Физиология Karpovskyi

-є джерелом ненасичених жирних кислот, зокрема, лінолевої кислоти (фактор росту);

-беруть участь у передачі нервових імпульсів;

-при окисненні є джерелом ендогенної води;

-сприяють розчинності та всмоктуванню в кишечнику жиророзчинних вітамінів (A, D, E) тощо.

ОБМІН ПРОСТИХ ЛІПІДІВ

Прості жири – це суміш тригліцеролів – естерів, утворених трьохатомним спиртом гліцерином і вищими жирними кислотами.

У кишковій трубці моногастричних тварин жири під дією ферментів ліпаз розщеплюються до гліцерину і жирних кислот.

Усмоктавшись в складі олеїнових комплексів з жовчними кислотами, жирні кислоти і гліцерин перетворюються в процесі ресинтезу в тригліцероли і фосфоліпіди, характерні для даного виду тварин, із яких після покриття відповідною білковою оболонкою формуються хіломікрони. Останні із стінки кишки надходять до лімфатичних судин, а звідти в кров, потім до легень.

Таким чином, першим органом, до якого надходить жир після всмоктування, є легені (білки і вуглеводи після всмоктування надходять до печінки).

Легені відіграють важливу роль в обміні жирів. В цьому органі є особливі клітини – гістіоцити, які володіють здатністю затримувати надлишковий жир і, таким чином, оберігати артеріальну кров від надмірного надходження хіломікронів.

Слід відмітити, що в легенях жир не тільки затримується, але і окиснюється, що призводить до утворення тепла, яке зігріває повітря, що надходить в холодну пору до легень. Із легень частина хіломікронів з артеріальною кров’ю надходить до печінки, де вони використовуються для синтезу ліпопротеїнів.

Крім того, хіломікрони, що циркулюють у крові, можуть розщеплюватись ліпропротеїновою ліпазою зі звільненням жирних кислот, які використовуються на енергетичні потреби організму.

Основна маса ліпідів після проходження через печінку стає придатною для відкладання в жирових депо (підшкірна та навколо ниркова клітковина, сальник, брижа, м’язова тканина) у вигляді запасних речовин. Кількість резервного жиру і його склад залежить від раціону годівлі тварин та інших факторів.

Ліпіди тварин відрізняються за складом і властивостями від ліпідів рослин. Тваринний жир вміщує більше високомолекулярних насичених жирних кислот, зокрема пальмітинової, стеаринової і міристинової, рослинний – ненасичених – лінолевої, ліноленової, олеїнової. Ненасичені есенціальні жирні кислоти (лінолева, арахідонова, ліноленова) мають велике значення для життєдіяльності людини і тварин.

Слід відмітити, що велику здатність продукувати тепло має бурий жир, в якому окисні процеси відбуваються значно активніше, ніж у білому жирі.

162

Його клітини мають багато мітохондрій, цитохромів, інтенсивно споживають кисень і швидко виділяють тепло.

Розміщується бурий жир у молодняку навколо шиї, між лопатками. Він відіграє велику роль у підтримці температурного гомеостазу у новонароджених тварин та тварин, що впадають у зимову сплячку.

В організмі тварин крім нейтральних жирів велику роль відіграють і інші прості жири, зокрема, стериди.

Стеридами називають естери стеринів і вищих жирних кислот. Стерини, або стероли – високомолекулярні циклічні спирти, до яких відносять і холестерол.

Холестерол є вихідним продуктом при синтезі вітаміну Dз, ліпідів клітинних мембран, гормонів кори наднирників, чоловічих і жіночих статевих гормонів, жовчних кислот. Він також нейтралізує токсичні речовини. В організмі холестерол утворюється з продуктів окиснення жирів і вуглеводів. Основний синтез його відбувається в печінці (80%), з ацетил-КоА. Однак, прискорення синтезу холестеролу у зв’язку з порушенням його обміну є причиною виникнення артеріосклерозу, жовчнокам`яної хвороби, хвороб шкіри та ін.

