому прикладом. Щоправда, цей жест може означати просто спокій й впевненість, але й це буває тоді, коли атмосфера бесіди не носити конфліктного характеру.

Якщо крім схрещених на груд рук співрозмовник ще стискає пальці в кулак, то це свідчить про його ворожість чи наступальну позицію. У цьому випадку варто сповільнити свою мову й рухи, як ви пропонуючи співрозмовнику піти вашому приклада. Якщо це не допомагає, то слід постаратися перемінити тему розмови.

Жест, коли кисті схрещених рук обхоплюють плечі (іноді кисті рук впиваються в плечі так міцно, що пальці стають білими), позначає стримування негативної реакції співрозмовника на вашу позицію по обговорюваному питанню. Цей прийом використовується, коли співрозмовники полемізують, прагнучи будь-що переконати як правильності своєї позиції, причому нерідко супроводжується холодним, ледве прищуленим поглядом й штучною посмішкою. Таке вираження обличчя означає, що ваш співрозмовник на межі, й якщо не прийняти оперативних мір, що знижують напруженість, то може відбутися зрив.

Жест, коли руки схрещені на грудях, але й із вертикально виставленими великими пальцями рук, є досить популярним серед ділових людей. Він передає подвійний сигнал: перший – про негативне ставлення (схрещені руки), другий – про почуття переваги, вираженому великими пальцями рук. Співрозмовник, що застосовує цей жест, звичайно підграє одним чи обома пальцями, а при положенні стоячи характерно погойдується на підборах. Жест з використанням великого пальця виражає також глузування чи неповажне ставлення до людини, на якої вказують великим пальцем як би через плече.

Жести міркування і оцінки відбивають стан замисленості й прагнення знайти рішення проблеми. Замислене вираження обличчя супроводжується жестом «рука біля щоки». Цей жест свідчить про ті, що вашого співрозмовника щось зацікавило. Залишається із " ясувати, що ж спонукало його зосередитися на проблемі.

Жест «пощипування перенісся», що звичайно сполучається із закритими очима, говорити про глибоку зосередженість й напружені міркування. Колі співрозмовник перебуває в стадії ухвалення рішення, він почухує підборіддя. Цей жест звичайно супроводжується прищурюванням ока – співрозмовник якби розглядає щось удалині, як би намагаючись знайти там відповідь на своє питання.

Колі співрозмовник підносить руку до обличчя, спираючи підборіддям на долоню, а вказівний палець витягає уздовж щоки (інші пальці знаходяться нижче рота) – це є красномовним свідченням того, що він критично сприймає ваші доводи.

Жести сумніву й непевності найчастіше зв’язані із почісуванням вказівним пальцем правої руки під мочкою чи вуха ж бічної частини шиї (звичайно робиться п’ять рухів, що почухують,).

Дотик до носа чи його легке потирання – також знак сумніву. Коли вашому співрозмовнику буває важко відповісти ваше запитання, воно та часто вказівним пальцем починає чи торкати потирати ніс. Щоправда, тут варто зробити застереження: іноді люди потирають ніс бо він просто чешеться. Однак тих, хто чеше ніс, звичайно роблять це енергійно, а кого це служити жестом, лише злегка його потирають.

Жести й пози, що свідчать про небажання слухати й прагнення закінчити бесіду досить красномовні. Якщо під час бесіди ваш співрозмовник опускає повіки, то це сигнал про ті, що ви для нього стали нецікаві чи просто набридли, чи ж він почуває свою перевагу над вами. Якщо ві помітили подібний погляд у свого співрозмовника, то врахуйте наступне: необхідно щось змінити, якщо ві зацікавлені в успішному завершенні розмови.

Жест «почісування вуха» свідчить про бажання співрозмовника відгородитися від слів, що він чує. Інший жест, зв’язаний із дотиком до вуха, - потягування мочки вуха – говорити про ті, що співрозмовник наслухався вдосталь й хоче висловитися сам.

У тому випадку, коли співрозмовник явно хоче швидше закінчити бесіду, він непомітно (іноді неусвідомлено) чи пересувається повертається убік дверей, при цьому його ноги звертаються до виходу. Поворот тіла й положення ніг указують тих, що йому дуже хочеться піти. Показником такого бажання є також жест, коли співрозмовник знімає окуляри й демонстративно відкладає їхнього убік. У цій ситуації він прагне чимось зацікавити співрозмовника чи дати йому можливість піти. Якщо ві будете продовжувати розмову в тім ж ключі, то навряд чи доможетеся бажаного результату.

