Физиология Karpovskyi

молоковіддачу, зумовлює у корів слабкого типу глибокі, інколи незворотні порушення секреторної діяльності молочної залози, що призводить до значного зниження молочної і жирової продуктивності. На підставі співставлення рівня молочної продуктивності корів різного типу вищої нервової діяльності встановлено, що тварини сильного врівноваженого рухливого типу мають найвищу молочну і жирову продуктивність, високу постійність лактації, менші добові коливання надою. Вони швидше досягають високого стійкого рівня молочної продуктивності за низку лактацій, ніж тварини інших типів. Так, первістки сильного врівноваженого рухливого типу переважають за продуктивністю на другому-третьому місяці лактації тварин сильного неврівноваженого на 14 %, сильного врівноваженого інертного – на 22 % та слабкого типу – на 37,5 %.

За оптимальної годівлі у корів сильного типу інтенсивність основних вегетативних функцій вища, ніж у корів слабкого типу. Незважаючи на більш високу молочну продуктивність, корови сильних типів утримують масу тіла, у той час, як тварини слабкого типу схильні до ожиріння. При недостатньому рівні годівлі тварини сильних типів мобілізують резерви власного організму. У корів слабкого типу така реакція відсутня, що відмічено в дослідженнях при годівлі, яка забезпечує потенційно можливе підвищення рівня надоїв на 66 %. Додаткова стимуляція в лактогенезі підвищувала надої у корів сильних типів в перший місяць на 33,7 %, у другий – на 24,5 %. У корів слабкого типу впродовж двох місяців ефект не проявлявся. Підвищення надоїв на 16,8 % відмічалось у них тільки з третього місяця при покращенні годівлі з переводом їх на пасовище. Характерною особливістю корів слабкого типу в перші 10 діб формування лактаційної функції після отелення є значна напруженість функцій кровообігу, дихання та газообміну, що переважає рівень, необхідний для забезпечення реальної секреторної діяльності молочної залози.

У корів з однаковою секреторною активністю молочної залози існує чітка різниця повноти їх видоювання залежно від типу вищої нервової діяльності. У тварин сильного врівноваженого рухливого типу повнота видоювання найвища, у корів сильного неврівноваженого та сильного інертного типів менша на 5–7%, тоді як у корів слабкого типу повнота видоювання найменша. Підвищення повноти видоювання активує секреторну діяльність молочної залози, що особливо чітко виражено у корів сильного врівноваженого рухливого типу вищої нервової діяльності. Залишкова порція молока у корів сильних типів майже вдвічі менша, ніж у корів слабкого типу. Співставлення кількості молока трьох порцій, отриманих за допомогою катетера, з властивостями нервових процесів, показує, що прояв умовнорефлекторного молоковиведення позитивно корелює з силою процесу збудження (r=0,32), негативно – з урівноваженістю нервових процесів (r=-0,68), тобто у неврівноважених тварин рефлекс молоковіддачі виражений краще.

В умовах машинного доїння корови сильного врівноваженого рухливого типу та частково сильного неврівноваженого володіють вищою інтенсивністю та синхронністю прояву рефлексу молоковіддачі по долях вимені порівняно з тваринами слабкого типу, у яких інтенсивність молоковіддачі передніх та

401

задніх долей майже не різниться. У таких тварин латентний період рефлексу молоковіддачі більш подовжений із значними коливаннями по долях вимені. Інтенсивність молоковиведення у них, як правило, нижча, а час передоїв триваліший, часто відмічаються випадки гальмування рефлексу молоковіддачі.

Установлені характерні особливості імунобіологічної реактивності корів з різними властивостями основних коркових процесів на дію різних агресивних факторів зовнішнього середовища (нітратні навантаження, щеплення), що впливають на кортико-вісцеральні функції організму і продуктивність. Так, тварини сильних типів вищої нервової діяльності характеризуються швидким і енергійним розвитком пристосувальних реакцій. Значніші зрушення гематологічних і біохімічних показників спостерігаються у тварин слабкого типу, що вказує на їх низьку стресостійкість.