ОБМІН СКЛАДНИХ ЛІПІДІВ

Крім простих жирів в організмі велике значення мають фосфатиди або фосфоліпіди, які зустрічаються у клітинах всіх живих істот. Фосфоліпіди складаються з естерів вищих спиртів і вищих жирних кислот, фосфорної кислоти та азотистої основи. Разом з іншими ліпідами фосфатиди утворюють периферичний шар клітини, її ліпоїдну оболонку. Вони сприяють всмоктуванню жирів, їх транспортуванню кров’ю, беруть участь в синтезі жиру молока, запобігають жировому переродженню печінки, а також відіграють велику роль в розмноженні та розвитку зародка.

РОЛЬ ОКРЕМИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ

До числа метаболітів, що використовуються як енергетичний матеріал для організму, поряд з іншими липідами відносять і жирні кислоти. У загальній кількості ліпідів плазми крові великої рогатої худоби (5-7 г/л) на долю неетерифікованих (вільних) жирних кислот (НЕЖК) припадає біля 2%. Забезпечення організму енергією здійснюється за рахунок вільних жирних кислот, які утворюються при мобілізації депонованого жиру, оскільки вони включаються в енергетичний обмін швидше, ніж глюкоза.

В результаті одного циклу β-окиснення молекули жирної кислоти вивільняється одна молекула ацетил-КоА і в мітохондріях утворюється п’ять молекул АТФ. Якщо молекула ацетил-КоА включається в цикл трикарбонових кислот, то при її окисненні утворюється 12 молекул АТФ, а при повному окисненні стеаринової кислоти вивільняє 9 молекул ацетил-КоА, таким чином всього утворюється 147 молекул АТФ. Зазначимо, що з однієї молекули глюкози утворюється лише 38 молекул АТФ.

163

Вищі жирні кислоти використовуються організмом також для побудови тригліцеролів, фосфоліпідів та ін. Серед вищих жирних кислот найбільш диференційовані насичені, із яких синтезуються естери холестеролу, гліколіпіди мозку, фосфоліпіди мембран і ін.

Велике значення у життєдіяльності людини та існуванні тварин мають ессенціальні (лінолева, арахідонова, ліноленова) жирні кислоти. Нестача лінолевої кислоти в раціонах тварин викликає затримку росту, появу дерматитів, порушення транспорту ліпідів, етерифікації холестеролу, статевої та ряду інших функцій. Нестача лінолевої кислоти у ліпідах молозива, яка має місце при недостатній і незбалансованій годівлі корів, викликає захворювання телят у ранньому віці диспепсією (А.А. Алієв). Потреба тварин у цій кислоті становить 1-2% від загальної кількості енергії раціону. З арахідонової кислоти синтезуються ейкозаноїди (простагландини, простоцикліни, тромбокскани, лейкотрієни), які відіграють важливу роль у регуляції ряду біохімічних процесів і фізіологічних функцій (В.Г. Янович, Л.І. Сологуб).

РОЛЬ ПЕЧІНКИ В ОБМІНІ ЛІПІДІВ

Печінка займає центральне положення в обміні ліпідів. Серед багатьох метаболічних функцій печінки виділяють синтез ліпідів і утворення різних ліпопротеїдів, синтез кетонових тіл. Крім того з печінкою тісно пов`язане розщеплення ліпідів в органах травлення тварин, транспорт жирних кислот через мембрани ентероцитів, тощо.

Печінка синтезує ліпопротеїди, використовуючи для цього довголанцюгові жирні кислоти, фосфоліпіди, холестерол та амінокислоти. Основна функція ліпопротеїдів – транспорт ліпідів у периферичні тканини: – нирки, молочну залозу, скелетні м’язи. Головну роль виконує печінка і в синтезі холестеролу та його похідних. В печінці щодобово синтезується близько 5% жирних кислот організму.

ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ ЛІПІДІВ У ЖУЙНИХ ТВАРИН

Специфіка обміну ліпідів у жуйних тварин пов’язана з особливістю будови та функції їх складного шлунку. В передшлунках і, зокрема, у рубці мають місце процеси ліполізу і ліпогенезу за участю мікрофлори, а також гідрогенізація та синтез як вищих, так і нижчих жирних кислот, ферментація гліцерину, всмоктування продуктів ліпідного обміну в кров тощо.

Мікрофлора передшлунків здатна синтезувати для власного тіла ліпіди з ліпідних і не ліпідних джерел корму. Внаслідок мікробної ферментації клітковини і інших вуглеводів утворюються леткі жирні кислоти (ЛЖК) – оцтова, масляна, пропіонова. Оцтова кислота використовується тканиною молочної залози для синтезу жиру молока. Масляна кислота є попередником кетонових тіл, а пропіонова використовується печінкою у процесах глюконеогенезу.

Приблизно половину жирних кислот, які використовуються в синтезі ліпідів молока, становлять жирні кислоти, котрі синтезуються з оцтової і β- оксимасляної кислот. Тому раціон корів повинен забезпечувати, з одного боку,

164

їх потребу в екзогенних жирних кислотах, а з другого – оптимальну продукцію ЛЖК в рубці, які синтезуються під час зброджування клітковини. Зменшення вмісту жиру в молоці корів при згодовуванні їм раціонів з низьким вмістом клітковини, обумовлено зменшенням синтезу в рубці оцтової кислоти.

РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ ЛІПІДІВ

Обмін ліпідів регулюється нервовою і гуморальною системами. Центр регуляції знаходиться в проміжному мозку і впливає на жировий обмін, з однієї сторони, через симпатичну і парасимпатичну системи, з іншої – через залози внутрішньої секреції. Суть регуляції жирового обміну полягає в підтримці балансу між ліпогенезом і ліполізом. Симпатична нервова система сприяє мобілізації жиру, його розщепленню, окисненню та використанню як енергетичного матеріалу. При гальмуванні її активності і збудженні парасимпатичної системи розщеплення жиру зменшується, посилюється ліпогенез, відкладання жиру в жирових депо.

Розщеплення жирів стимулюють гормони адреналін, норадреналін, СТГ, тироксин, глюкагон, а жиродепонуючий ефект мають інсулін і пролактин. Адреналін, норадреналін і глюкагон підвищують активність тканинних ліпаз і, таким чином, сприяють мобілізації жирів із депо. Соматотропний гормон гіпофіза сприяє інтенсивному використанню жирів, збереженню вуглеводів та анаболізму білків і фосфоліпідів.

Гормон щитоподібної залози тироксин, прискорює основний обмін, до якого в першу чергу залучаються вуглеводи та жири. Розщепленню жирів сприяють і статеві гормони, особливо тестостерон, естрогени, про що свідчить відкладання жиру в організмі тварин після їх кастрації. Значним регулятором обміну ліпідів є гормон підшлункової залози інсулін, який прискорює синтез ліпідів із метаболітів обміну вуглеводів.

Характер годівлі тварин також позначається на обміні ліпідів. Високий рівень концентратів у раціоні високопродуктивних корів стимулює ліпогенез у жировій тканині внаслідок підвищеного рівня інсуліну в крові, крім того, на концентрацію жирних кислот у крові впливає і кількість клітковини в раціоні.