Жести, що свідчать про бажання навмисно затягти час, зазвичай пов’язані із окулярами. А, щоб затягти годину із метою обміркувати остаточне рішення, співрозмовник робить наступні жерсті: постійно знімає й надягає окуляри, а також протирає лінзи. Якщо ви спостерігаєте один із цих жестів відразу ж після того, як запитали людини про його рішення, то найкраще якщо помовчати в чеканні. Якщо партнер знову надягає окуляри, то це означає, що він хоче ще раз «поглянути на факти».

Жест «ходіня» служити знаком того і не слід поспішати. Багато співрозмовників прибігають до цього жесту, намагаючись «розтягнути час», щоб розв’язати складну проблему чи прийняти важке рішення. Це дуже позитивний жест. Але з тим, хто ходить, розмовляти не слід. Це може порушити хід його думок й перешкодити прийняттю ним рішення.

Жести впевнених людей із почуттям переваги над іншими. До них відноситься жест «закладання рук за спину із захопленням зап’ястя». Від цього жесту варто відрізняти жест «руки за спиною до замку». Він говорити про ті, що людина розстроєна й намагається взяти собі у руки. Цікаво, що чим понад сердити людину, тім вище пересувається її рука по спині. Саме від цього жесту пішло вираження «візьми собі у руки». Це поганий жест, бо він використовується у тому, щоб сховати свою нервозність, й спостережливий партнер у переговорах співуче відчує це.

Жестом упевнених люди із почуттям переваги над іншими є й жест «закладання рук за голову». Багато співрозмовників дратуються, коли хто-небудь демонструє його перед ними.

Жести незгоди можна назвати жестами витиснення, оскільки смердоті виявляються внаслідок стримування своєї думи. Збирання неіснуючих ворсинок із костюма є одним із таких жестів. Співрозмовник, що збирає ворсинки, звичайно сидить, відвернувши від інших, й дивуватися в підлогу. Це найбільш популярний жест несхвалення. Колі співрозмовник постійно збирає ворсинки із одягу, це є ознакою того, що йому не подобається усе, що тут говоритися, навіть якщо на словах він із всім згодний.

Жести готовності сигналізують про бажання закінчити розмова чи зустріч й виражаються в подачі корпусу вперед, при цьому обидві руки лежати на колінах чи тримаються за бічні краї стільця. Якщо кожної із цих жестів виявляється під час розмови, то варто брати ініціативу у свої руки й першим запропонувати закінчити бесіду. Це дозволити вам зберегти психологічну перевагу й контролювати ситуацію.

Крім розглянутих раніше поз й жестів існують й інші, які не менш красномовно передають тієї чи інший внутрішній стан співрозмовників. Так, за допомогою потирання долонь відгадуються позитивні чекання. Зчеплені пальці рук позначають розчарування й бажання співрозмовника сховати своє негативне ставлення до почутого.

МІМІКА

Дослідження мімічного вираження емоцій почалися ще більше 100 років тому. Однієї із перших був робота Ч. Дарвіна «Вираження емоцій у людини і у тварини» (1872). Гіпотеза Дарвіна полягала до того, що мімічні рухи утворилися із корисних дій, тобто ті, що тепер є мімічним вираженням емоцій раніше було б реакцією із визначеним пристосувальним значенням. Безпосередньо мімічні рухи являють собою чи ослаблену форму цих корисних рухів (наприклад, вищерення зубів при страхові – залишкове явище оборонної реакції), чи їхня протилежність (наприклад, послаблення лицевих мімічних м " язів при посмішці є протилежністю їхнього ж напруги при ворожих почуттях), чи пряме вираження емоцій (наприклад, тремтіння являє собою наслідок напруги м”язів при мобілізації організму перед нападом).

Вчені виділяють 3 фактори, що впливають на формування мімічного вираження емоцій:

1. Вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають визначеним емоційним станам;

2. Заучені, соціалізовані засоби прояву почуттів, що підлягають довільному контролю;

3. Індивідуальні експресивні особливості, що додають видовим й соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві лише даному індивіду.

Міміка має дуже велике значення в практиці людської взаємодії. Саме обличчя співрозмовника завжди притягає наш погляд. Вираз обличчя забезпечує постійна зворотний зв " язок: по ньому ми можемо судити, зрозуміла нас людина чи ані, чи хоче вона щось сказати у відповідь. Міміка свідчить про емоційні реакції людини.

ПРОКСЕМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАНЯ

Проксеміка досліджує просторові умови спілкування - розташування співрозмовників в момент їх контакту. Простір й час також виступають у якості особливої знакової системи й несуть значеннєве навантаження. Так, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу доти, хто говорити. Експериментально доведено перевагу деяких просторових форм організації спілкування (як для двох партнерів, то й для великої аудиторії).

Існують оптимальні «зони» для різних видів спілкування, що змінюються від однієї культури до інший. Зокрема, виділяються інтимна, особиста, соціальна і публічна дистанції.

1. Інтимна дистанція. Вона (як і всі інші) має два інтервали: «близький» і «Далекий». Близький інтервал - безпосередній контакт; далекий - відстань від 15 до 45 см. За цією дистанцією немов зарезервована область для обміну інтимними посланнями на мові тіла (взаємне дотик, контакт очей та тощо).

Цікаво в зв'язку з цим спостереження за подружніми парами фахівця з сімейної терапії Д. Рассела Крейна. Він стверджує, що емоційну близькість між подружжям можна виміряти в метрах і сантиметрах. Відстань, яку вибирають для спілкування подружні пари, незадоволені своїм шлюбом, приблизно на 30% перевищує відстань між щасливими подружжям. У середньому щасливі партнери зупиняються на відстані 28,5 см один від одного, а нещасливі - на відстані 37 см, але якщо для перших це відстань емоційної близькості, то для останніх -- нездоланна прірва.

Таким чином, вважає С. Степанов, досить легко встановити, якого рівня спілкування бажає дотримуватися ваш потенційний партнер. Досить навмисно скоротити особисту дистанцію, і інша людина несвідомо зробить рух, щоб встановити то відстань, яка в даний момент знаходить прийнятним. Наприклад, якщо ви присувається (нахиляєтеся) до співрозмовника або співрозмовниці, скорочуючи дистанцію до рівня інтимного спілкування, а він чи вона не поспішає відсторонитися, то це, ймовірно, свідчить про готовність до більш близького контакту. Однак необхідно пам'ятати, що зловживання цим діагностичним прийомом матиме наслідком те, що ваше наближення може бути сприйнято як агресія або панібратство, а може бути - як безсоромно загравання.

Керівники також можуть посилювати свої начальницькі домагання за допомогою просторового утиски своїх підлеглих.

За думку німецького психолога Хорог Рюкле, при порушенні меж території, в особливості інтимного простору тієї чи іншої людини, слід мати на увазі наступні реакції: неспокійне ерзанье, що сигналізують про бажання віддалитися; закидання ноги на ногу, геть від загарбника - поворот в бік і підготовка до втечі; постукування пальцями (сигнал внутрішньої тривоги); опора на руки з наміром піднятися, що сигналізує про бажання встати і вийти; зажмурювання очей: «Я не хочу бачити, що ви підійшли до мене так близько»; опускання підборіддя на груди: «Я підкоряюся, так, мені страшно, і я захищаю свою шию, дай мені спокій »; підведення плечей для прикриття шиї:« Твоє вторгнення я розцінюю як напад і захищаю свою шию »; хапання предметів, особливо олівців, які потім у більшості випадків заточеним кінцем повертаються в бік «окупанта»: «Я тримаю себе в руках або озброювати, щоб захиститися від тебе ». Вставання: «Я не дозволяю так з собою поводитися, я роблю свої висновки і йду ».

При вторгнення жінки в інтимну зону чоловіки обурення буде не настільки сильним, як при вторгненні чоловіки в інтимну зону жінки.

2. Особиста дистанція. Близький інтервал: 45-75 см, далекий: 75-120 см. Те, як близько стоять один до одного люди, сигналізує про їхні стосунки, або про те, що вони відчувають один до одного. Дружина може спокійно стояти всередині близькою особистої зони свого чоловіка. Для іншої жінки знаходитися в ній - зовсім інша справа. У цьому просторі повинні реалізовуватися нормальні комунікаційні процеси, що відбуваються між людьми. Однак люди, які концентруються на внутрішніх переживання, прагнуть до збереження більшої відстані, ніж екстраверти. Якщо людина не помічає особистої зони і дуже швидко наближається до інтимної або навіть вторгається в її межі, то він тим самим демонструє відсутність у себе необхідного такту і вірної оцінки особистості іншої людини. Він у буквальному сенсі слова постає нав'язливим і справляє гнітюче враження. По суті справи, охорона особистих зон є одним з головних принципів безсловесного спілкування.