Якісний склад і технологічні властивості молока також значно різняться у представників різних типів нервової системи. Так, у молоці стресочутливих корів вміст нітратів, як правило, вищий порівняно із стресостійкими тваринами. Корови високостресостійкого типу характеризуються високою інтенсивністю роздоювання, максимальний рівень якого ними досягається на початку другого місяця лактації. У корів низькостресостійкого типу роздій триває 3–4 місяці. Найбільші надої, вміст сухої речовини і молочного жиру одержують від корів сильного врівноваженого рухливого типу нервової системи. В умовах гіподинамії та вільного доступу до корму у корів інертного типу спостерігається ожиріння й зниження продуктивності. Корови сильного неврівноваженого типу агресивні, легко збуджуються і виходять з покірності.

Тож, врахування типу вищої нервової діяльності для отримання високої молочної продуктивності корів є досить важливим аспектом у веденні сільського господарства. Найкраще реалізують свій потенціал тварини сильного врівноваженого рухливого типу. Утримання і розведення тварин слабкого типу є економічно невигідним і знижує рентабельність господарств.

Серед свиней кращу продуктивність за плодючістю і молочністю мають тварини з сильним урівноваженим рухливим типом вищої нервової діяльності, а найгірша плодючість і молочність у маток, які мають сильний неврівноважений тип нервової системи. Тварини з іншими типами вищої нервової діяльності займають проміжне місце.

Тварини сильного неврівноваженого типу чутливіші до змін навколишнього середовища. У них слабка концентрація індукційного гальмування, яке супроводжується частою іррадіацією, що охоплює коркові і нижчі центри, які регулюють роботу статевого апарату і секреторної функції молочної залози. Це є однією з причин значних коливань плодючості і молочності, а також пояснює той факт, що у маток з неврівноваженими нервовими процесами часто відбувається затримка рефлексу молоковіддачі.

Для подальшого розвитку свинарства при відгодівлі необхідно підвищувати скоростиглість тварин і зменшувати витрати корму на одиницю маси тіла. Цього можна досягти шляхом відбору і наступним підбором тварин із високою скоростиглістю і хорошою оплатою корму. При розв’язанні цієї

402

проблеми поряд з проведенням відомих зоотехнічних заходів необхідно враховувати і тип нервової системи.

При відгодівлі на сало незалежно від породи і типу годівлі найвищі прирости маси тіла (1100–1200 г на добу при витратах 5,3–6,9 ЕКО на 1 кг приросту маси тіла) відмічені у тварин із сильним урівноваженим рухливим типом нервової системи. У неврівноважених тварин, процеси збудження у яких превалюють над гальмуванням, порівняно низький приріст (822–910 г на добу) на тлі великих витрат корму на 1 кг приросту (6,9–8,72 ЕКО). Тварини з рухливими нервовими процесами значно скоріше пристосовуються до різних температурних коливань, ніж з недостатньою і поганою рухливістю нервових процесів.

Важливо згадати, що акад. І.П. Павлов як творець вчення про вищу нервову діяльність припускав можливість удосконалення перебігу нервових процесів у корі великих півкуль головного мозку шляхом антропогенних впливів. Це було пізніше підтверджено на багатьох видах тварин. Зокрема, механічна стимуляція молочної залози свиноматок під час вагітності сприяла збільшенню сили і врівноваженості коркових процесів у тварин, що за принципом зворотного зв’язку призводило до підвищення їх продуктивності

(В.О. Трокоз, 1989).

МОЛОЧНА ПРОДУКТИВНІСТЬ

Молочна продуктивність високопродуктивних корів визначається розвитком і функціонуванням травного каналу, а також низкою інших факторів: генетичний потенціал, годівля, умови утримання, вік, період лактації тощо, а також типу вищої нервової діяльності, про що зазначається вище. Для реалізації генетичних задатків корів за молочною продуктивністю необхідно організовувати їх якісну годівлю з метою забезпечення їх енергією, поживними, мінеральними і біологічно активними речовинами в оптимальній концентрації та співвідношенні. Біосинтез молока залежить від стану молочної залози, яка безперервно одержує з крові різноманітні продукти обміну речовин і гормони.