Використання ацетату, НЕЖК, глюкози, амінокислот для синтезу молочного жиру у корів регулюється інсуліном, соматотропним гормоном, глюкокортикоїдами та адреналіном.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ОБМІНУ СПОЛУК НІТРОГЕНУ, ЛІПІДІВ І ВУГЛЕВОДІВ

Всі органічні речовини у своєму складі мають карбон, оксиген, гідроген і інші елементи. При розгляді обміну нітрогеновмісних сполук, ліпідів і вуглеводів висвітлювались як специфічні особливості цих процесів, які лежать в основі життєдіяльності організму, так і деякою мірою загальні положення. Їх можна звести до наступного:

- наявність невеликої кількості ключових сполук, які є зв’язуючою ланкою між окремими метаболічними шляхами, а також між процесами

165

розпаду і синтезу. До них належать: піровиноградна кислота (піруват); активний ацетат (ацетил–КоА); 3-фосфогліцеринова кислота;

-наявність загального метаболічного шляху – циклу трикарбонових кислот (циклу Кребса). Продукти розпаду вуглеводів, жирів вступають в цикл через ацетил–КоА, а більша частина амінокислот – через α-кетокислоти окиснюються до кінцевих продуктів – СО2 і Н2О зі звільненням енергії.

-в реакціях синтезу можуть використовуватись як ключові сполуки (піруват, ацетил-КоА, 3-фосфогліцеринова кислота), так і проміжні продукти циклу трикарбонових кислот.

Наявність таких взаємозв’язків забезпечує можливість зманювати, при необхідності, одні поживні речовини іншими. Так, вуглеводи можуть перетворюватись у жири, а жири – у вуглеводи; амінокислоти – в глюкозу у процесі глюконеогенезу; піруват шляхом відновленого амінування або переамінування може перетворюватись в деякі амінокислоти (аланін, глютамінова та аспарагінова кислоти). У свою чергу, амінокислоти при дезамінуванні можуть перетворюватись в жирні кислоти, але останні не можуть бути вихідним продуктом для синтезу амінокислот. Незамінні амінокислоти повинні надходити в організм з кормом.

ОБМІН МІНЕРАЛЬНИХ РЕЧОВИН

НАЯВНІСТЬ МІНЕРАЛІВ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ. МАКРОЕЛЕМЕНТИ, МІКРОЕЛЕМЕНТИ ТА УЛЬТРАМІКРОЕЛЕМЕНТИ.

Мінеральні речовини входять до складу клітин і тканин організму, вітамінів, гормонів та ферментів. Вони потрібні для нормального росту і розвитку організму, функціонування серцево-судинної, нервової, м’язової та інших систем, беруть участь у синтезі важливих сполук, обмінних процесах, кровотворенні, травленні, нейтралізації шкідливих для організму продуктів обміну, в побудові тканин організму та забезпечують сталість внутрішнього середовища.

Організм перш за все має потребу в оксигенні, карбонні, гідрогенні та нітрогенні. На долю цих елементів приходиться майже 96% маси тіла ссавців. Вони складають органічну основу живих організмів. Решта маси тіла приходиться на 60 інших хімічних елементів, з них 47 міститься у тканинах і клітинах постійно. При цьому життєво необхідними є: кальцій, фосфор, калій, натрій, хлор, сульфур, магній, ферум, цинк, молібден, кобальт і селен.

До вірогідно необхідних належать: стронцій, флуор, ванадій, силіцій, хром, нікель, арсен та ін.

Усі мінерали, які є в організмі, згідно класифікації В.І. Вернадського поділяються на три категорії:

-макроелементи, що містяться в кількості понад 0,01% – калій, натрій, кальцій, магній, фосфор, хлор, сульфур;

166

-мікроелементи, що містяться в кількості 0,00001-0,001% – цинк, мідь, манган, ферум, іод, хром, кобальт, бром, бор, молібден, селен, нікель, стронцій, арсен та ін.;

-ультрамікроелементи, що містяться в кількості менше за 0,00001%- ванадій, кадмій, флуор та ін.

ДЖЕРЕЛА НАДХОДЖЕННЯ МІНЕРАЛЬНИХ РЕЧОВИН ДО ОРГАНІЗМУ, ПОТРЕБА В НИХ ТА ПРОЯВИ ЇХ НЕСТАЧІ

Мінеральні речовини надходять до організму тварин з кормом та водою. Вони повинні бути постійними складовими раціону, оскільки виводяться з сечею, калом, потом, а в лактуючих тварин і з молоком. Підвищена потреба в окремих мінеральних речовинах спостерігається під час вагітності, посиленої лактації, в період росту, при значних фізичних навантаженнях у коней; у овецьпісля стрижки, у птиці – у період інтенсивного відкладання яєць та під час линьки, при дії стресових факторів (свині, птиця).

