Висновки

Тема життя та смерті була актуальною в усі періоди становлення та розвитку філософії. Навіть сьогодні це питання змушує замислитися над сутністю життя, конечністю свого існування, смертю та тим, що чекає нас після неї. Саме тому, теорій щодо життя та смерті існує дуже багато. В різні періоди філософії були свої ідеї, що народжувались в результаті довготривалих міркувань, які будувались тільки на уявленнях самих філософів. Адже ніхто не міг стверджувати, що саме його теорія є дійсною, так як їх слова не мали підтверджень. Вивчаючи праці, в яких детально описувались думки видатних філософів кожного періоду філософії, можна виділити головні ідеї та теорії.

Починаючи з античності, виникає та утверджується тенденція, що сходить від піфагорійців до Сократа, Платона, Арістотеля - пом'якшувати трагізм смерті вченням про безсмертя душі та її переселення. Інший, не менш відомий грецький філософ Епікур писав, що найстрашніше зло, - смерть, не має до нас ніякого відношення, бо коли ми існуємо, вона ще не присутня, а коли вже смерть присутня, тоді ми не існуємо. Отже, смерть не має відношення ні до тих, хто живе, ні до померлих, бо для одних вона існує, а інші вже не існують.

Середньовічні погляди на смерть сформувалися в атмосфері фізичного страху людини перед постійною загрозою, яка виходила з навколишнього світу. Страх був одним з ключових елементів самосвідомості людини, а вся християнська ідеологія зосереджувалася на його "аксіології" перед силою та могутністю Бога, перед Його покаранням, перед Його волею, перед Його Судом, який також називався Страшним. Священне Писання як найголовніше джерело середньовічного дискурсу, розглядає смерть як важливу есхатологічну ідею. Основним символом віри християн є образ розіп'ятого Бога – реліквія, сенс якої знаходиться в смерті.

Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ. Проте якщо згадати про філософів-деїстів, то Руссо допускав безсмертя душі та замогильну подяку, тоді як Вольтер заперечував, що душа безсмертна, а з приводу того, чи можлива «божественна справедливість» в замогильному житті, вважав за краще зберігати «благоговійне мовчання».

Представники німецької класичної філософії надавали проблемі смертності особливого значення. Так, Іммануїл Кант у своїй творчості неодноразово звертався до феномена "кінця". Його відношення до цього явища двозначне: смерть перекреслює всі наміри та надії, а тому є великим злом, але саме пошук значення смерті підводить людину до питання про значення життя. Гегель розглядав смерть в єдності з життям, аналізуючи діалектику духовного та тілесного, одиничного і родового. Він заявляв, що „все, що народилося, повинно загинути”.

Першим великим ірраціоналістом у філософії Новітнього часу був Шопенгауер. На його думку, помилкою всіх філософів було те, що основним і первинним моментом душі, тобто внутрішнього, духовного життя вони вважали мислення. У дійсності ж істина виявляється тільки при підході до неї з боку несвідомого. В основі такого підходу лежить воля, а її універсальний об'єкт - "воля до життя".

Після Шопенгауера у філософії став розвиватися цілий напрям (філософія життя), який поставив питання про сенс, цілі, цінності життя, особливо якщо воно залишає осторонь теоретичне знання, звертаючись до непідробної повноти безпосереднього переживання. Філософія життя прагне "зрозуміти життя з неї самої", вона стоїть на боці почуття, інстинкту, виступаючи проти інтелекту, захищає ірраціоналізм та містику від усякого раціоналізму, споглядання - від поняття, "творче" - від "механічного".

В сучасній культурі утвердилося розуміння самоцінності людського життя. Сьогодні кожна людина вибирає для себе в що вірити та як ставитись до такого дарунку як життя. Все частіше можна почути питання про відношення молоді до життя та розуміння «життя після смерті».

Людство розділило свої погляди, тепер немає однієї думки, що вказує єдиний спосіб прожити той час, що наділений кожній людині. Проте людина задавалась, задається та буде задаватись питаннями: Що таке життя? Що таке смерть? Що нас очікує після смерті?

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Глобальні проблеми та загальнолюдські цінності. М., 1990.

2. Жизнь после смерти. / Ред.П.С. Гуревич, - М.: Советский писатель, 1990. - 274 с.

3. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія (Нариси з історії розвитку філософської думки). - К., 1997. - 183 с.

4. Кальной І.І.,Сандулов Ю.О. Філософія для аспірантів: Підручник /Під ред. І.І. Кального. 3-тє вид., стер. — СПб.: Видавництво «Лань», 2003.

5. Коган Л.А. Жизнь как бессмертие // Вопросы философии. - 1994. - №12. С. - 74-78.

6. Основи філософських знань [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://subject.com.ua/philosophy/osnovi/index.html.

7. Панцхава И.Д. Человек, его жизнь и бессмертие. М., 1967. - 366 с.

8. Петрушенко В.Л. Філософія [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1584072039277/filosofiya/filosofiya_-_petrushenko_vl.

9. Платон. Собрание сочинений в 4-ч тт. - М.: Мысль, 1993.

10. Філософія/Горлач [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/772/.

11. Філософія і життя, 1991 / 1 "Про любов до життя, про смерть, і про 'таємниці іншого буття", / Вид. "Знання".

12. Філософія і життя, 1991 / 4 "Про смерть і безсмертя", / Вид. "Знання".

13. ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 648.

14. ФІЛОСОФІЯ: Підручник для вищої школи. – К.:Либідь, 2001.- 406 с.

15. Філософія: Підручник для вищої школи /за ред. В.Г.Кременя і М.І.Горлача. – 3-є вид., перероб. та доп. – Харків:”Прапор”,2004. – с.278-288.