Одержання достатньої кількості продукції від високопродуктивних корів залежить від кількісного та якісного складу летких жирних кислот (ЛЖК), що утворюються в рубці, оскільки жирність молока жуйних знаходиться в прямій залежності від рівня рубцевих бродильних процесів. Тому раціони повинні бути збалансованими і повноцінними. Чим більше утворюється в рубці оцтової кислоти порівняно з іншими ЛЖК, тим вища жирність молока корови. Крім того, чим активніше у тварин функціонує щитоподібна залоза, тим вищий рівень засвоєння оцтової кислоти в їх організмі. При підвищеній енергетичній годівлі тварин спостерігається посилене утворення деяких глікогенних амінокислот (глютамінової кислоти, проліну та ін.), що є важливим фактором підвищення протеїномолочності. Глікогенні амінокислоти створюють глютаматний пул у тканині молочної залози, що посилює білковий синтез.

Загальний об’єм синтезованого молока залежить, як правило, від кількості альвеолярної тканини молочної залози, а саме від кількості клітин секреторного епітелію. Саме тому високопродуктивні тварини мають велике за

403

розміром вим’я. Ще до вагітності й родів у нетелів слід стимулювати ріст і розвиток молочної залози шляхом механічного подразнення її рецепторів. Дія масажу здійснюється за принципом рефлекторного механізму, ланцюг якого включає гіпоталамус, гіпофіз та інші залози внутрішньої секреції. Такий вплив на молочну залозу у свиней під час вагітності дозволяє не тільки збільшити молочну продуктивність, а й стимулювати розвиток плодів (В.О. Трокоз, 1989). Це підтверджує тісний взаємозв’язок молочної залози зі статевою сферою. Значною мірою молочна залоза розвивається в період першої вагітності за впливу статевих, плацентарних гормонів та інкретів інших залоз.

Секреторна діяльність молочної залози залежить від рівня енергетичного обміну, дихання і кровообігу. Швидкість кровотоку у високопродуктивних корів значно вища. Це забезпечує безперервне і збалансоване надходження компонентів для синтезу молока, а також ферментів, що здійснюють перетворення речовин. У підтриманні функції молочної залози беруть участь метаболічні гормони багатьох залоз внутрішньої секреції: щитоподібної, підшлункової, наднирників і гіпофіза.

До тканин молочної залози підходить багато нервових волокон. Хемо-, баро- і терморецептори безперервно і точно інформують ЦНС про склад крові та молока, про їх вміст у вимені. Подразнення рецепторів при доїнні або ссанні призводить до виділення у кров окситоцину, пролактину та інших лактогенних гормонів. Періодичне випорожнення залози стимулюю секрецію молока, в той час як переповнення альвеол молоком гальмує його утворення.

Будь-які порушення стереотипу утримання корів знижують молочну продуктивність, що часто пов’язано з розвитком емоційного збудження і стану стресу. При цьому гальмується рефлекс виведення молока і у вимені залишається більша кількість молока. Гальмування рефлексу молоковиведення, як правило, реалізується через гіпаталамо-гіпофізарну систему. Збільшене надходження в кровоплин катехоламінів з мозкового шару наднирників і посилення тонусу симпатичної нервової системи значно порушують нейросекреторну активність супраоптичного і паравентрикулярного ядер гіпоталамуса. Крім того, наявність катехоламінів в нейрогіпофізі блокує виділення в кров окситоцину.

М’ЯСНА ПРОДУКТИВНІСТЬ

Розрізняють м’ясну продуктивність великої і дрібної рогатої худоби, свиней, кролів, птиці. Біохімічною основою м’ясної продуктивності, яка залежить від комплексу метаболічних явищ, є синтез білка, жиру та глікогену. Ці процеси визначають ріст тварин – збільшення маси і розмірів тіла, а також розвиток або зміна форм і пропорцій тіла. Ріст тварин та їх органів постійно координується. Головну роль у регуляції росту відіграють генетичні фактори. Генетична програма реалізується через спеціальні фактори регулювання, якими є ембріональна індукція, гормони і нервова система.

Особливої уваги заслуговують процеси травлення та засвоєння компонентів корму, де провідна роль належить печінці. У ній відбуваються процеси формування пулу амінокислот та транспорт їх до тканин на синтез

404

білків м’язових волокон. Формування м’язових волокон пов’язане з наявністю незамінних і замінних амінокислот, залежить від інтенсивності обміну білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, макро- і мікроелементів, наявності в раціоні біологічно активних речовин.