Нестача мінеральних речовин у раціоні призводить до порушення обміну речовин, зниження продуктивності та стійкості тварин до захворювань. Усі прояви мінеральної нестачі у тварин класифікуються наступним чином:

-явна нестача з характерними клінічними, біохімічними, морфологічними і ін. ознаками: рахіт, остеомаляція, перозис птахів тощо;

-часткова нестача, при якій типові симптоми можуть бути відсутні, але має місце порушення обміну речовин, зниження продуктивності тощо. Наприклад, зниження молочної продуктивності у корів при нестачі йоду, несучості у курей при нестачі мангану.

-вторинна нестача – коли має місце антагоністична взаємодія мінеральних речовин поміж собою: паракератоз у свиней внаслідок взаємодії кальцію і цинку і т. п.

-відносна нестача має місце при великій молочній продуктивності у корів, коли з молоком виділяється більше мінеральних речовин, ніж організм корови може їх засвоїти з кормів у травному каналі.

ОБМІН МАКРОЕЛЕМЕНТІВ

Макроелементи метали - натрій і калій знаходяться в організмі у вигляді солей, більше як хлористі сполуки, менш як фосфати і карбонати. Більшість натрію знаходиться в сироватці крові та міжклітинній рідині, а калію - усередині клітин.

Натрій і калій (Na, K) впливають на збудливість нервової системи і м΄язів, беруть участь у регуляції кислотно-основної рівноваги, осмотичного тиску у внутрішньому середовищі організму. Калій також стимулює утворення медіатора ацетилхоліну, синтез глікогену в печінці та м΄язах. Нестача іонів калію гальмує процеси анаболізму в організмі. Потреба в натрію задовольняється добавлянням у раціон хлориду натрію, а калій надходить до організму переважно з рослинної їжею.

167

Хлор (CI) – важливий елемент переважно позаклітинної рідини, забезпечує постійність осмотичного тиску, необхідний для синтезу НCl шлункового соку, бере участь у створенні мембранного потенціалу клітин тощо.

Кальцій і фосфор (Ca, P) знаходяться в основному в кістковій тканині (понад 90%). Іонізована форма кальцію необхідна для процесів зсідання крові, регуляції ферментативних процесів, скорочення м΄язів. Вміст кальцію у плазмі і крові є однією із біологічних констант (2-2,5 ммоль/л), бо навіть незначні зрушення рівня цього іона можуть призвести до тяжких наслідків. Зниження вмісту кальцію у крові менше за 1,5 ммоль/л – гіпокальціємія – виникає при дефіциті його в раціоні або гіршому засвоєнні у кишечнику (недостатність вітаміну Д, проноси, надлишок в раціоні калію, магнію, цинку, феруму, фосфатів, ліпідів) і може проявлятись у молодняка рахітом, у дорослих тварин – остеомаляцією тощо. Обмін кальцію в організмі тісно зв΄язаний з обміном фосфору та вітаміном Д.

Фосфор бере участь в обміні багатьох речовин, так як входить до складу макроергічних сполук (наприклад АТФ). Солі фосфорної кислоти створюють фосфатну буферну систему. Вміст неорганічного фосфору в крові залежить від фізіологічного стану тварин, а співвідношення між кальцієм і неорганічним фосфором в крові становить 1,9 – 2:1.

Магній (Mg) в організмі знаходиться у кістках (50%), м΄язах (40%) та інших тканинах. Цей елемент є активатором ферментів енергетичного обміну та синтезу білків, з ним пов΄язаний прояв природнього імунітету. Нестача магнію в крові – гіпомагніємія має місце при інтоксикаціях, пасовищній тетанії у корів і проявляється парезами і паралічами.

