II. За пасивним мовним органом губні поділяють на:

1. Губно-губні: /б/,/ п/,/ м/,/ в/.

2.Губно-зубна: /ф/.

III. За пасивним органом передньоязикові поділяють на:

1. Альвеолярні : /ж/,/ч/, /ш/,/ р/, /р'/, /дж/.

2.Зубні: решта передньоязикових приголосних.

IV. За способом творення:

1. Зімкнені: /б/,/ п/, /м/,/ д/, /д'/, /т/, /т'/, /н/,/ н'/,/ ц/, /ц'/,/дз/,/дз/,/дж/, /ч/, / ґ/, /к/.

2. Щілинні: /в/,/ ф/, /з/, /з'/, /с/, /с'/, /ж/, /ш/,/ л/,/ л'/,/й /,/ г/, /х/.

3.Дрижачі: /р/, /р'/.

Зімкнені поділяють на:

1. Зімкнені чисті: /б/, /п/, /м/,/ д/, /д'/, /т/,/ т/,/ н/,/н/, /ґ/, /к/.

2.Африкати: /дж/, /дз/, /дз/, /ц/, /ц/, /ч/.

Щілинні поділяють на:

1. Щілинні серединні: /ф/, /в/, /с/, /с'/, /з/, /з'/, /ж/, /ш/, /й/, /г/, /х/.

2. Щілинні бокові: /л/, /л'/

V. За участю голосу й шуму :

1. Шумні: /б/, /п/, /д/, /д'/, /т/, /т/', /з/, /з'/, /с/, /с'/, /дз/, /ц/, /ц'/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, / ґ/, /г/, /х/, /к/.

2.Сонорні: /м/, /в/, /р/, /р'/, /л/, /л'/, /н/, /н/, /й/.

Шумні за участю голосу й шуму поділяють на:

1. Глухі :/п/, /ф/,/ т/,/т'/, /с/, /с',/ /ц/, /ц/,/ш/, /ч/, /х/, /к/.

2. Дзвінкі: /б/,/ д/,/д/,/з/, /з'/ /дз/, /дз/, / ґ/, /г/, /дж/.

VI. За твердістю-м'якістю:

1. Тверді: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /дз/, /ц/, /ж/, /ш/,/дж/, /ч/, /р/, / л/, /н/, /г/, /х/, к/, / ґ/.

2. М'які: /д/, /т'/, /з'/, /с'/, /дз/, /ц'/, /л'/, /н'/, /р'/,/й/.

VII. За участю носового резонатора:

1. Зімкнені неносові: /б/, /д/, /д/.

2. Зімкнені носові: /м/,/м/, /н'/.

VIII. 3а акустичним вираженням деякі приголосні поділяють на :

1. Свистячі : /с/, /с/,/з/, /з/, /дз/, /дз/, /ц/. /ц/.

2. Шиплячі: /ш/, /ж/, /дж/, /ч/.

7. Подовження приголосних в українській мові. Специфічні випадки подовження приголосних в українській мові.

8. Фонетична транскрипція.

Фонетична транскрипція - графічна запис звучання слова, один з видів наукової транскрипції. Переслідує мети точної графічної записи вимови. Кожен окремий звук повинен бути окремо зафіксовано в записі.

Фонетична транскрипція пишеться в квадратних дужках на відміну від фонологічної, записуваної косими дужками.

Фонетична транскрипція використовується в шкільному фонетичному розборі слова.

9. Фонематична транскрипція

Фонематична транскрипція — спосіб запису живого мовлення з метою переда­ вання тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами, називається фонематичною транскрипцією, наприклад: /т’ін’.уі\ Ік’іл’к’іст’І. У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість знаків, ніж у фонетичній. Фонематична транскрипція досить близька до орфографічного запису. В ній ви­ користовується значно менша кількість додаткових знаків. Знаки для позначення фонем: Голосні: /а/, /о/, /у/, /е/, /и/, /іі. Приголосні: /б/, /пі, /м/, /в/, Іф/, Ід/, /Э7, ІтІ, ІтІ, /з/, /з7, /с/, /с7, /ц/, /ц’/, /5з/, /8зІ, /л/, /л7, /р/, /р’/у /ні, /н7, /ж/у /ч/, /ш/, /іїж/, Ійіу /і/, /к/, /х/, /г/. Діакритичні знаки, що використовуються у фонематичній транскрипції вертикальна риска (акут) — [ 1 ] — над голосним позначає головний наголос: /думатиІ; скісна риска — [ ' ] — після приголосного — м’якість приголосного: /ден7; СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА_____________ 102 Фонологія апостроф — [’] — після приголосного — напІвпом’якшену вимову приголосного: Іб’інокл’І’, двокрапка — [:] — після приголосного — подовжену вимову приголосного: щ’ін’.уі; дужка — [“] — над і (нескладотворчий ї). Додаткові букви, що використовуються у фонематичній транскрипції фонема /й/ позначається літерою ] перед голосним Ц]аІма> І]уІність, Це/дність, Ці/хати, //о/гурт), літерою і після голосного та перед приголосним (баІМка, IVти) Зразок фонематичної транскрипції /род’ат’гори \ анардджу]ет’с’а с’м’ішпа миша!

10. Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, мовленнєвий такт, фраза.

В українській мові такими фонетичними одиницями є фраза, синтагма, фонетичне слово, склад і звук.