ЯЄЧНА ПРОДУКТИВНІСТЬ

Утворення яєць у птахів здійснюється послідовними і взаємопов’язаними напруженими фізіологічними процесами оогенезу. В яєчнику періодично відбувається овуляція (через 0,5 год. після знесення попереднього яйця). Тривалість цього процесу становить 1–2 хв. У птиці жовте тіло не утворюється, тому овуляція не затримується і яйцекладка може бути щоденною. Секреція білка і утворення оболонок яйця пов’язані із загальним процесом формування яйця під час його проходження яйцепроводом. Після овуляції яйцеклітина у вигляді жовткового шару потрапляє у лійку, а з неї – в білкову частину яйцепроводу, де білок нашаровується на жовток і формується білковий шар яйця. Цей процес триває близько 3 год., упродовж якого яйце, що формується, проходить саму довгу (близько 40 см) ділянку яйцепроводу і набуває найбільшу частку своєї маси (⅔ від маси сухої речовини). Короткий час знаходження яйця в білковій частині взаємопов’язано з високою швидкістю відкладення білка та інтенсивністю обмінних процесів. Із амінокислот, що надходять з травного каналу, в стінці білкової частини яйцепроводу синтезуються нові білки: овальбумін, кональбумін, овомукоїд, лізоцим і авідин. Більша половина маси білків, що синтезуються, припадає на овальбумін. Установлено, що яйцепровід містить водорозчинні протеїни в кількості, яка достатня для утворення двох яєць. Основна кількість накопиченого білка секретується в момент перебування яйця в білковій частині яйцепроводу, викликаючи посилення синтезу нового білка в бокалоподібних клітинах яйцепроводу. При відсутності яйця секреція не відбувається. Синтез і секреція овальбумінів регулюється статевими гормонами

– естрогенами і прогестероном. Синтез авідину регулюється лише прогестероном.

Спочатку жовток укривається тонким шаром щільного білка, який внаслідок обертання жовтка утворює на його полюсах шнуркоподібні тяжі – халази. Завдяки халазам жовток може вільно обертатись так, що при перевертанні яйця зародковий диск завжди знаходиться зверху, оскільки вегетативна частина важча за анімальну, де розташований зародок. У білковій частині яйцепроводу нарощується 40–50% білка яйця, інша частина – в перешийку і матці. В перешийку починається утворення підшкаралупової оболонки, що складається з двох листків, які в ділянці тупого кінця розділяються, між ними з’являється повітряна камера – пуга. Після утворення підшкаралупової оболонки яйце набуває форми, характерної для птиці певного виду.

У матці розпочинається повільне утворення на яйці вапнякової (шкаралупової) оболонки – шкаралупи. В період формування шкаралупи посилюється кровообіг у матці, внаслідок чого збільшується надходження в її клітини солей кальцію, що виділяються в порожнину матки. Яйце з перешийку

405

надходить у матку, подразнює слизову оболонку і стимулює її залози, які продукують секрет, що містить воду і розчинені в ній мінеральні речовини. Вода і частково розчинені мінеральні речовини внаслідок осмотичного тиску переходять із секрету в яйце, і підшкаралупові плівки стають натягнутими. На підшкаралуповій оболонці повільно осаджуються дрібні зернятка солей кальцію, до яких приєднується білкова речовина і цементує їх. При цьому утворюються щільні загострені виступи – сосочки з некристалізованих мінеральних речовин, які по всій поверхні утворюють сосочковий шар. При надходженні яйця в середню частину матки секреція колагеноподібного білка, що виконує роль каркасу, припиняється, а солі кальцію відкладуються до тих пір, поки губчастий шар не стане товщим за сосочковий. Губчастий шар підтримує форму яйця і надає їй міцність. Він складає ⅔ товщини шкаралупи, що розташована над сосочковим шаром. Під час утворення губчастого шару над тяжами каркасу з’являються радіальні канали, які з’єднані з міжсосочковими просвітами, створюючи єдину вентиляційну систему повітряних шляхів. Тому в шкаралупі знаходиться велика кількість пор, через які здійснюється газообмін і випаровування води. Більше пор розташовано на тупому кінці яйця, чим зумовлене збільшення розмірів повітряної камери при зберіганні в сухому місці. Товщина шкаралупи коливається в межах від 0,24 до 0,38 мм (чим більший об’єм яйця, тим товща шкаралупа). Вона залежить від рівня обміну кальцію і мінерального живлення (кальцію, фосфору і вітаміну D). У літній і весняний періоди шкаралупа тонша, що пов’язано з температурним фактором.