Сульфур, сірка (S) надходить до організму переважно з сірковмісними амінокислотами (метіонін, цистин, цистеїн). Вона є складовою частиною окремих білків (кератин, муцин і ін.), гормонів інсуліну, пітуітрину, вітамінів В1, Н. Багато сульфуру в овечій вовні (2-5%).

Деяка частина сульфуру зазнає в організмі окиснення, перетворюючись на сульфатну кислоту, яка використовується печінкою для нейтралізації токсичних продуктів у вигляді парних сполук – фенолсульфатної кислоти, тваринного індикану. При нестачі сульфуру спостерігається втрата апетиту, випадання вовні тощо.

Ферум, залізо (Fe) входить до складу гемоглобіну, міогобіну, цитохромів та інших життєво важливих сполук. Ферум бере участь у процесах кровотворення та біологічного окиснення. Близько 20% його, концентрується в червоному кістковому мозку, частина - у печінці, селезінці.

Нестача феруму призводить до розвитку анемій, оскільки порушується процес утворення еритроцитів. Особливо чутливий до нестачі феруму молодняк тварин тому що феруму, яке надходить з молоком недостатньо для його ровитку. Тому даний макроелемент необхідно давати молодняку тварин. Найкраще засвоюються в травному тракті хелатні сполуки феруму. Неорганічні солі феруму засвоюються надзвичайно погано.

ОБМІН МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

168

Мікроелементи знаходяться в грунтах, воді, рослинах, організмі тварин у незначних кількостях. Нестача або надлишок мікроелементів у воді, кормах спричиняють до масових захворювань, що одержали назву біогеохімічних ендемій. У воду і корма мікроелементи потрапляють з грунтів. Місцевість, на якій у грунті є нестача або надмірний вміст тих чи інших мінералів, академік Виноградов А.П. (1949) назвав біогеохімічними провінціями. Наприклад, грунти і вода карпатських гір бідні на іод, флуор, кобальт. Але не виключено, що тварини деякою мірою здатні до адаптації в біогеохімічних провінціях, шляхом змін обміну речовин, морфологічних структур, проте їх можливості до цього дуже обмежені.

Цинк (Zn) складова частина багатьох ферментів, він входить до складу інсуліну, активує дію гормонів (тестостерону, фолікуліну), ферментів (амілазу, фосфатазу та ін.), прискорює біосинтез білка.

Нестача цинку призводить до порушення синтезу білка, зменшення плідності самок, затримки сперматогенезу, уповільнення росту молодих тварин, розвитку проносів, дерматитів, анемій (Данчук В.В., 2004). Багаті на цинк зелені корми, сінне борошно.

Купрум, мідь (Cu), входить до складу білків печінки, металоензимів (тирозинази, аскорбінази, альдолази і ін.), бере участь у синтезі гемоглобіну, міоглобіну, ферментів каталази і пероксидази.

При нестачі купруму велика рогата худоба хворіє на “лизуху”, в неї розвивається анемія, порушується функція нервової, м’язової та кровоносної систем та ін. Надлишок купруму призводять до отруєнь. Багато купруму в конюшині, дріжджах, буряку, сої.

Манган, марганець (Mn) входить до складу окисно-відновних ферментів. Він підсилює процеси росту, кровотворення, біосинтезу білків, холестерину, антитіл, стимулює дію гормонів передньої долі гіпофіза, інсуліну, андрогенів, активує гліколітичні процеси. Манган виконує важливу роль у відтворенні і плідності тварин, пролонгує тривалість дії вітамінів А, Е, групи В та ін.

При нестачі в кормах мангану послаблюється процеси росту, скостеніння, у птиці розвивається деформація кісток кінцівок і крил (перозис), порушуються статеві цикли у самок, виникає дегенерація сім’яників у самців, знижується молочна продуктивність у корів, виникає анемія, рахіт у молодняку.