Фраза – це відрізок мовлення (найбільша вимовна одиниця) , що характеризується смисловою завершеністю та інтонаційною оформленістю, обмежений досить тривалими паузами. Як бачимо, це відносно закінчене висловлювання, що співвідноситься з реченням.

Фраза членується на менші одиниці – синтагми (або мовленнєві такти).

Мовленнєвий такт – це основна одиниця ритміко-інтонаційного членування фрази, що вимовляється одним безперервним потоком і виділяється паузами.

Таким чином, синтагма є відрізком усного мовлення, що виділяється в межах фрази як певна інтонаційно-смислова єдність. Синтагму може становити одне або кілька слів.

Звук (мовний) — найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу i виконує вмовi певну функцію.

ФОНЕТИЧНЕ СЛОВО — це самостійне слово разом із ненаголоше- иими службовими словами (прийменниками, сполучниками або част¬ками), які приєднуються до нього в усному мовленні: на’УіодвірХ хотіла’У). 

11. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській мові. Позиційні зміни приголосних та голосних звуків.

Позиційної міною звуків називається закономірне зміна їх в слові в залежності від відмінності фонетичних умов. Комбінаторні зміни звуків

Комбінаторні зміни звуків, результат впливу навколишніх звуків у мовному потоці.

Такі:

асиміляція ((від лат. assimilatio), уподібнення, злиття, засвоєння),

дисиміляція (, один з видів комбінаторного зміни звуків у потоці мовлення, коли один з двох тотожних або схожих звуків мови (суміжних або несуміжних) замінюється іншим звуком, відмінним-менш схожим з ним),

акомодація (часткове пристосування артикуляції суміжних приголосного і голосного, яке у тому, що екскурсія (тобто початок артикуляції) наступного звуку пристосовується до рекурсії (тобто закінченню артикуляції) попереднього звуку (прогресивна акомодація) або ж, навпаки, рекурсія попереднього звуку пристосовується до екскурсії наступного (регресивна акомодація).) - пристосування приголосних до гласним і голосних до згодних («гри - відіграний»), випадання звуку («сонце» замість «сонце»), гаплологія - випадання одного з однакових або подібних складів ( «прапороносець» з «знаменоносец»), стягнення двох суміжних голосних в один (російське діалектне «биваті» з «буває»), афереза ​​- відпадання початкового голосного слова після кінцевого голосного попереднього слова, елізія - відпадання кінцевого голосного слова перед початковим голосним наступного слова , епентеза - вставка звуків (просторічне «Ларивон», «радів»), метатеза - перестановка («Фрол» з лат. Florus).

12. Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, її різновиди.

Асиміля́ція (лат. assimilo — «уподібнення») — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Види 

Асиміляція буває:

• регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся),

• прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною.

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово боротьба вимовляється як бородьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).

Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція, тюркським мовам — прогресивна.

За характером змін можна виділити такі різновиди асиміляцій:

• за дзвінкістю. Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. Крім того, глухі не уподібнюються до наступних сонорних, бо різняться великим ступенем розходження між собою.

• За глухістю. При асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких. Таке явище є характерним для багатьох мов, зокрема російської, німецької, нідерландської. Проте асиміляція за глухістю не притаманна українській мові і є швидше виняток, а не правило чи закономірність. Лише в окремих словах і формах окремі приголосні оглушуються. Наприклад: [кіхті], [ніхті],[лехко],[вохко],[діхтяр]. Може також оглушуватися звук [з], але якщо він є у складі прийменника або префіксів з- і роз-.

• Асиміляція за м'якістю. За м'якістю уподібнюються тільки ті звуки, які мають м'які відповідники. Зокрема цього роду асиміляцій зазнають зубні приголосні. Ступінь пом'якшення під впливом наступного приголосного може бути різним. Очевидно, що меншим ступінь пом'якшення буде на межі між префіксом і коренем, ніж у корені. З іншого боку, перед пом'якшеними приголосними попередні звуки, як правило тверді (напр.: свій, срібний — [с] не пом'якшується). Проте в українській мові є ряд слів, в яких [з], [ц], [с] перед наступним пом'якшеним, а не м'яким пом'якшуються. Наприклад: світло, звір, цвіт.

• Асиміляція за місцем і способом творення. У цих асиміляціях можна виділити три основні закономірності:

  • зубні перед ясенними шиплячими уподібнюються до них ([д], [т], [ц], [з], [с], [т'], [з'], [с'])

  • Ясенні шиплячі перед зубними м'ягкими [з'], [ц'], [с'] уподібнюються до них.

  • Звуки [д], [т], [т'], [д'], перед [з], [ц], [с], і їх м'ягкими відповідниками уподібнюються до них.

• Дисиміля́ція — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох одна­кових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу тво­рення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приго­лосними.

• Розрізняють також поняття:

•      графічна дисиміляція — розпо­дібнення, відтворене на письмі. Напр. в укр. мові: рушник, вес­ти.

•      дистантна дисиміляція — роз­подібнення звуків, розділе­них іншими.

•      контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних зву­ків.

•      прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.

•      регре­сивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполу­ченні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.

• В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну.

• В усній мові процеси дисиміляції мо­жуть кваліфікуватися як не­нормативні. Напр.: транвай (замість трамвай), колідор (замість коридор).

•