Але особиста дистанція не однакова і для людей, вихованих в подібних умовах. Так, ближче до партнера прагнуть перебувати діти і люди похилого віку; підлітки та люди середнього віку віддають перевагу віддалене відстань. Крім того, ми зазвичай намагаємося бути на більшій відстані від тих, чиє становище або повноваження вище наших, тоді як люди рівного статусу спілкуються на близькій дистанції.

Важливу роль при регуляції особистої дистанції грають стать і зростання співрозмовників. Чим вище чоловік, тим більше він прагне наблизитися до співрозмовника, і, навпаки, чим менше його зростання, тим на більшій відстані він вважає за краще триматися. У жінок ж спостерігається протилежна залежність. Поясненням цьому служить те, що в суспільстві склалася звичайна «культурна норма» - чоловік повинен бути великим, а жінка, навпаки, мініатюрної. І ми неусвідомлено прагнемо підігнати життя під цю умовну норму. Високий чоловік приємно стояти поруч з невисоким співрозмовником, а висока жінка, навпаки, прагне відсунутися подалі, щоб приховати свій «недолік».

Американський психолог Філіп Зімбардо звернув увагу, що люди, які побоюються особистісних контактів з оточуючими, прагнуть в буквальному сенсі захистити себе. Сідаючи у їдальні на вільні місця, вони подалі відсувають сусідні стільці або прагнуть захарастила їх якимись особистими речами, щоб не допустити можливого наближення співрозмовника. Така стратегія зустрічається досить часто, і кожен з нас може спостерігати її в подібній ситуації. Таким чином, прагнення зберегти шанобливо дистанцію - вірна ознака недостатньої впевненості в собі, підвищеної тривожності. І навпаки -- спокійний, упевнений у собі людина менше стурбований недоторканністю «своїх кордонів ». Людина наполегливий, агресивний схильний до фізичного розширення своїх кордонів у буквальному сенсі: про це свідчать, наприклад, витягнуті або широко розставлені лікті, ноги, розмашисті жести, що стосуються оточуючих предметів і людей.

У ряді експериментів встановлено, що люди, схильні до застосування грубої сили, мають більш широкої інтимної сферою, яка може бути вдвічі більше, ніж у інших людей. Це пояснює той факт, чому вони набагато раніше починають відчувати близьку загрозу і, відповідно, набагато раніше вдаються до захисних заходів.

3. Соціальна дистанція. Близький інтервал: 120-210 см. Люди, що працюють разом, прагнуть використовувати близьку соціальну дистанцію. Далекий інтервал - від 210 до 350 см. Ця дистанція, на яку стають люди, коли хто-небудь говорить їм: «Станьте, щоб я міг подивитися на вас».

З соціальної дистанцією ми маємо справу головним чином у сфері ділових відносин. Мимоволі розміри цієї дистанції встановлюються тоді, коли між співрозмовниками стоїть обідній або письмовий стіл. На такій відстані один від друга відбуваються всі бесіди, під час які не прагнуть встановити близькі відносини, і мова йде більше про той чи іншій справі, ніж про людину. На такому ж відстані відбуваються і розмови про проблеми, що безпосередньо не хвилюють і що розглядаються абстрактно, «зі сторони».

4. Публічна дистанція. Близький інтервал: 350-750 см. Далекий інтервал: понад 750 см. Це якраз те відстань, на якій зазвичай знаходяться доповідачі від своїх слухачів. Межі громадської чи спільної зони дозволяють без будь-якого збентеження спостерігати за людьми, особливо за тими з них, хто виставляє себе напоказ. Це можливо ще й тому, що той, за ким спостерігають з подібного відстані, може бути впевнений у тому, що таке спостереження не переростає в напад. Нападник мав би спочатку подолати досить велику відстань. Крім того, різні подробиці та дрібниці, які хочуть приховати від інших, розгледіти на такій відстані неможливо. Знаходиться на великій відстані погляд спостерігача не провокує появи будь-яких захисних механізмів або оборонного мови рухів тіла.

Слід мати на увазі, що у різних народів дистанції помітно різняться.

36