Надлишок мангану призводить до виникнення марганцевого рахіту у молодняку. Багато мангану міститься у буряковій гичці, дріжджах, конюшині, пшеничних висівках.

Іод, йод (I). Для тварин основним джерелом іоду є питна вода: мало іоду в жорсткій воді та воді гірських рік. В організмі іод в основному абсорбується щитоподібною залозою, де використовується для синтезу гормонів тироксину та трийодтироніну.

Нестача іоду призводить до захворювання на ендемічний зоб. Нестача іоду компенсується додаванням до раціону йодованої солі або морепродуктів (рибне борошно, морська капуста, водорості), які багаті на цей мікроелемент.

Кобальт (Co) знаходиться у всіх тканинах, багато його у підшлунковій залозі, але найбільше у печінці та м΄язах. Він входить до складу вітаміну В12.

169

Кобальт має велике значення в гемопоезі, оскільки стимулює функцію червоного кісткового мозку. При нестачі кобальту уповільнюється ріст, знижується продуктивність, може розвиватись анемія. Багаті на кобальт рибне борошно, дріжджі, гичка буряків, пшеничні висівки.

Селен (Se). В малій кількості знаходиться у всіх тканинах. Близько 79% селену поглинається еритроцитами, решта депонується клітинами печінки, нирок та інших органів. Селен володіє антиоксидантними властивостями, входить до складу глутатіонпероксидази – ферменту що знешкоджує перекис гідрогену та гідроперекиси ліпідів. (Данчук В.В. 2006). Селен проявляє профілактичну і лікувальну дію при ряду захворювань: білом΄язові хворобі (частіше у ягнят), діатезу курчат, некротична дегенерація печінки та ін.

Селен покращує гостроту зору, чинить радіозахистну та імунобіологічну дію. Підвищений вміст селену в раціоні призводить до токсикозів. Добова мінімальна потреба селену для всіх тварин становить приблизно 0,1мг/кг сухої речовини корму. Багато селену в сіні бобових, маренових, хрестоцвітних та складноцвітних.

Молібден (Mo) бере участь в обміні похідних пурину. Особливе значення має він для птиці, тому що впливає на синтез сечової кислоти – кінцевого продукту знешкодження амоніаку. Молібден стимулює розвиток мікрофлори передшлунків, впливає на покращення травлення. Багаті на молібден люцерна, конюшина.

Хром (Cr) бере участь в остеогенезі, обміні нуклеїнових кислот, вуглеводів, у процесах кровотворення та підсилює дію інсуліну. Надлишок хрому токсичний для тварин. Міститься цей елемент у тваринному борошні, люцерні та ін.

Флуор, фтор (F) надходить в організм тварин переважно з водою. Діє на активність багатьох ферментів, забезпечує підвищення міцності кісток, дентину і емалі зубів. При нестачі флуору в організмі розвиваються карієс зубів та остеопороз кісток. Надлишок флуору призводить до флуорозу зубів, їх швидкого зношування, деформації кісток скелета і суглобів тощо.

Стронцій (Sr) знаходиться у всіх органах і тканинах тварин, особливо багато в кістках і зубах. Відкладання стронцію в кістках відбувається паралельно з відкладанням кальцію. Нестача стронцію в кормі виключає у тварин карієс зубів, а надлишок – стронцієвий рахіт (стронцій є антагоністом кальцію).

ОБМІН ВОДИ В ОРГАНІЗМІ

Вода надходить до складу організму тварин і людей в двох видах: вільному і зв’язаному. Питний режим для різних видів тварин різний. Він залежить від умов утримання та годівлі, а також від температури довкілля та інших чинників. Так, на кожний кілограм сухої речовини корму в умовах помірної температури великій рогатій худобі потрібно 4-6,5 л води, коням і вівцям – 2-3, свиням – 7-8 літрів. Крім води, що знаходиться в кормах та

170