Яйцекладка відбувається через піхву – широке м’язове утворення, що відповідає розмірам яйця. Під час знесення яйця матка опускається, піхва і клоака вивертаються і яйце вислизає назовні через верхній край піхви, не торкаючись ні піхви, ні клоаки. Процес виведення яйця відбувається завдяки скороченню м’язів клоаки.

Яйцекладка у птахів регулюється нейрогуморальними механізмами. Подібно до ссавців дозрівання фолікулів у яєчнику стимулюється гонадотропним гормоном аденогіпофіза. Ще один гормон гіпофіза – лютеїнізуючий – контролює процес овуляції. В яєчнику також утворюються гормони – естрин або фолікулярний гормон, що синтезується в клітинах фолікулів, і прогестерон або гормон жовтого тіла. Естрин стимулює збільшення яйцепроводу та діяльність його залоз. Підвищуючи метаболізм, естрин регулює його так, щоб забезпечити синтез і доставку необхідних для утворення яйця речовин.

У період яйцекладки підвищується синтез нуклеїнових кислот і білка в тканині білкового відділу яйцепроводу, підвищується кількість кальцію і фосфору в крові. З кожним яйцем з організму виділяється 2–2,5 г кальцію. У зв’язку з цим в період яйцекладки вміст кальцію в 100 мл плазми крові курей збільшується до 200 мг на відміну від 10 мг до яйцекладки. Встановлено, що в період яйцекладки кров значно поповнюється кальцієм не тільки за рахунок кальцію корму, а й за рахунок запасу кальцію кісток. Підвищення вмісту фосфору і кальцію в крові настає за 10–15 діб до овуляції. Фосфор входить до

406

складу фосфоліпідів і фосфопротеїну. В період яйцекладки фосфор, як і кальцій, використовується з кістяка і поповнюється з корму. При цьому в крові значно збільшується вміст ліпідів, а також мінеральних речовин, що пов’язано з великим вмістом фосфору в складі ліпідів. Жир і фосфоліпіди, що утворюються в печінці, надходять з кров’ю в яєчник і відкладаються в яйцеклітинах. З підвищенням енергетичних витрат, пов’язаних з утворенням яйця, вміст глюкози в крові підвищується на 5–7 %, посилюється загальний обмін.

Репродуктивна функція птахів характеризується високою чутливістю до різноманітних факторів зовнішнього середовища.

Годівля відображається на процесі утворення яєць і несучості, якості яєць, а також на вилупленні та життєздатності курчат. При дефіциті кальцію в кормі яйцекладка уповільнюється, шкаралупа стає тоншою і можливе знесення яйця без шкаралупи. При дефіциті мінерального живлення овуляція затримується або припиняється повністю. Організм птиці потребує постійного надходження не тільки білків, вуглеводів, ліпідів, води і мінеральних речовин, але й біологічно активних речовин. Останні підвищують продуктивність і збереженість птиці за рахунок активації обміну речовин і підвищення адаптаційних можливостей організму. Баланс поживних речовин регулюється шляхом виділення у відповідності з надходження та вмістом їх у організмі.

Встановлений зв’язок між тривалістю світлового дня і формоутворюючими процесами у птиці. Подовження світлового дня шляхом електричного освітлення попереджає осінньо-зимове линяння, відновлює овуляцію і яйцеутворення. Додаткове електроосвітлення з доведенням загальної тривалості світлового дня до 15–16 год. в короткі осінньо-зимові дні стимулює розвиток фолікулярного апарату і органів розмноження в цілому. Ці фізіологічні зміни пояснюються підвищенням гонадотропної активності гіпоталамо-гіпофізарної системи, що регулюється півкулями переднього мозку. Крім того, ультрафіолетове опромінення сприяє підвищенню рівня обміну речовин і функціональної активності репродуктивних органів птиці, в результаті чого підвищується несучість. При цьому курки несуть крупніші яйця, а їх шкаралупа значно міцніша, ніж у яєць від неопромінених курей. Під впливом ультрафіолетового опромінення швидше проходить і завершується линяння, що також позитивно відображається на несучості.

Отже, яєчна продуктивність птахів залежить від стану нейрогуморальної регуляції організму та рівня обміну речовин, на що впливають фактори годівлі та утримання.

ШЕРСТНА ПРОДУКТИВНІСТЬ

Шерстна продуктивність овець обумовлена генетично та залежить від статі, віку, фізіологічного стану (суягності, лактації), метаболічного і гормонального фону, кліматичних факторів (пори року, освітлення, температури повітря, екологічних умов) і лімітуючих субстратів, що надходять до фолікулів шкіри. Визначальними факторами в продукції шерсті є рівень годівлі, кровопостачання шкіри та обмін речовин. Волосяний покрив овець (руно) характеризується будовою волокон, їх довжиною, тониною, звивистістю,

407

щільністю, співвідношенням різних типів волокон, розповсюдженням їх по тулубу, пігментацією. Тип волосяного покриву визначений генетично і є однією з характеристик напрямків селекції. Генетична природа, що визначає шерстну продуктивність, проявляється в характерному для породи рівні споживання корму і використання продуктів метаболізму. Висока шерстна продуктивність не впливає негативно на розвиток у овець м’ясних якостей, що доведено розведенням м’ясо-шерстних тварин. У високопродуктивних овець після зняття руна маса тіла зменшується на 10–20 кг, полегшується пересування, вентиляція шкіри покращуються, подвоюється віддача тепла, що позитивно відображається на тривалості випасання тварин у жарку пору року. В пристосуванні до спеки важливу роль відіграють макроергічні сполуки фосфору і сірки, що зв’язують теплову енергію в ендергонічних реакціях. Велика кількість енергії використовується на ріст шерсті, а утворена при синтезі кератину вода йде на тепловіддачу. Особливе значення в зниженні теплопродукції має уповільнення рухової діяльності. Ультрафіолетові промені стимулюють включення метіоніну і прискорюють ріст шерсті.

Одним із складових компонентів руна є жиропіт (шерстний жир), що має певне технологічне значення, захищаючи шерсть від негативного впливу зовнішнього середовища. Це складний продукт діяльності потових і сальних залоз шкіри, що являє собою суміш складних ефірів первинних і вторинних спиртів, вільних високомолекулярних і незначної кількості низькомолекулярних жирних кислот. Зміна умов годівлі може призводити до модифікації хімічного складу жиропоту, що обумовлено зміною ліпідного обміну в печінці, жирових депо та шкірі. До фізичних властивостей шерсті відносять тонину, довжину, міцність, звивистість, розтягненість, пружність, жорсткість, пластичність, еластичність, гігроскопічність, колір, блиск, питому масу. Комплекс цих показників обумовлює технологічні аспекти шерстної сировини.

Шерсть – гетерогенний білок, що складається із суміші поліпептидів – кератинів. За оптимальної годівлі збільшення настригу досягається впливом компонентів корму та біологічно активних речовин на генетичну природу тварин і гомеостаз. При цьому відбувається збудження метаболічних систем, гормональної активності і, як наслідок, посилення мітотичної активності фолікулів, а також активація нефункціонуючих фолікулів шкіри. Фолікул – це мікроорган, що характеризується високою метаболічною і пластичною активністю. Його функція полягає у виділенні твердого кератину у формі складної структури – волосини або шерстного волокна. Твердий кератин утворюється в результаті розпаду і хімічного перетворення клітин, що продукуються зародковою матрицею. Тому фолікул розглядають як секреторний орган голокринного типу. Фолікул багатий на ферменти. В цибулиці виявлені окиснюючі ферменти (сукциндегідраза), що беруть участь у перетворенні білка. Переважно у верхній частині фолікула виявлені каталаза і пероксидаза. Наявні гідролітичні ферменти, що здійснюють деструкцію білків і деяких аліфатичних амінокислот, – аргіназа, гістаміназа та інші. Є кисла і лужна фосфатази, естераза, фосфорилаза, що мобілізують вуглеводи; ферменти,

408

необхідні для використання макроергічних фосфорних сполук і енергетичного забезпечення кератинізації та синтезу поліпептидів. За участі сульфідоксидази відбувається окиснювальне замикання сульфгідрильних груп. Дефіцит води, знижуючи активність окиснювальних ферментів і окиснювальні процеси у шкірі, призводить до зрідження шерстного покриву. В шкірі активно перебігають відновлювальні процеси, що важливо для перетворення неорганічної сірки. У фолікулах сірка виявляється в тіолових сполуках – глютатіоні, цистеїні; в шкірі – у складі цистеїну білків, а також сульфованих мукополіцукрів. Збільшення вмісту цистеїну у волоссі пояснюється частковим розпадом аліфатичних амінокислот і його надходженням у білок, що формується, з фонду вільних амінокислот кератогенної зони. Субстратною основою кератину є амінокислоти. Крім цистеїну, в шерсті превалюють аргінін, глютамінова кислота, лейцин, серин. Від цистеїну і тирозину залежить пластичність і міцність шерсті. Ефективність перетворення енергії та протеїну корму в шерсть пов’язана з породними особливостями. З утворенням шерсті підвищується потреба в кормі. На продукцію шерсті витрати корму складають 20 % від потреб на підтримання життєдіяльності організму і 8-10 % від загальних витрат енергії. При повноцінному раціоні з білків корму в кератин шерсті перетворюється 7-10 %, тобто продукція шерсті пов’язана з великими витратами білка.

Елементарний склад шерсті непостійний і характеризується наступними показниками: С – 49,8–52,0 %; Н – 6,4–7,4 %; N – 15,7–20,0 %; O – 17,1–24,0 %; S – 2,0–5,0 %; золи – близько 1 %, яка містить Са, К, сліди P, Cl, I, 19 металів

(Fe, Cu, Zn, Ni, Pb, Ag, Al, Sn, Co, Mn та інші). Небілкових речовин у шерсті міститься не більше 1 %. Великий вміст у шерсті сірки залежить від віку, породи, годівлі, та індивідуальних особливостей. Мінімальний вміст сірки, за якого не формується волосся, 2,7 %. У грубому волоссі сірки менше, ніж у тонкому, але збільшення тонини не завжди корелює з підвищенням вмісту сірки. Встановлено, що в шерсті майже вся сірка (90–99%) міститься в цистеїні.

Сезонність росту шерсті – пристосування до зимово-весняної нестачі корму і пов’язана з річним температурним режимом, фотоперіодичністю, що впливають на різноманітні сторони метаболізму через гіпоталамо-гіпофізарну нейро-ендокринну систему, із сезонним погіршенням кровопостачанням шкіри, її охолодженням. Структура шерсті змінюється переважно за рахунок співвідношення кристалічних і аморфних фаз волокна. Сезонні зміни структури шерсті зумовлені відповідними змінами в годівлі овець залежно від пори року. Так, у пасовищний період, коли природний корм відрізняється достатньою кількістю поживних речовин, синтез кератину відбувається інтенсивніше і співвідношення в ньому різних фракцій більш-менш урівноважене. При дефіциті поживних і мінеральних речовин у кормах взимку в шерсті порушується кількісне співвідношення фракцій кератину. Ріст шерсті продовжується при сильному білковому дефіциті за рахунок використання білків інших тканин, конкуруючи із синтезом білків м’язів, молока і тканин плода. При нестачі корму продуктивність матриці фолікула різко знижується. В умовах недостатньої годівлі фолікули зменшуються, їх мітотична активність

409

пригнічується, волокно стає тонким («голодна тонина») і неміцним, його ріст уповільнюється. Стоншення волокон відбувається сильніше, ніж укорочення. Крім того, дефіцит фосфору і кальцію призводить до зниження шерстної продуктивності, хоча надлишок цих елементів теж не спричиняє позитивної дії.

Отже, при оптимальній годівлі збільшення шерстної продуктивності досягається впливом на генетичну природу тварин: відбором, схрещуванням з високопродуктивними породами, збудженням метаболічних систем, що забезпечують ріст шерсті, біологічно активними речовинами.

Контрольні питання

1.Типи регуляції гомеостазу.

2.Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища.

3.Рівень молочної продуктивності у корів різного типу вищої нервової діяльності.

4.Регуляція процесу лактації.

5.Від чого залежить секреторна діяльність молочної залози?

6.Утворення яєць у птахів.

7.Яйцекладка та її регуляція.

8.Який зв’язок між тривалістю світлового дня і формоутворюючими процесами у птиці?

9.Що таке руно?

10.Дати визначення поняттю шерсть.

11.Функція фолікула.

12.Охорактеризуйте сезонність росту шерсті.

410